Закарпатський пожежний-рятувальник Михайло Павлюк про село вдячних мешканців, необізнану вчительку та бджіл
Коли за рік максимальна кількість пожеж, на які залучається твій підрозділ, становить 15 випадків – кожен виїзд запам’ятовується в деталях та подробицях. Але при біді, сподіватися мешканці населених пунктів Усть-Чорна, Красна, Руська Мокра, Лопухів та Німецька Мокра можуть лише на вогнеборців державного пожежно-рятувального поста селища Усть-Чорна, серед яких і наш супермен ДСНС – Михайло Павлюк.
Після розформування у 2008 році місцевої пожежної команди, Михайло без зайвих роздумів пішов шляхом вогнеборця і далі, та перейшов на службу в державний пожежно-рятувальний пост. І ось уже пішов 14-й рік, як він працює пожежним-рятувальником у селищі Усть-Чорна.
«Перша пожежа, на яку мені довелось виїжджати – вона ж і сама велика. Була ніч і нас викликали у село Лопухів. Ми швиденько зібрались та виїхали серпантином гірського автошляху, але прибувши на місце, зрозуміли – роботи тут надовго. Вогонь охопив три магазина: парфумерії, алкогольних напоїв та продуктовий, що знаходились під одним дахом. На момент прибуття горіло вже десь 100 квадратів покрівлі. Добре, що поруч була річка, бо це врятувало ситуацію із безперебійною подачею води, і ми скоренько поставили пожежний автомобіль на вододжерело та викликали на допомогу колег із Дубового. Спільними зусиллями пожежа була ліквідована, а майно власників магазинів врятовано, за що вони були нам безмежно вдячні».
Вдячність взагалі для пожежників як своєрідний каталізатор виконаної роботи. Адже якщо тобі дякують – значить ти впорався із поставленими завданнями. Але так буває не завжди…
«У більшості випадків під час ліквідації пожеж населення дає нам «цінні поради». Кожен вважає себе фахівцем пожежної справи та майстром із рятування. Але досить часто ці порадники навіть номера телефону, за яким треба викликати Службу порятунку, не знають. Так було одного разу під час пожежі надвірної споруди у Руській Мокрій. Місцева вчителька почала кричати на нас та звинувачувати у неправильних діях, тож я не витримав і спитав у освітянки:
– А ви знаєте, як телефонувати до пожежників?
– Та як, – спантеличилась вона, – як… ти ж пожежник, ти і скажи.
– Я-то знаю, – відповів я їй на це, – а от чи знаєте ви?
– Так у вас в Усть-Чорній і телефонного зв’язку немає, – парирувала вчителька.
– Е-е-е ні, все в нас є… а от як ви дітей можете навчати у школі, якщо навіть номерів екстрених служб не знаєте? Це вже соромно!
Після цього жінка перестала доказувати Михайлу свою правоту та роздавати ідеї щодо гасіння пожежі. Щоправда, і вітатися з суперменом вчителька теж перестала, але ненадовго – згодом зрозуміла свою неправильну поведінку. Проте головне, дізналась про те, що при біді треба телефонувати за номером 101 і краще під час негараздів у людей допомагати їм та вогнеборцям, аніж теревені теревенити.
«Саме такі, дисципліновані та щирі мешканці, живуть у селі Німецька Мокра, адже тут, якщо виникає пожежа, збігається чи не все село. Інколи приїдемо на пожежу, а там вже чоловік 100-150 працює. Відра з водою носять чи сіно розгрібають, одним словом, допомагають один одному. Остання пожежа, що там виникла, це було сіно у господарчій споруді, але коли ми прибули на місце, сусіди вже вивели корову на вулицю, почали розгрібати сіно та одночасно рятувати майно з вогню. Вони радо зустріли нас та ще й довго після ліквідації дякували нам за те, що приїхали та ліквідували пожежу. Одним словом, село дружних та вдячних мешканців».
Окрім пожеж, залучаються пожежники Усть-Чорної і для надання допомоги під час негоди: допомагають водіям транспортних засобів, що не змогли здолати складні ділянки гірських автошляхів, ліквідовують наслідки підтоплень чи буревіїв. Всі у селі знають телефон Михайла та його колег, тож при виникненні надзвичайних подій спрацьовує сарафанний зв’язок – односельці телефонують напряму і просять про допомогу незважаючи на те, чи чергує рятувальник чи ні.
«Буває 3 година ночі, ти собі вдома відпочиваєш, а тут дзвінок: «Міша, скоріш сюди, пилорама горить… і що робити, збираєшся і їдеш на допомогу односельцям. Адже це твоє покликання, і не лише під час бойових чергувань, а завжди».
Улюблену справу для душі Михайло без вагань називає одразу – це бджоли. Про них він може розповідати годинами. Які породи бджіл бувають, як вберегти малих трудівниць від небезпек та з яких рослин мед найсмачніший. А головне, Михайло впевнений, що зробити найсмачніший у світі мед можна лише з любов’ю. Не важливо, чим ти займаєшся – гасиш пожежі чи розводиш бджіл – усе треба робити із натхненням та любов’ю, тоді й робота буде споритися краще.
ГУ ДСНС України у Закарпатській області
