Хитке двовладдя на ужгородських пагорбах: політичні підсумки 2021 року на Закарпатті
У порівнянні з попередніми, 2021 рік видався на Закарпатті більш-менш тихоплинним, як і течія обмілілого Ужа. За винятком одного нюансу: владні коридори зазнавали постійного струсу. І хоча не було гучних провокацій ворожих спецслужб, як-от із підпалом угорського центру у 2018 році, однак політична ситуація в області залишалася «стабільно нестабільною».
Судіть самі: за часів президента Зеленського в закарпатському «губернаторському» кріслі сидить уже п’ятий очільник, пише Радіо Свобода
- у грудні 2019 році мукачівського кондитера Ігоря Бондаренка змінив його заступник, економіст Олексій Гетманенко, який тимчасово керував областю п’ять місяців;
- у квітні 2020 року прийшов контррозвідник Олексій Петров (із 2017 по 2019 рік керував Департаментом контррозвідки СБУ, а потім очолював СБУ в Кіровоградській області – ред);
- у грудні 2020-го його заступив берегівський винороб Анатолій Полосков;
- а через рік на посаду голови ОДА призначено полковника СБУ Віктора Микиту.
Така кадрова лихоманка за два з половиною роки – безпрецедентна за всі тридцять років Незалежності на Закарпатті і, як видається, свідчить про прорахунки команди Зеленського.
Коаліційна чехарда
Треба ще вміти так розігнати пристрасті у загалом аполітичній області, де про політику згадували хіба що на виборах! Однак цього року політична боротьба перебула в центрі уваги через коаліційну чехарду в обласній раді.
На осінніх виборах 2020 року до Закарпатської обласної ради потрапили рекордні вісім партій. А це значить, що не виявилося домінатної сили, довкола якої і мала вибудуватися більшість.
Номінальна більшість попервах постала із союзу «Слуг народу» та місцевої локальної політсили «Рідне Закарпаття», утвореної під вибори 2020 року чотирма нардепами у Верховній Раді. Оскільки всі вони входять до парламентської групи «Довіра» і голосують синхронно із провладною більшістю у Верховній Раді, то були очевидними союзниками. Настільки, що на місцевих виборах могли навіть обмінюватися кандидатами.
Коли ж набрали майже однакові результати в області – 12% і 11%, то ухвалили соломонове рішення: «губернатор» буде від «Рідного Закарпаття», а голова обласної ради – від «Слуг народу».
Чинний «губернатор» Олексій Петров пересів у крісло голови представницької влади, а на його місце призначили Анатолія Полоскова.
До провладної коаліції долучили ще «Батьківщину» та «Європейську солідарність», які отримали своїх заступників голови обласної ради. З мінімальною перевагою ця четвірка партій отримала гору над іншою четвіркою, яка опинилася в опозиції.
Здавалося би, такий розклад сил під керуванням досвідченого контррозвідника протримається аж до наступних виборів, як це традиційно на Закарпатті відбувається. Однак тут найшла коса на камінь, бо по суті в області утворилося двовладдя.
«Рідне Закарпаття» хоч і близьке до київських пагорбів, але все ж – не тотожне. Утворилися два центри впливу – «губернаторський», який вів свою гру, хоча мав представляти президентську вертикаль – і обласної ради, де керував прямий представник партії Зеленського.
Із кожним місяцем посилювалася напруженість і взаємне несприйняття. «Рідне Закарпаття» проштовхувало свої кадри і впливи, а «Слуга народу» – свої.
До того ж, між ними буле суттєва різниця: партія Зеленського виникла у 2019 році на голому місці, в той час, як чотири нардепи, що неодноразово обиралися у ради, мали добре розбудовані бізнесові та громадські структури.
Олексій Петров вирішив зайнятися заповненням ніші – розбудовою горизонталі президентської партії, яка на мажоритарних виборах у Верховну Раду отримала лише один мандат із шести. Такого провалу не було в жодній області. Проте виявилося, що вакантного політичного простору на маленькому Закарпатті вже не має.
Діяльний контррозвідник опинився в ролі весільного генерала, який проводить наради, але нічого не вирішує. Вийшло, що Президент віддав виконавчу вертикаль іншій політсилі, але й законодавчою гілкою не дуже може керувати. Таке двовладдя позначалося на ефективності роботі державних органів, де дріб’язкові питання могли «зависнути» на місяці, бо чиновники боялися брати на себе відповідальність, не знаючи кому догоджати.
Рано чи пізно це мало завершитися струсом і ним стало призначення нового керівника «Слуг народу» на Закарпатті нардепа Миколи Тищенка ( народного депутата Миколу Тищенка обрали головою Закарпатської обласної організації партії «Слуга Народу» на зборах Закарпатської обласної організації у березні 2021 року – ред.), якого недарма гострослови охрестили «Коля-торпеда».
Із завзяттям неофіта київський рестаратор кинувся вирішувати проблему впливу Президента у малозрозумілому Закарпатті, задумавши створення нової коаліції в обласній раді. Цього разу – без незручного «Рідного Закарпаття», аби розв’язати руки президентові і поставити нарешті у владну вертикаль власну креатуру.
Нова коаліція хутко було створена, адже бажаючих увійти у владу завжди вистачає. Трьох колишніх партнерів було замінено на чотирьох інших:
- «Опозиційну платформу – За життя» (ОПЗЖ);
- «Команда Андрія Балоги»;
- «За Майбутнє»;
- «КМКС» Партію угорців України».
Таке очевидне «кидалово» шокувало місцевих оглядачів. Залишалося забрати в «Рідного Закарпаття» посаду «губернатора», хоча це було не так і легко, бо чотири голоси «ріднозакарпатців» у Верховній Раді потрібні президентській більшості.
