Артем Миронович покинув високооплачувану роботу та пішов на фронт

Своєю розповіддю він поділився у соцмережі.

• Підпишись на ЗакарпатПост в Інстаграм @zakarpatpost

Текст цитуємо без змін.

Tell you my storyЧастина 1. Початок.Мене розбудили дзвінками вночі 24 лютого-почалася війна. За вікном уже стояли стовпи диму, і всюди чути вибухи.Як завжди, вранці приїхав водій.-Шеф, на роботу?-Ні, у військкомат!Ще кілька днів тому пустий, він уже був переповнений. Напевно, я був 500-м у черзі на запис. Пацани вже стояли по формі, хто з мисливською зброєю, хто з Калашами, але всі з палаючими очима. У костюмі та з портфелем я був такий один. Швидко вдома переодягся, взяв у рюкзак найнеобхідніше -і знову в чергу. Сумніви відпали відразу – я в правильному місці і все роблю правильно.Хлопців вантажили групами по 50 і кудись забирали. У цей день моя черга так і дійшла, як і в два наступні. Без військового досвіду та служби в армії залишається сподіватися лише на здоровий глузд. Таке скупчення новобранців однозначно мало викликати ворожий вогонь. Порадив пацанам на вулиці розосередитись. Інтуїція не підвела-по нас “прилетіло”. На щастя, ніхто не постраждав.В очікуванні дзвінка з військкомату стало зрозуміло, що треба щось робити самостійно. Група добровольців утворилася сама собою, і ми почали будувати барикади. Київський Виноградар-окраїна Києва та перше місце, куди могли увійти орки у разі прориву Ірпеня. Завдяки героїчним зусиллям ЗСУ, які стримували орду з Гостомеля та Бучі, ми мали час підготуватися. Зброя з’явилася сама собою, обладнали вогневі точки, зробили купу “коктейлів Молотова”. Вчились у Гуглі, як розбирати автомат, як кидати коктейлі, як допомагати пораненим. Звучить наївно, але ми були сповнені рішучості знищити все, що на нас рухатиметься.На своєму блокпосту ввели пропускний режим, перевіряли документи у всіх водіїв. Я змушував інкасаторські машини показувати кабіни, навіть поліцейські показували документи. Особливо “грамотних” клали мордою на підлогу. Результат не змусив на себе чекати-4 підтверджених ДРГ, яких ми передали “у відповідні органи”.Вночі у комендатську годину патрулювали район, переловили весь криміналітет. Потоваришували з поліцією, і спільно ловили мародерів, які “чистили квартири” мешканців.Початок березня був дуже холодним і ми грілися біля бочки. Поставили зміни, розподілили обов’язки, налагодили побут. Дуже допомагали волонтери. На фото-бабуся, яка у себе на подвір’ї збирала гілочки і щодня нам приносила для багаття.Вибух у ТРЦ “Ретровіль”.Ми були зовсім поруч, з будинків на голови посипалися уламки та шкло. Через 5 хвилин ми вже були всередині, допомагали діставати поранених та розбирати завали (див. відео). Коли пролунав другий вибух, мене хвилею “уронило” на підлогу, а мого побратима врятував броник-2 уламка.Крики, кров, дим-усвідомлення реальності приходить не відразу, ще не розумієш усієї небезпеки. Ворог близький і війна всюди.Ми всі були добровольцями, і треба було вирішувати, що робити далі. Для легалізації наших барикад потрібно було приєднатися до діючої ТРО. Після знайомства з Павло Патарецький сумніви відпали-ми входимо в легендарний Спецпідрозділ “Хорт” . Плюс 50 людей, які готові виконувати будь-які завдання для фронту, перемоги!Далі буде…

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.