Дружина закарпатського військового Аліса Смирна: “З ним місяць не було зв’язку. Я читала зведення військових”
Місяць без зв’язку та очікування чоловіка додому. Про це та про спільне життя разом Суспільному розповіла сім’я військового Віталія Козака та Аліси Смирної.
Подружжя разом 13 років. Виховують спільну донечку Аріну. Мають спільне хобі — подорожі та спільне заняття. Віталій — військовий ЗСУ. Чоловік у 2014-2015 році брав участь в АТО, цьогоріч він також пішов захищати Україну.
Аліса Смирна розповіла, що вони з чоловіком знають одне одного все їх життя: “Ми виросли в одному дворі, дружили все життя. Були разом з іншими людьми в різних країнах, але згодом повернулися. Доля. У 2009 році зійшлися, а у 2010-му було весілля. Так уже понад 10 років разом”. Віталій Козак також каже, що вони завжди спілкувалися і завжди були друзями.
Аліса розповіла про їх доньку: “Вона зараз біля моєї мами в Італії, в Мілані. Спілкувалися щодня. Потім, коли була критична ситуація з Віталіком, або в мене були загострені відчуття, я не могла їй телефонувати, тому що вона має мене бачити врівноважену, а я не завжди була врівноважена, тому дзвонила тільки тоді, коли могла говорити, щоб не плакати”.
Подружжя разом працює в туризмі. “У нас така робота-хобі. Працюємо разом, подорожуємо разом. Це наше хобі і наше життя”, — каже Аліса.
Віталій Козак розповів про військову службу: “Так склалася доля, що я у 2014 році воював. Я читав коментарі в соцмережах і зрозумів, що скоро буде наступ. Ми поїхали в давно заплановану поїздку в Ісландію, війна застала нас там. Я повернувся додому 28 лютого. Аліса в мене питала: “Може, не повертайся?”. Жінка виправляє чоловіка: “Ні, я запитала: “Чи є шанс тебе переконати не повертатися?”.
Віталій відправився у військкомат, але тоді у нього була травма, тому воєнком попросив його залишитися в роті охорони військкомату при теробороні. “Щоб чогось навчити хлопців, щось їм показати, бо набирали багато хлопців, які взагалі ніякого досвіду не мають, або тільки в армії були, а там щось будували, а бойової підготовки не було. Так склалося, що через деякий час нас відправили у відрядження. Лікуюся і через певний час знову їду”, — каже чоловік.
Аліса розповіла, що у них місяць не було зв’язку: “Перед тим, як пішов, написав і вже після евакуації написав”. Жінка пояснює, що в неї було дуже багато роботи, аби не починати про все це думати: “Періодично хлопці виходили в госпіталь, то ми хоча б знали, що такого то числа він живий і здоровий. Також намагалися дізнатися за списками — це були якісь звіти”.
Жінка організувала зустріч чоловіка в Ужгороді, прийшла з друзями та знайомими на автовокзал. Віталій пояснює — це для нього стало несподіванкою: “Я виходжу з автобуса і бачу, багато людей мене зустрічають”.
Аліса каже, що їй було приємно, коли питала в людей, чи вони хочуть прийти і чи зможуть. “Вони казали, що це їм за честь. Мені хотілося йому показати, що ми дуже всі хвилювалися і наскільки важливе те, що вони роблять”, — пояснює Аліса.
