Пішла у засвіти талановита закарпатська письменниця та громадська діячка Надія Панчук
Про це на своїй сторінці у facebook повідомила видавець Олександра Гаркуша.
Народилася Надія Панчук на Тернопільщині, далі було Дубнівське культосвітнє училище і праця за призначенням, потім – Харківський інститут культури до 1965-го року і – знову призначення (цього разу остаточне) – до Ужгорода, в обласну бібліотеку, де працювала до 80-ти років.
З 1976 року Надія Панчук постійно друкувалася. Її вірші і публікації появлялися в обласній та республіканській періодиці, журналах «Дніпро», «Жовтень», «Березіль», «Тиса», у альманахах творчості молодих «Суцвіття» (1977), «Калиновий спів» (1978), «Молодий день» (1979), «Поезія» (1984). У газеті «Закарпатська правда» вела щотижневу рубрику «Літературний підвальчик».
Протягом 1983—1986 була постійним автором рубрики «Мости братерства» обласного радіо, де давала поетичні огляди поезій відомих авторів різних народів колишнього Союзу.
В обласній та республіканській періодиці видрукувала низку публікацій про видатних діячів культури і мистецтва Закарпаття. Член НСПУ з 1997р.
«Кожен – тільки цитата
у чиємусь житті.
Тільки цитата…
Мама Природа
завжди має рацію
… І не треба плакати»
Надія Панчук (Із неопублікованого. 2021 р.)
…Із цими словами пішла від нас у засвіти 27 травня 2022 року (нар. 22.11.1940) світла, розумна, чуйна і надзвичайно талановита людина – письменниця, громадська діячка, журналістка, бібліотекарка, дбайлива дружина Панчук Надія Михайлівна. Їїї життєве кредо – любити життя у всіх його проявах. Вона і нас вчила любити його: в усі пори року, від сніжинки і краплинки – до золотого листя і скороморозу, від наївного дитячого спогаду – до мудрого філософського роздуму про буття та неосяжну глибину людської душі.
Надія Михайлівна цінувала життя і насолоджувалася простими речами – теплими вечорами, неквапливими прогулянками, дружніми розмовами на затишній веранді, пахучими травами, в яких вона добре зналася, келихом вина, дивним кольором, намистом, смачним тістечком – усім тим, що її тішило, дивувало, давало наснагу, надихало на творчість.
Її дивував своєю незбагненністю і безміром Час, який поглинав усе – епохи, події, людей. Час, в якому вона так гармонійно жила, а тепер вона – поза часом. Але в ньому, без сумніву, залишаться наші теплі спогади про пані Надію та її довершена поезія.
Олександра ГАРКУША
