«Німці такими звірами не були»: учасники Другої світової пригадали воєнне дитинство

Спогадами поділилися мешканці Київського міського пансіонату ветеранів праці, яким нині далеко за 80, але які щиро переживають за долю України.

ЯСНО – газета, яку хочеться читати!

• Більше інформації у Telegram https://t.me/zakarpatpost 

Кілька історій, які через людське сприйняття відкривають зміни, що пережила й переживає Україна. Ми поспілкувалися мешканцями Київського пансіонату ветеранів праці. У закладі нині живуть і ті, хто є дітьми Другої світової, й ті, хто попри підлітковий вік стали її учасниками. Сьогодні вони прекрасно обізнані про щоденну ситуацію на фронті, моляться і вболівають за покоління своїх дітей та онуків, що відвойовують свободу і незалежність, пише ВК

Слухаючи їхні спогади та оцінки, починаєш розуміти, чому юристи-міжнародники кажуть про те, що російські окупанти перевершили у звірствах фашистів і заслуговують на найсуворіші вироки міжнародного трибуналу. А ще — відчуваєш невідворотність Перемоги України.

Київський міський пансіонат ветеранів праці

ХОРОША ЗБРОЯ — ШВИДША ПЕРЕМОГА

«Німці такими звірами не були», — каже Алла Георгіївна Аршаниця. Її очі дуже сумні й час від часу наповнюються слізьми. Жінка їх стримує і каже, що нині не час давати волю сльозам.

«Треба бути мужнім та зібраним. Ворог на нашій землі та щодня ми бачимо молоді обличчя в новинах, це ж наші онуки й правнуки, що йдуть на небо з поля бою. Жодної слабкості ми навіть показувати не повинні», — запевняє пані Алла.

Далі жінка розповідає, як пережила Другу світову у дитинстві. Її мама була київською підпільницею і допомагала рятувати поранених і полонених.

«Поранених солдатів намагались заховати у лікарнях. А вже звідти можна було „витягти“, якщо ти називався його родичем, приходив і просив за цю людину. Так вдалось киянам врятувати не одне життя», — згадує жінка.

Після війни мама їй розповідала подробиці подій, які Алла переживала зовсім малою. Мама з донькою перебували на «явкових» квартирах, ризикуючи життями обох.

Алла Аршаниця, мешканка Київського міського пансіонату ветеранів праці. Фото: О.Скотнікова

Партизанський і підпільний рух у Києві та на Київщині були взаємопов’язані. І сьогодні супротив населення, яке всіма можливими методами протистоїть вже російським окупантам, нагадує Аллі Георгіївні ті часи.

От тільки такої концентрації звірств за короткий час від людей, які себе звуть «православними, слов’янами, братами» ніхто не очікував.

Пані Алла працювала інженером на ДАКХ «Артем». Вона впевнена у якості української зброї й сьогодні.

«Нинішні розробники та виробники взяли все краще з минулого. Я впевнена — наша зброя — сучасна і потужна. А хороша зброя — це швидша Перемога», — переконує пані Алла.

Жінка й жила поруч із заводом. Нині каже — бачила у новинах й на фото і рідну вулицю, і завод без шибок після ракетних обстрілів росіянами.

«Перемога буде за нами. Інакше в таких війнах не буває», — впевнено заявила «Вечірньому Києву» Алла Георгіївна Аршаниця, якій вже далеко за 80.

МИ ПЕРЕМОЖЕМО І ВИЙДЕМО З ЦІЄЇ ВІЙНИ ОНОВЛЕНИМИ

Марія Тимофіївна Рижикова у Київському пансіонаті ветеранів праці 8 років. Просить мене: «Напишіть, що живу, як у Раю. Тут всі приязні, ми всім забезпечені, маємо розкішне спілкування й інтелігентного директора».

Про війну я з нею не заговорила першою. Почала розпитувати про дитинство. Виявилось, що і Другу Світову, і нинішню війну соціально та в історичному розрізі пані Марія добре аналізує.

Вона з того покоління, яке збирало на полях у воєнні та повоєнні роки перемерзлу картоплю і досі пам’ятає її смак. Вона пам’ятає, як вручну проводили посівну і діти з матерями йшли за плугами по полю.

Й сьогодні від цих хронікальних кадрів у мене навертаються сльози. Але не у неї. Це не викликає у жінки ані краплини жалю за бідне дитинство. Вона вважає, що для Перемоги у таких несправедливо розпочатих війнах як Друга світова та нинішня, війна за Незалежність, треба терпіти й працювати всім.

Марія Тимофіївна розповіла про маленьку іконку Матері Божої, яку її батькові дали вдома перед відряджанням на фронт у 1941-ому:

«Він з нею і повернувся. Складеною вчетверо. Вона була його оберегом. А сьогодні їй за наших солдат молюся і я. Щодня. І Божа Матір нашим допомагає».

Марія Рижикова, мешканка Київського міського пансіонату ветеранів праці. Фото: О.Скотнікова

Її очі випромінюють спокій та доброту. Вона, як і інші мешканці пансіонату, добре знає і про контрнаступ ЗСУ на Ізюмському напрямку, й про страждання людей у Маріуполі.

«Ненависть, черствість, задоволення від звірств та грабіжництво. Хіба ж це від Бога? Ні, звісно. Значить, росіяни служать нечистому. Але ж йому ніколи не перемогти», — впевнено заявляє 85-річна Марія Тимофіївна «Вечірньому Києву».

І ця впевненість людини, яка щодня молиться за українських солдатів, підживлює душевну рівновагу.

Ми спілкуємось в лагідний травневий день, коли все навколо у цвіту. А тим часом в Києві вже прогуло два сигнали тривоги. І я відчуваю, що сьогодні всі українці, де б вони не були на світі земному чи небесному, моляться за Перемогу.

«Ця Перемога зробить і нас, і нашу Україну новими. Це треба пережити й пересилити», — на завершення каже Марія Тимофіївна.

ВІДБУДУЄМО ПІСЛЯ ВІЙНИ І НОВИЙ ДОНБАС І НОВЕ СУСПІЛЬСТВО

Аркадій Леонідович Малеєв, родом з села Землянки, під Макіївкою на Донеччині. Він народився у 1931-ому і в роки війни вже працював у колгоспі водовозом. «Кричав: „Цоб, цобе!“ волам та наливав по 200 літрів води й возив жінкам, що працювали у полі», — ділиться спогадами з «Вечірнім Києвом» про своє воєнне дитинство пан Аркадій. Так, у 12 років, він вже почав працювати офіційно і нині є учасником Другої світової.

«Я закінчив десятирічку і це була українська школа на Донбасі. Тоді й гадки не мали чогось інакшого», — досконалою українською переконує мене Аркадій Леонідович. Його впевненість в українськості малої батьківщини не підлягає сумнівам. І сьогодні він чітко характеризує недалеких та жадібних ватажків-сепаратистів.

Аркадій Малеєв, учасник Другої Світової війни, мешканець Київського міського пансіонату ветеранів праці. Фото: О.Скотнікова

А щодо анексії Донеччини та Луганщини, пан Малеєв каже так: «Росія не хотіла дати можливість розвиватись Україні. Стати не просто незалежною, а успішною, самостійною. Тож і почали спиратись на малодушних та продажних людей».

Все життя Аркадій Леонідович працював лікарем, його сини та онука теж нині людей. У Київ з окупованої території його перевіз син. Все-таки батькові 91 рік і краще бути з ним поруч.

Всі новини з коментарями військових експертів та командувачів чоловік слухає щодня. Як він може наблизити Перемогу? Проста відповідь розчулює…

«Я дуже скучив за своїм Донбасом. Мирним, величним, українським, потужним. Тут, у Києві, я щодня бачу, як повертаюсь додому. А там — так само цвітуть дерева і ніхто не стріляє. Там мирні працьовиті люди, яким можна довіряти й не чекати „ножа у спину“. Ми відбудуємо після війни новий Донбас і нове суспільство. Ми зараз переживаємо своє Відродження», — ділиться своїми мріями пан Аркадій.

***

«Перемогли фашистів, переможемо й рашистів!» — основні акценти відзначення 8-9 травня, Днів пам’яті та примирення і 77-річчя Перемоги над фашизмом.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»

ЗакарпатПост цілодобово бореться на інформаційному фронті у ці складні часи, і зараз, як ніколи, ми потребуємо вашої підтримки. Під час війни ми втратили рекламу, а отже основну частину прибутків, спрямованих на те, щоб доносити вам оперативно найсвіжіші новини. Підтримайте сайт ЗакарпатПост фінансово. Одержувач: ТОВ «ЯСНО МЕДІА», Рахунок: UA163052990000026000003605115, ЄДРПОУ 43832020, ПриватБанк, призначення платежу: “Інформаційні послуги”.

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.