Лукашенко тисне на гальма: як Мінськ утримався за крок від агресії проти України
Тиждень тому Білорусь була як ніколи близька до того, щоб відправити свою армію воювати проти України.
Згадаймо ключові новини тижневої давнини: повна евакуація складу білоруського посольства у Києві, зустріч Александра Лукашенка з Владіміром Путіним, за результатом якої Білорусь отримала перенесення на 5-6 років виплат за боргами, пише ЄП
• Набагато більше інформації, коротких новин, відео, мемів, жартів у Telegram https://t.me/zakarpatpost
І нарешті – нові переміщення білоруської бронетехніки біля українського кордону. Причому відео, записані білорусами, фіксували дуже цікаву новинку: ця бронетехніка виявилася маркованою новим символом – червоними квадратами.
Сукупність цих новин давала всі підстави очікувати білоруського втручання найближчими днями. Зокрема, у Генштабі ЗСУ його прогнозували на 21-22 березня.
Втім, нового вторгнення так і не сталося. Лукашенко, як і раніше, надає перевагу тому, щоб атакувати Україну на словах. Щоправда, цього тижня відбулося зіткнення і на дипломатичному фронті – Білорусь оголосила про вислання 12 українських дипломатів та закриття українського консульства у Бресті.
Усе це – позитивні сигнали для України (так, і дипломатичний скандал також, про це згодом).
Події тижня, що минув, показують: з кожним днем змусити Лукашенка відправити війська в Україну буде все важче. Спробуємо розібратися, чому саме.
Воювати не можна спостерігати
Заяви Лукашенка про можливість війни проти України, а від 24 лютого він не один раз відповідав на такі питання, містять суцільні протиріччя.
З одного боку, самопроголошений президент Білорусі виключає навіть таку можливість. Він стверджує, що “тисячу двадцять разів говорив про те, що немає у нас планів воювати в Україні”.
“Але тема гаряча. Білоруси на генетичному рівні не сприймають війну. І ось вони за це зараз почали чіплятися. Ми маємо гарно на це відповідати”, – переконує він.
З іншого – Лукашенко окреслює умови, за яких це може відбутися. “Нас у війну можна втягнути лише одним способом: якщо проти нас розпочнеться агресія, якщо проти нас почнуть воювати. Тому я залишаюся насторожі”, – каже він.
Тут важливим є те, що формально білоруська (чи вже російська) пропаганда вже створила достатньо приводів, щоб Лукашенко оголосив, що Україна першою розпочала агресію.
Зокрема, офіційний Мінськ заявляв про кілька випадків падіння на білоруській території ракет, запущених з України.
Тобто за бажання привід виправдати цю агресію знайти нескладно. Інша річ, що, схоже, цього бажання немає.
Останнє соціологічне опитування, проведене Chatham House, показує, що використання білоруської армії у війні проти України підтримують лише 3% респондентів.
Іншими словами, ця ідея майже однаково непопулярна як серед прихильників, так і серед противників Лукашенка. На відміну, до речі, від ідеї надання РФ території для атакування України – це рішення Лукашенка загалом підтримують його прихильники (хоча і не вважають це участю в агресії, за яке слідує покарання у вигляді санкцій).
Вже досить довго, а особливо в останні вісім років від початку війни в Україні, білоруська пропаганда наполягала на тому, що ключовим досягненням Лукашенка є збереження “мирного неба над головою”.
І якщо допомогу армії РФ Лукашенку ще вдається “продати” своєму електорату, то безпосередня участь у війні може суттєво зменшити його ядерний електорат.
Не кажучи вже про те, що ризики такої війни призводять до дій “рейкових партизанів”: білоруси атакують пункти управління залізницею, блокуючи її роботу, що має ускладнити переміщення військ на південь.
Друга причина, ще важливіша – настрої в білоруській армії.
Тривідсоткова підтримка ідеї агресії проти України означає, що ця ідея непопулярна і серед людей у погонах.
Про це свідчать і групи у соціальних мережах, де спілкуються білоруські військові – там все частіше обговорюють можливості уникнення “відрядження” в Україну.
Зрештою, відмінність Білорусі від РФ, серед іншого, полягає в тому, що наслідки цієї війни білорусам відомі набагато краще. Білорусь слугує не лише місцем для атаки, але й тилом для російської армії. Тож інформація про тисячі важкопоранених росіян та про спалену військову техніку набагато краще доходить до громадян Білорусі, аніж до росіян.
І це також не додає популярності ідеї приєднання до війни.
За крок до втрати стабільності
Унікальна ситуація: хоча санкції за агресію проти України на Білорусь були накладені на порядок слабші, аніж на РФ, санкційний ефект у Мінську відчувають набагато сильніше, ніж у Москві.
Річ у тім, що для РФ це перші по-справжньому “пекельні” санкції, тоді як для Білорусі подібні обмеження почали вводити ще з минулого року – через розгони протестів 2020 року та за примусову посадку літака Ryanair.
До речі, варто нагадати, що ті санкції – перші секторальні, запроваджені проти Білорусі, – за оцінками економістів, мають стати помітними десь у першій половині – середині 2022 року.
Це суттєво посилило ефект від нових обмежень – як би там білоруська влада не казала, що тісніша кооперація з РФ та Китаєм здатна компенсувати ці проблеми.
Показово, що ще 14 березня білоруський прем’єр Роман Головченко вже поставив перед російським колегою Михаїлом Мішустіним питання про необхідність “прискорити підтримку”, щоб компенсувати негативний ефект нових санкцій.
“Мета всіх цих дій (санкцій) зрозуміла – викликати кризу в економіці, зростання кількості незадоволених, зробити нову спробу розхитати країну і привести до влади антиросійський режим на основі опозиції”, – переконував Головченко.
Втім, попри очікування, Кремль не став давати Мінську “живі” гроші, обмежившись лише перенесенням дат виплат за старими боргами.
В такій ситуації Білорусь зараз розпочинає корегування держбюджету, не приховуючи: багато програм цього року доведеться пустити під ніж. Щоправда, білоруська влада обіцяє не різати ключові соціальні виплати і, звичайно, точно не буде чіпати витрати на силовиків.
Та нинішній перегляд може бути далеко не останнім у цьому році: ще до кінця не відчутний ефект минулорічних санкцій, попереду ще ефект від нових, а головне – війна проти України зробила процес посилення санкцій Заходом фактично щотижневим. А відповідно, за більшістю сценаріїв і на РФ, і на Білорусь чекатимуть нові санкції, ефект від яких наразі фактично неможливо спрогнозувати.
Ситуацію для Білорусі ускладнює той факт, що, на відміну від РФ, держава залишається основним роботодавцем. А отже, проблеми від зупинки заводів лягають не на олігархів, а на держбюджет.
Це ще одна причина, чому Лукашенко явно не готовий додатково погіршувати відносини із Заходом.
Участь білоруських військ у війні проти України призведе до миттєвого посилення санкцій – а у Мінську досі не знають, як дати раду з попередніми. Особливо якщо фінансова підтримка з боку РФ поступово знижуватиметься.
Чотири сценарії для Лукашенка
Всі ці фактори й зумовлюють таку поведінку білоруського диктатора – на словах активно погрожувати Україні та Заходу, але на практиці робити все можливе, щоб утриматися від остаточного спалювання мостів.
Показовою тут є ситуація з українськими дипломатами.
Після евакуації білоруського посольства близькі до влади телеграм-канали почали активно закликати до повного закриття й посольства України та надання статусу персони нон грата українському послу Ігорю Кизиму.
Зазвичай подібні заклики тестували можливу реакцію на майбутні кроки Лукашенка, а тому повне закриття українського посольства видавалось майже неминучим. Повторимо, це відбувалося в ситуації, коли ризики направлення білоруської армії в Україну були як ніколи високими.
Втім, Лукашенко і тут не став спалювати мости. Замість повного закриття він вислав 12 дипломатів, проте залишив посла і ще чотирьох співробітників посольства.
І це – позитивний сигнал. В останню хвилину білоруський диктатор все ж натиснув на гальма.
Які сценарії тут можливі?
1. Путін таки дотисне Лукашенка. Виключати цей сценарій не варто. І питання не лише в необхідності посилення контингенту РФ.
Повноцінна участь у війні остаточно закриє для Лукашенка можливості діалогу із Заходом – а це саме по собі стане важливою перемогою РФ.
Втім, як вже було зазначено, ймовірність такого сценарію з кожним днем зменшується.
2. Усунення Лукашенка від влади й прийняття рішення про направлення армії в Україну керівництвом Міноборони та генштабу Білорусі.
Майже тотальна залежність Лукашенка від РФ дозволяє реалізувати такий сценарій. Тим більше, серед найвищих військових чинів Білорусі повно етнічних росіян або осіб, що отримали військову освіту в РФ, тісно пов’язані з Росією та схвалюють її дії в Україні.
Проте тут є одна проблема – тотальне небажання низової та середньої ланки білоруської армії їхати вмирати в Україну за інтереси РФ. Схоже, що рішення для цієї проблеми у Кремлі досі немає.
3. Компромісна угода з Лукашенком, за якої він дає дозвіл на фактичне найманство для тих білоруських військових, хто готовий їхати воювати в Україну.
Такий варіант теоретично можливий, проте він явно не буде настільки корисним для РФ, як там сподіваються.
4. І, нарешті, останній варіант – збереження статус-кво, за яким Лукашенко продовжує погрожувати Заходу та Україні, однак далі заяв не заходить.
І як показав останній тиждень, цей сценарій стає все більш ймовірним.
Автор: Юрій Панченко,
редактор “Європейської правди”
