Як «янголи в білих халатах» рятують життя українських бійців та цивільних
Вони рятують життя бійців, які дістають тяжкі поранення в боях з рашистами, лікують хвороби, знімають біль, оперують в екстремальних умовах за кілька кілометрів від передової. Вони не розрізняють – чи то військовослужбовець ЗСУ, чи поранений полонений окупант, чи то постраждалий житель знищеного росіянами селища, головне для них – встигнути врятувати людське життя… Це – військові лікарі. Хтось з них вже багато років носить однострій української армії, а хтось змінив звичайне життя та поїхав на фронт медиком.
Авторка матеріалу провела один день в лікарсько-стабілізаційному пункті окремої танкової Залізної бригади, спостерігаючи за роботою «янголів в білих халатах», пише Армія Інформ
У домовленому заздалегідь місці нас зустрічає старший лейтенант медичної служби Тетяна. Дівчина сідає за кермо мікроавтобуса та швидко керує автівкою через зруйновані окупантами селища.
Ми зупиняємося біля будівлі районної лікарні в невеличкому містечку в кількох десятках кілометрів від фронту. Саме тут розміщується лікарсько-стабілізаційний пункт окремої танкової Залізної бригади. А Тетяна – начальник медичної служби з’єднання. Свого часу дівчина закінчила військову кафедру медичного вишу. Після того, як встала на військовий облік в ТЦК та СП, саме й отримала пропозицію очолити медичну службу тоді ще кадрованого бойового з’єднання танкових військ Сухопутних військ ЗСУ. Обіймає посаду два роки. Щойно була призначена, роботу підрозділу організувала впродовж двох місяців.
Широкомасштабне вторгнення орків застало Тетяну на лікарняному – захворіла донька. Прийшлося залишити дитину на батьків, а самій зайнятися комплектуванням свого підрозділу. Наразі в підпорядкуванні офіцера кілька десятків осіб бойових медиків: лікарів, медсестер, фельдшерів, а також санітарів та водіїв…
– Тут у нас працює команда з медичної роти бригади. Приймають лікарі – сімейний, ЛОР, стоматолог, травматолог, хірург. Надається перша медична допомога пораненим – перший з трьох евакуаційних етапів, робляться операції – від маленьких до великих. Тут можна отримати будь-яку медичну допомогу. В найгарячіший період ми приймали до 90 осіб за добу, серед яких приблизно 10 відсотків – тяжкі поранені.
Сама Тетяна здебільшого займається організаційними справами. Але в моменти, коли не вистачає робочих рук, бере на себе одне з найскладніших завдань: документальне оформлення тіл – не тільки полеглих бійців, але й жертв російської агресії серед цивільних.
– Морально дуже складно. Бували моменти, коли я не могла заснути. Але якось я просто заборонила про це думати – потрібно залишити себе для живих, – ділиться офіцер. Та підкреслює – ця війна зробила її значно старшою за її вік…
Але попри такі трагічні моменти, дівчині дуже подобається її справа. Ділиться, що і надалі воліє розвиватися в медичному менеджменті, а для цього вже поступила на кафедру управління та права одного з українських вишів.
До речі, нещодавно указом Президента України Тетяна була нагороджена медаллю «За врятоване життя».
Лікар реаніматолог-анестезіолог молодший сержант Дмитро до широкомасштабного вторгнення орків працював у одній з відомих столичних клінічних лікарень. А досвіду роботи щодо поєднаної та військової травм набув, перебуваючи на посаді завідувача відділення анестезіології для надання екстреної медичної допомоги Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова.
– Це саме те відділення, через яке з 2014 року проходила переважна кількість тяжкопоранених бійців на сході України.
До війська лікар призвався в середині березня.
– Не подобається мені, коли різна погань лізе до мене в країну! А остаточним рішенням одягти однострій став момент, коли орки почали нищити Харків – я дуже люблю це місто. А потім стався Ірпінь, Буча…
Спочатку Дмитро проходив службу на посаді бойового медика в одному з підрозділів бригади. Згодом був прикомандирований до медичної роти – на посаду лікаря-анестезіолога. Здебільшого він надає допомогу постраждалим на базі лікарсько-стабілізаційного пункту, але іноді, коли пацієнт після цього залишається нестабільним, супроводжує його до чергового етапу евакуації.
Медик ділиться, що тут, на фронті, його вражають люди, які об’єднані великою метою та заради неї відмовляються від себе.
– Це найдивовижніше з того, що я бачив у житті! Подивіться на наших лікарів: надавати допомогу, коли ти находишся в теплі та комфорті – це одна справа, а рятувати життя, коли за кілька кілометрів від тебе точаться бої – зовсім інше. Це і більше стресу, це і більше складнощів у деякі моменти, оскільки ми дещо обмежені у ресурсах. Але попри все, ми досить гідно виходимо зі становища!
Пригадує Дмитро й кілька з численних випадків, коли він разом із побратимами врятували українських бійців.
– Під час контрнаступу на Харківському напрямку хлопець дістав чисельних вогнепальних поранень. Там була вкрай тяжка поєднана травма – ушкодження кінцівок з травмуванням артерій, кишечника, легень, масована кровотеча – сумарно він втратив близько 7 літрів крові, при тому, що виходячи з антропометричних особливостей, об’єм його власної крові складав не більше ніж 5 літрів. Це була дуже велика робота нашої команди – оперували його тут, в лікарсько-стабілізаційному пункті. Маємо для цього все необхідне, починаючи з інструмента і закінчуючи наркозом апаратом ШВЛ.
А нещодавно медики окремої танкової Залізної бригади виконали реанімаційну торакотомію постраждалому з пораненням грудної клітини, що перебував у стані клінічної смерті впродовж 8-10 хвилин. Наразі бійці вже одужують.
Командир медичної роти та за сумісництвом лікар-хірург Олександр повернувся до війська після тривалої перерви – свого часу чоловік закінчив Військово-медичну академію, але деякий час тому звільнився з лав ЗСУ. Як резервіст прибув до ТЦК та СП у перший ж день широкомасштабного вторгнення росіян та незабаром був відразу відправлений в зону бойових дій. Ділиться, що навички хірурга повернулися, щойно встав за операційний стіл.
За останні 9 місяців чоловік провів безліч операційних втручань, зокрема в лікарсько-стабілізаційних пунктах неподалік передової: складання кінцівок, металоостеосинтез і навіть видалення селезінки та усунення евентерації (вихід через рану за межі черевної порожнини) шлунку.
– Мені пощастило з командою – зі мною працюють справжні фахівці. Головне в критичній ситуації ухвалити правильне рішення – чи зможемо ми стабілізувати пацієнта в цих умовах, або він дотягне до наступного етапу евакуації без оперативного втручання, – розповідає офіцер.
Ділиться Олександр, що найтяжчий моральний аспект в його роботі – рятувати дітей. Пригадує, одного разу йому прийшлося надавати допомогу дівчинці-підлітку, яка дістала поранень грудної клітини та верхньої кінцівки під час ворожого обстрілу.
– Вона була дуже схожа на мою доньку, – пригадує медик. – І коли я побачив цю дитину, зі мною відбувся такий собі дисонанс і було складно працювати. Але я впорався швидко та ефективно. Наразі з нею все гаразд.
Олександр розповідає, що війна змінила його на краще: відбулася переоцінка цінностей.
– Розумієш, що ті речі, які вважав для себе цінними, не мають особливого значення в житті. Війна вимусила сконцентруватися на інших речах – насамперед на допомозі людям.
Повсякденність лікарсько-стабілізаційного пункту
Вдалося авторці матеріалу і безпосередньо поспостерігати за роботою лікарів лікарсько-стабілізаційного пункту. Під час її перебування до медиків звернувся боєць, який дістав травму на передовій. Сергій розповідає, що при пересуванні до укриття під час ворожого обстрілу українських позицій послизнувся та невдало впав. Як результат – сильний біль у грудині.
Зробивши рентген, лікарі переконалися, що всі ребра чоловіка цілі. А далі діяли відповідно до FAST протоколу: зробили УЗД, аби впевнитися, що всі внутрішні органи цілі, а також відсутня кровотеча. Аби зменшити біль, через який Сергій не міг повноцінно дихати, постраждалому було виконано так звану блокаду шляхом введення знеболюваного в місце ураження. Уже за кілька хвилин пацієнт спокійно встав з операційного столу та був готовий виконувати службові обов’язки.
