Історії Захисників: до повномасштабної війни Віктор Іщенко був успішним ландшафтним дизайнером
У травні 2022 потрапив в зону бойових дій разом зі своїми побратимами роти охорони в складі 24-ої механізованої бригади. Після важкого поранення потрапив в полон.
3 листопада, Віктора разом з іншими пораненими військовослужбовцями обміняли. Він пройшов лікування та реабілітацію, після чого, знову став в стрій, повернувшись на службу в Мукачівський РТЦК та СП, повідомляє Мукачівська міська рада.
Історія Віктора Іщенка
Повномасштабне вторгнення росії, застало хлопця та його родину вдома, за два кілометри від белгородської області, тому не вагаючись, він зібрав свою родину та відвіз в безпечне місце на батьківщину своєї мами – Закарпаття.
Переконавшись, що його рідні перебувають в безпеці, Віктор повернувся на Харківщину намагаючись призватись на військову службу, але там йому відмовили, порадивши, що краще звернутись до територіальних центрів комплектування в західних областях. Дослухавшись поради, в квітні 2022 року, Віктор став військовослужбовцем роти охорони Мукачівського РТЦК та СП, а вже в травні 2022 року – потрапив в зону бойових дій разом зі своїми побратимами роти охорони в складі 24-ої механізованої бригади.
Свій перший бойовий досвід Віктор отримав на Луганщині, за плечима хлопця були такі населені пункти, як Золоте, Комишуваха та Гірське, а потім Вовчоярівка, саме там військовослужбовець, разом зі своєю групою, потрапив в оточення та отримав поранення гомілки.
Через поранення, військовому було важко пересуватись, він відстав від основної групи, яка все ж проривалася до вказаного пункту евакуації, на додачу до всього околиці населеного пункту вже були захоплені ворогом, йшла зачистка села…
Важко пораненого Віктора, виявили розвідники ворога та взяли в полон.
Спочатку Віктора утримували у Луганську в лікарні, а потім відправили в СІЗО.
«Нас було багато, в моїй камері 26 чоловік, як військові, так і цивільні мешканці, постійно не вистачало свіжого повітря, оскільки приміщення не провітрювались, а на вулицю нас не випускали. Ми жили в інформаційному вакуумі, який наповнювали лише російською пропагандою, до прикладу, вони повідомляли нам, що вже взяли місто Одесу і дійшли до столиці.
Час від часу, нам вдавалось підслухати розмови між ними, де вони репетували від того, як наші Збройні Сили України розбивають їх другу армію світу на шматки! Звісно, після цього, свій гнів вони виплескували на нас, – били сильно, але знаючи цей факт, це робило нас сильнішими психологічно та давало сили витримати будь що, їм не дано було нас зламати!» – ділиться своїми спогадами військовослужбовець.
За тиждень до обміну, військовослужбовця перевезли в інше СІЗО, там був телевізор і перша неймовірна звістка, про яку він дізнався з новин – підірваний керченський міст.
«Я вірив, що мене обміняють, що все буде добре, оскільки був впевнений в двох речах: З моїми рідними все добре! Я скоро буду тримати свою трирічну донечку на руках! Я просто відчував це і постійно уявляв!» – говорить Віктор.
Так і сталося, 3 листопада, Віктора разом з іншими пораненими військовослужбовцями обміняли. Він пройшов лікування та реабілітацію, після чого, знову став в стрій, повернувшись на службу в Мукачівський РТЦК та СП.
«Настане той час, коли у кожного дорослого чоловіка, їх діти спитають: А де ти був, коли була війна? Адже саме від кожного з нас залежить майбутнє наших дітей, майбутнє нашої країни!» – говорить Віктор.
