Супермени ДСНС: фельдшер гірського пошуково-рятувального відділення Степан Цуперяк про те, скільки важить допомога, дівчат на підборах і сніг у червні
Для того, аби порахувати людей, яким він надав невідкладну медичну допомогу в горах, не вистачить і пальців на руках у всіх гірських рятувальників Закарпаття. Адже за 5 років роботи фельдшером у гірському пошуково-рятувальному відділенні м. Рахів Степан Цуперяк врятував від болю, страждань, а іноді й від смерті не одну сотню туристів. Бувало всяке, хтось пальчик поріже – і вже починає волати на усі Карпати: «Рятуйте!», а хтось із переламаною ногою, аби «не напрягати» гірських рятувальників, намагається спуститися самотужки.
«Всякі були пошукові, складні й не дуже», – згадує наш супермен. – «Одного разу зателефонували троє туристів-чоловіків та повідомили, що під час проходження туристичним походом усім трьом одразу ж стало погано: перший скаржився на болі в нирках, другий на вивих у нозі, третій також «діагностував» собі якусь хворобу. Але коли ми піднялися на гору Межипотоки (1713 м) масиву Мармороси, з’ясувалось, що нікому медична допомога не потрібна… просто чоловіки втомилися і спускатися донизу їм було лінь. І от що тут поробиш. Звичайно ж, ми насварили їх за це, адже проведення двох пошуково-рятувальних робіт одночасно для нас не новина і, допоки ми поспішали на допомогу цим обманщикам, міг надійти реальний виклик. Але на те ми й рятувальники, аби виїжджати на допомогу всім. А те, що зробили ці троє чоловіків – нехай залишиться на їхньому сумлінні».
Із собою в гори Степан завжди бере медичну сумку, але її радше можна назвати валізою, адже розмір та вага говорять про те, що вона містить усе необхідне… та навіть більше. Так воно і є. Медичний інструментарій, перев’язувальні матеріали, кровоспинні засоби, вироби для ін’єкцій, медикаменти, шини різних розмірів та модифікацій і багато чого іншого. Загальна вага цієї рятувальної валізи – приблизно 7-8 кг, а додайте сюди ще й рюкзак рятувальника, спорядження, сухпайок на 3 доби, воду. А якщо пошуково-рятувальні роботи проходять взимку – це ще плюс лопата, «кошки», снігоступи, льодоруб… Спитаєте, для чого усе це приладдя? А для того, щоб і самому в горах бути готовим до будь яких непередбачуваних ситуацій, і туристам допомогти.
«Бували й складні пошукові, майже на межі життя і смерті. Так, у 2019 році 1 березня до нас надійшло повідомлення, що під час спуску з Малої Говерли в сторону полонини Козмещик Рахівського району травмувалась туристка. Коли ми прибули на місце, то побачене нас шокувало… 23-річний хлопець та 20-річна дівчина лежали на снігу, обіймались і вже прощалися з життям. З’ясувалося, що вони одяглися не за сезоном, тож вкрай змерзли. І якщо хлопець ще якось тримався, то дівчина – геть змерзла і вже починала втрачати свідомість. Ми одразу ж почали їхнє транспортування, одночасно надаючи долікарську допомогу. Поки тягнули їх, постійно перевіряли її дихання, пульс. Стан дівчини дедалі погіршувався – вона «відключалась» і вже майже не подавала ознак життя. Декілька разів довелося робити їй серцево-легеневу реанімацію та повертати на цей світ. Викликали «швидку» до найближчого населеного пункту, коли залишилось декілька кілометрів – туристка впала у кому, тож довелося знову проводити реанімаційні заходи і молитися, щоб вона вижила».
До слова, навіть медики місцевого лікувального закладу, до яких Степан із колегами все ж живою доставили «заледенілу красуню», не давали втішних прогнозів стосовно неї. Але… жага до життя та, напевне, щире бажання рятувальників створили диво – наступного дня, коли рятувальники, переймаючись за туристку, прийшли її навідати, вона вже сиділа на ліжку та говорила ніби нічого й не було.
«Цей виклик вчергове доводить аксіому гір, що вони помилок не пробачають! До будь-якого виходу потрібно ретельно готуватися і детально ознайомлюватися із тим, куди ти і навіщо ідеш. Це і погодні умови, і рельєф, і спорядження, і одяг, і багато-багато іншого, з чим не завадить ознайомитися туристу перед виходом у Карпати. І хоча роз’яснювальна робота постійно триває, бувають відчайдухи та дивачки, котрі намагаються підкорити гори на підборах чи у в’єтнамках. Звісно ж, вони помалу ідуть… але через декілька кілометрів вже із взуттям у руках. А бувають і зовсім «жартівники». Так, нещодавно до нас зателефонував чоловік, який повідомив, що у горах на вершині Піп Іван стало зле жінці. Три доби ми шукали цю жінку-видіння, але врешті-решт з’ясувалося, що це був «невдалий» жарт одного з місцевих мешканців… Звичайно ж, ми провели з ним профілактичну роботу щодо хибних викликів до підрозділів ДСНС, а наостанок пообіцяли, що якщо він ще раз так пожартує, то більше його ніхто не знайде)))»
За день пошукових робіт гірські рятувальники можуть натоптати 40-50 км, адже вони достеменно не знають точне місцеперебування заблукалого. На питання, як рятувальники визначають, де орієнтовно може перебувати турист, Степан відповідає: «Ми б не називалися гірськими рятувальниками, якби не знали, куди йти і де шукати. А ще, це закладено у нас, мешканців гірських населених пунктів, у корінні, на генетичному рівні», – жартує наш супермен.
І ще додає, що звичайно є певні методики пошуків та й усі туристичні маршрути промарковані і позначені точками порятунку для безпеки тих, кого манять гори. Складніше, коли інформації обмаль чи телефонний зв’язок відсутній, тоді шукають за орієнтирами, які останніми бачив турист. Але бувають і не залежні від людини обставини, які передбачити майже неможливо. Так було, коли у горах 22 червня випав… сніг.
«Це було 4 роки тому на горі Близниця, що неподалік села Кваси Рахівського району. До нас звернулися вихователі туристичного табору, в якому перебувало 27 дітей і 8 дорослих. Вони не на жарт запанікували, адже, готуючись до літнього походу, ніхто не був готовий до зимових умов, снігу та температур нижче нуля. Коли діти нас побачили – то радісно загаласували. Ми напоїли їх гарячим чаєм та супроводили до найближчого населеного пункту. На щастя, медичної допомоги ніхто з них не потребував».
Взагалі-то гірським рятувальникам люди часто говорять добрі слова та радісно зустрічають. Декотрі жінки навіть у коханні зізнаються, аж як тут не покохаєш усім серцем рятувальника, який янголом-охоронцем піднявся до вершини для твого порятунку. Але більшою нагородою для фахівців ДСНС буде, якщо кожен, хто запланує вийти у гори, зареєструється у підрозділі гірської пошуково-рятувальної частини та буде дотримуватися нескладних, але вкрай важливих правил перебування у горах.
ГУ ДСНС України у Закарпатській області
