Мер Тростянця Юрій Бова: Російські солдати поводять себе як агресивні звірі, як варвари

Мер окупованого російськими військами міста Тростянець на Сумщині Юрій Бова в інтерв’ю УНІАН розповів про поведінку російських військових, роботу з підпілля та життя громади під час війни й окупації.

Коли російські війська окупували Тростянець?

Фактично місто окупували вже в перші години війни. 24 лютого близько 9-ї ранку в місто заходили перші колони із сотнями одиниць російської військової техніки. Перед цим вночі була стрілянина на кордоні, мене про це сповістила староста одного з сіл. Я зрозумів, що почалася війна, і одразу виїхав на роботу, звідки забрав важливі документи та печатки, пише УНІАН

Ухвалювати якісь рішення стосовно евакуації мирного населення, створення блокпостів, якоїсь адекватної протидії ворогу без наявного на те матеріально-технічного забезпечення та озброєння було фізично неможливо.

На той час нашу тероборону, яку ми впродовж місяця намагалися створити, так і не зареєстрували, нам жодної одиниці зброї не дали, люди були не одягнені, не навчені, а військових Збройних сил України у Тростянці не було. Тому ми порадилися з членами тероборони, і я сказав, що головне їм на той момент – зберегти свої життя, а далі будемо вести, скажімо так, “партизанську роботу”, з підпілля щось робити й протидіяти ворогу, як зможемо.

Що відбувалося в місті у перші дні війни?

До кордону від останнього села Семереньки, яке входить до нашої громади – 20 кілометрів, а від Тростянця – 35 км. До нас рашисти заходили через с. Мезенівка і смт Велика Писарівка, там точилися бої. Підрозділи прикордонної служби відступили за Тростянець, військкомат теж пішов, тож у місті не залишилося жодного військового.

Лишилися й кілька днів ще функціонували наші поліцейські, які намагалися хоч щось робити. У цивільному одязі вони патрулювали вулиці, поки до відділу поліції не під’їхали на танках росіяни. Останні навели дуло на будівлю, постріляли вгору з автоматів і врешті заволоділи відділком, розмістивши в ньому своїх зв’язківців. Зайняли також будівлю міськради через дорогу, інші адмінбудівлі, залізничний вокзал (він з високим дахом, з якого гарно видно місцевість), на якому розстріляли український прапор.

Біля вокзалу встановили артилерійські установки, з яких обстрілюють Охтирку. Іншу техніку розставили по місту між адмінбудівлями, біля магазинів, житлових будинків, розуміючи, що адекватної відповіді по цій техніці при такому розташуванні від наших військових не буде.Тільки у перший день через Тростянець пройшло 10 чи 12 колон ворожої техніки / фото facebook.com/Юрій Бова

Таким чином у перші дні війни у Тростянці окупанти створили (і до недавнього часу він функціонував) своєрідний центр тих сил, що сунули на Сумську область – на Суми, Лебедин і так далі. Пострілювали паралельно по вікнах будинків, щоб залякати людей. Тільки у перший день через Тростянець пройшло 10 чи 12 колон ворожої техніки, в кожній з яких було від 50-ти до 100 одиниць, утому числі по 15-20 танків, а також самохідні артустановки (САУ), бронетранспортери та інша броньована техніка, бензовози тощо.

Чому окупанти захопили саме Тростянець?

Думаю, що ворог добре знав, де і в яких містах є військові частини Збройних сил України. Тут спрацювала їхня розвідка – це 100 відсотків. А в Тростянці не було жодного військового. Були лише співробітники військкомату та поліції, причому, нечисленні й майже не озброєні. Це по-перше.

По-друге, у Тростянці дуже гарна транспортна розв’язка. Місто стоїть на трасі Суми – Харків, йдуть дороги на Суми, Охтирку, Лебедин, тож рашисти могли висунути звідси свої сили в будь-яку точку. Що, врешті, і сталося. А в селах, про яких пройшли сотні одиниць важкої техніки, дороги фактично вже немає: замість асфальту там, грубо кажучи, танковий полігон – по коліно колії від гусениць, перемішаний із землею асфальт…Логіка ворога цілком зрозуміла: планувалося через Тростянець на півдні взяти в кільце Охтирку, а на півночі – Суми / фото facebook.com/Юрій Бова

Логіка ворога цілком зрозуміла: планувалося через Тростянець на півдні взяти в кільце Охтирку, а на півночі – Суми. Ще за місяць до початку війни я говорив про такий можливий сценарій на різних нарадах і просив “прикрити” Тростянець, бо ми, практично, були беззахисні перед можливим наступом ворога. В Охтирці були наші військові, які могли захищати місто з відповідною зброєю і давати відсіч. Те саме в Сумах. А в Тростянці… Не підеш же на танки з лопатою! Причому, після наступу ворога, що в Охтирці, що в Сумах був час хоч трішки підготуватися до нападу. У нас же такого часу фактично не було.

Міст через Ворсклу у селі Климентове під Охтиркою, який підірвали наші військові, якось вплинув на ситуацію у Тростянці?

Звичайно. Нам нікуди стало відступати, адже із Тростянця ми могли б евакуювати людей в Охтирку, яка була на той час і є зараз українською. Проте сама Охтирка стала більш захищеною. Тому, у військовому плані, підрив мосту – абсолютно правильне рішення. Бо міст цей, ми ж розуміємо, він був стратегічний, а його відсутність оберігає від прямого проходу на Охтирку ворожих військових частин.

Мені здається, що варіантом можливого захисту для Тростянця є не просто “відсидітися”, а давати здачу. Але ж техніка рашистів стоїть у нашому місті в житлових кварталах, і адекватну відповідь в таких умовах не можна дати. Тому треба їх витісняти з Тростянця і вже за межами міста знищувати, щоб відвести загрозу і від Охтирки, і від Лебедина, і від південних рубежів Сум.Юрій Бова: Мені здається, що варіантом можливого захисту для Тростянця є не просто «відсидітися», а давати здачу / фото facebook.com/Юрій Бова

Чи були якісь переговори з російськими військовими та чи пропонували вони місцевій владі співпрацювати?

Моя політика наступна: ми не можемо і не будемо вести жодних перемовин про будь-що з окупантами, і жодна співпраця неприпустима. Якщо хтось вважає за необхідне вести якісь перемовини, хай їх ведуть на рівні Офісу президента України, обласної військової адміністрації. Але я особисто, як голова громади, а також працівники міської ради, не маємо намірів випрошувати щось у ворогів. Ми повинні з ними воювати!

У Тростянці майорить сьогодні український прапор?

Державний прапор України висів над міськрадою перших три дні окупації, потім рашисти його зняли.Рашисти відійшли від центральних будівель міста, каже Бова / фото facebook.com/Юрій Бова

Росіяни пробують керувати містом? Тут з’явився ставленик окупантів?

Від росіян якогось представника влади немає, тільки військові. Вони мало контактують з місцевим населенням. Наприклад, люди підходили до них за дозволами на проведення поховань, але навіть з цим є велика проблема.

Кілька днів тому від наших ЗСУ у Тростянець все-таки прилетіло трохи окупантам, і на відкритій місцевості було знищено деяку їхню артилерійську і зв’язкову техніку. Тож рашисти відійшли від центральних будівель міста. Тим не менше, Тростянець залишається окупованим всередині та в повному оточенні з усіх боків ззовні. По периметру міста стоять і ворожі блокпости, проїхати через які – великий ризик для життя.

А як окупанти себе поводять?

Уже на п’ятий день перебування у Тростянці вони почали займатися мародерством, грабувати всі магазини, банкомати, аптеки. Все це сьогодні спустошене. Навіть магазини товарів секонд-хенду пограбували!

Вони передяглися у цивільний одяг, але ходять по місту повністю деморалізовані та нетверезі, обстрілюють з автоматів усе підряд. Зараз вони активно грабують будинки місцевих, викрадають машин, заходять у квартири, звідки виносять речі, коштовності, продукти. Якщо немає вдома людей, залишаються там ночувати. Судячи з фото, які надсилали мені люди, після таких “гостей” складається враження, що через помешкання пройшла вся Золота Орда!

До речі, поруч з залізничним вокзалом у нас є 5-поверховий житловий будинок з індивідуальним газовим опаленням у кожній квартирі. Окупанти вигнали з нього майже всіх жителів, залишивши лише кілька лежачих, а самі зламали замки, розмістилися по квартирах і зручно та комфортно там живуть.

Росіяни бояться авіаударів наших літаків і роботи артилерії ЗСУ. Тож ходили по хатах, діставали людей з підвалів і примушували їх сидіти вночі на вулицях поблизу техніки окупантів. Таким чином орки тероризують жителів Тростянця і тримають їх фактично у заручниках, прикриваючись мирним населенням.Орки тероризують жителів Тростянця і тримають їх фактично у заручниках, прикриваючись мирним населенням / фото facebook.com/Юрій Бова

А десь тиждень тому в одному з сіл громади окупанти розгорнули зенітно-ракетну систему С-300 середнього радіуса дії, також створивши “живий щит” з жителів села і розставивши майже біля кожного двору свої танки.

Чи лишилось щось з “минулого життя”, що в місті працює як раніше?

Місцева лікарня поки що не постраждала і працює в штатному режимі 24/7, надаючи необхідну допомогу. Але наразі у Тростянці лишилась лише одна карета швидкої допомоги. Окупанти контролюють підстанцію швидкої, не дозволяють медикам виїжджати на всі виклики – лише до дітей і в екстрених випадках. Медиків попередили, що розстріляють, якщо ті виїдуть самостійно.

До речі, була інформація, що окупанти розстрілювали людей прямо на вулицях Тростянця. Це правда?

Так, були такі випадки. Наприклад, убили голову вуличного комітету з вул. Мічуріна Ганну Самойлову. Ще й три дні не підпускали нікого, хто хотів підійти й забрати тіло. Обстрілювали територію снайпери. Також днями застрелили хлопця, який ввечері повертався додому. Просто застрелили на вулиці! А на вул. Шевченка застрелили керівника агропідприємства, який вранці на машині їхав на роботу.

Деяких померлих у місті людей не давали ховати до п’яти днів. Жах!

Повне місто російських військових, все місто у стрілянині… Якщо перших днів п’ять вони ще займалися своїми, мабуть, суто військовими справами, то потім, коли закінчився власний провіант, у Тростянці з боку окупантів почалося мародерство, грабежі, вбивства. Тому люди зараз і намагаються виїхати з міста взагалі. Наразі, в умовах повної окупації, точну кількість убитих містян порахувати неможливо, тому що, за словами людей, інколи тростянчани забирали трупи з вулиць додому і складали у погребах, сараях, щоб собаки не поїли тіла, щоб хоч якось їх зберегти…У Тростянці з боку окупантів почалося мародерство, грабежі, вбивства / фото facebook.com/Юрій Бова

Які пошкодження є в місті на сьогодні?

Днями наші активісти заходили в адмінбудівлі, так там зламано всі сейфи, двері, столи, побито всю оргтехніку, люстри – все, що можна. Там немає живого місця ні від міськради, ні від колишньої райдержадміністрації, ні від відділка поліції і так далі. Вибили чи підірвали двері в музеї Голіцина. Ми туди ще не заходили, але думаю, що звідти винесли все – і картини, і цінні експонати. В історичну споруду “Круглий двір”, де ми традиційно проводили ряд всеукраїнських та міжнародних фестивалів, окупанти заганяли протиповітряні зенітні установки ТОР і знесли ворота та пошкодили стіни споруди. Наразі спалено приміщення прокуратури, на вокзалі – аптека і два магазини. Розтрощили відділення й автівки “Укрпошти”, вдерлися до підстанції “швидкої допомоги”, де все розбили, вкрали медикаменти і техніку… Важкою технікою практично знищено центральну площу міста: там, де ще недавно цвіли троянди, сьогодні – перепахане танками “поле”. Навіть у Палаці для дітей і юнацтва поламали іграшки, мольберти, порізали в гардеробній ножами всі костюми, в яких дітки виступали.

Люди неодноразово бачили, як окупанти підганяли різні транспортні засоби до магазинів у різних кінцях міста й вантажили в них награбовану техніку – холодильники, телевізори, електро- та інші товари. Куди вони далі все награбоване вивозять, – я не знаю.

А ще пограбували відому на весь світ Тростянецьку шоколадну фабрику. Загнали на територію важку техніку і розбили повністю адмінбудівлю, розтрощили складські приміщення, а потім вантажівками КамАЗ вивозили звідти продукцію і сировину, розбили все обладнання і комп’ютери. Єдине, що там залишилося на складах, – трохи борошна та олії – роздаємо людям, а також волонтерам, які випікають хліб і теж роздають людям по різних мікрорайонах. Це мізерні запаси, які вдається зараз використати.Ворог руйнує інфраструктуру міста / фото facebook.com/Юрій Бова

Також викрали (як і автівки тростянчан) три нові автомобілі “швидкої”, комунальні автобуси. Ба більше, рашисти приходили в нашу ритуальну службу і хотіли викрасти її машини, а коли не змогли їх завести, то просто розстріляли автівки. Позабирали весь транспорт з гаражів міськради й комунальних служб. Тож зараз у Тростянці ні пасажирського комунального транспорту, ні вантажного, ні якихось служб немає, бо все, що рухається містом – це викрадені окупантами у громади автомобілі. Деякі наші комунальні автобуси стоять на блокпостах, а за ними в кущах заховані танки.

В адмінбудівлях органів влади через мороз до мінус 15 градусів та при відсутності опалення всі системи розмерзлися і потекли, усе рознесено, розбито і розтрощено.

Чи вдається комунальникам працювати в таких умовах і проводити ремонтні роботи у разі потреби?

Загальна ситуація в місті дуже погана. Тростянець нині нагадує кадри з фільму жахів. Але це не кіно, а реальність. Комунальні служби намагаються, скажімо так, в індивідуальному порядку експлуатувати, що можуть – водозабори, ремонтують електро- та мережі газопостачання, ділянки пошкоджених і знесених високовольтних ліній. Наприклад, села нашої Тростянецької міської територіальної громади Мартинівка, Мащанка, Буймер уже близько 14 діб узагалі без світла, бо там перебита високовольтна лінія. Електрики пішли туди ремонтувати і просили російських військових пропустити їх. Так наших працівників рашисти побили, забрали в них телефони і не пропустили. У самому Тростянці були повністю знеструмлені три і частково два мікрорайони, тож без світла залишаються тисячі людей.У самому Тростянці були повністю знеструмлені три і частково два мікрорайони / фото facebook.com/Юрій Бова

Висновок один: російські солдати – як звірі, як варвари, сповнені агресії, і залишають після себе тільки біль. А 20 діб повної окупації міста – це справжній терор рашистами мирного населення.

Як живуть люди в місті? Вони перебувають постійно вдома чи в укриттях і підвалах?

Хто зміг виїхати – той виїхав. Евакуаційними колонами через гуманітарні коридори, які вдалося організувати 10, 12 та 15 березня, із Тростянця виїхало близько 1,5 тис людей. Але найбільша проблема – це підвіз продуктів. Їх же ніхто не завозить! Люди вже третій тиждень на власних запасах. І у тих, хто живе не в приватному секторі, продукти вже закінчуються.

Чи допомагаєте якось у цій ситуації містянам?

Так. Допомагали, поки мали можливість. Ми безкоштовно роздали людям запаси продуктів, які були у дитсадках, у школах – картоплю, яйця, м’ясо і так далі. Роздали всі запаси ліків, які у нас були.

Але й це все у людей закінчується, а в місто нічого не завозиться.

Тобто, можна сказати, що наразі в місті гуманітарна катастрофа?

Я б не сказав, що вже гуманітарна катастрофа, а от гуманітарна криза справді є. Причому намагатися завезти харчі та ліки, товари першої необхідності без дозволу рашистів – смертельно небезпечно.У Тростянці – гуманітарна криза / фото facebook.com/Юрій Бова

Чи продовжуються з Тростянця артобстріли Охтирки?

Так, уже другий тиждень ведуться ворожі артобстріли Охтирки системами “Град”, “Ураган”, САУ та всім, чим ще можна обстрілювати з землі, в тому числі з Тростянця.

Окупувавши наше місто, рашисти вже почали обстрілювати й житлові квартали самого Тростянця. Наприклад, з площі в районі залізничного вокзалу обстріляли мікрорайон Перекалки, розташований на околиці у бік Охтирки. Артилерія ворога обстріляла у нас і колишній завод “Електропобутприлад”, внаслідок чого загинули троє містян, серед яких був неповнолітній хлопець. Також кілька днів тому піддали жорстокому обстрілу “Градами” село Солдатське та ще й скинули на нього три авіабомби. Усюди після обстрілів довго вирували пожежі.

Як окупанти погодились на евакуацію жителів Тростянця гуманітарними коридорами? Як проходив процес евакуації?

Як погодилися – мені це невідомо, адже переговори про таку евакуацію з українського боку проводилися на рівні керівництва держави. А процес евакуації проходив не зовсім “гладко”. Зокрема, 10 березня росіяни не дозволили спочатку рухатися колоні з Тростянця через центр міста, відкрили вогонь у повітря. Довелося оперативно узгоджувати інший маршрут. 12 березня через стрілянину було змінено місце посадки в евакуаційний транспорт. А 14 березня рашисти хотіли здійснити провокацію: вони заганяли людей у фейкові “зелені коридори”, масово відбирали мобільні телефони й намагалися вивозити містян своїм, тобто викраденим транспортом у невідомому напрямку.

15 березня, якщо перша частина колони десь у 130 авто проїхала більш-менш спокійно, то другу частину – понад 150 автівок – окупанти просто не випускали: стріляли вгору з автоматів, у кожного забрали мобільні телефони й спалили їх, залишивши людей повністю без зв’язку, протримали всіх аж до вечора. Врешті, більшість машин з останньої колони таки змогли покинути місто.Треба думати про те, як повністю звільнити Тростянець, заявив мер міста / фото facebook.com/Юрій Бова

Загалом про кількість людей, які бажають виїхати з окупованого міста, красномовно говорить такий факт: 12 березня в автобус, розрахований на 45 місць, набилося 83 людини. Вони їхали практично один на одному, з розбитим вікном, аби тільки бути подалі від ворожої окупації.

Але головне те, що нам таки вдалося вивезти із Тростянця близько 1,5 тисячі людей протягом 10 і 12 березня, а також евакуювати майже 1000 місцевих жителів 15 березня. В основному тих, хто конче потребував такої допомоги – жінок з малолітніми дітьми, вагітних, людей з інвалідністю та похилого віку.

Ви, як міський голова, зараз працюєте у підпіллі?

Знаю, що рашисти ходили по місту з моїми фотографіями і розшукували мера. Не знайшовши, приїхали до мене додому і заїхали танком через ворота прямо у двір, розвалили гараж, зайшли до будинку. Сусіди потім були в домі та розповідали, що там все знищено, немає живого місця: все перевернуто вверх дном, розстріляно і так далі.

А працюю в нинішніх умовах, звичайно, з підпілля. В основному, знаю про всі проблеми життєдіяльності міста та разом зі своєю командою намагаюсь їх розв’язувати, допомагати людям. Тобто, як влада працюємо, але не публічно.

Як у цілому зараз настрій у людей?

Настрої за цей час були абсолютно різні. Після наступу ворога люди ще не розуміли, що це не якась “заворушка”, а справжня війна на знищення. Тож, якщо спочатку люди більше говорили про звичайні побутові проблеми, до яких вони звикли, то сьогодні адекватні містяни сидять по домівках, навчилися виживати самостійно, допомагати один одному.

Але є і неадекватні, які залазять до розтрощених магазинів і дограбовують те, що не розграбували окупанти. Останні з посмішками дивляться на те, що хтось несе якусь коробку з магазину. Але ми вже знаємо приблизно всіх місцевих мародерів і після війни обов’язково притягнемо їх до відповідальності.

Як голова громади, яку б допомогу ви попросили зараз у керівництва області, держави, у наших військових?

Головне прохання – у будь-який спосіб намагатися завезти людям харчі! Розумію, що це не розв’яже проблему захисту міста і не звільнить Тростянець від окупації. Адже не виключено, що у містян під дулами автоматів цю їжу окупанти знову будуть забирати. Та й виїхати звідси всі не зможуть, це нереально, бо є лежачі, люди похилого віку, хворі… багато людей, які, з різних причин не кинуть своє житло.

Треба думати про те, як повністю звільнити Тростянець. Російським ворогам ми не пробачимо жодної краплі крові, жодного втраченого життя, жодного сантиметру нашої понівеченої землі, терор і геноцид громадян незалежної держави Україна. Ми будемо пам’ятати та шанувати ім’я кожного нашого захисника і кожного загиблого земляка. А Тростянець відновимо всі разом, щоб місто цвіло й славилося своїм шоколадом та статусом фестивальної столиці лівобережної України.

Віталій Кохан

ЗакарпатПост