«Російський танк стріляв по мені прямою наводкою…», – Володимир, офіцер артилерійського підрозділу
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада продовжує знайомити із захисниками і захисницями, в рубриці «Історії з фронту».
Сьогодні – історія Володимира (позивний Кабан), офіцера артилерійського підрозділу 128 ОГШБр
– Мої безпосередні обов’язки – вибрати вогневу позицію й координувати вогонь артилерії. Ми економимо боєкомплект, тому стараємося бити прицільно. Не можу сказати, що влучаємо білці в око, але виходить цілком нормально. Багато разів розбирали своїми гарматами ворожі ВОПи (взводні опорні пункти), били піхоту й техніку. Недавно в «Ниву» прямо на ходу влучили. Снаряд вибухнув за два метри від неї, водій – 200, а вона ще й «Буханку» (повнопривідний мікроавтобус УАЗ) протаранила. Ми бачили все це з дрона.
По нас теж луплять – це війна, я пережив багато небезпечних епізодів. Якось їхав фронтовим селом і метрів за 150 в хату влучила російська авіабомба. Пролунав страшний вибух із феєрверком, а мене врятувала сусідня будівля, яка прикрила собою машину. Бомба рознесла житлову хату, сарай і хлів, але люди, що там були, вижили, обійшлися контузіями.
І танк по мені стріляв прямою наводкою. Я коригував вогонь своїх гармат із вишки й побачив, що за кілометр вийшов російський танк. Доповів командирам, і ті наказали негайно ховатися в укриття. Під вишкою стояли великі промислові ваги для зважування вантажівок із зерном, між якими була яма. Я крикнув піхотинцю й дівчині-медичці, щоб ховалися туди і сам швидко спустився й пірнув у яму. Тільки пригнув голову, як за два метри від ваг прилетів осколковий снаряд. Вибухова хвиля з осколками розбила стіну, напроти якої я стояв дві секунди тому. Танк ще потім пів дня по нас стріляв, ми ледве звідти вибралися…
Що в армії для мене найскладніше? Навчитися командувати підрозділом, знайти порозуміння з людьми. Для кожного бійця потрібен індивідуальний підхід, а це непросто. В ЗСУ зараз багато нових людей, які до війни не мали з армією нічого спільного. Але освоюються, дехто навіть контракт підписує. У нас невеликий підрозділ, який намагається жити дружньою сім’єю. Наприклад, недавно в сержанта донька захворіла, то ми всі зібрали гроші на операцію. В таких ситуаціях завжди допомагаємо одне одному, і люди це цінують.
Сам я з Тернопільщини, закінчив Львівську Сухопутну академію імені Гетьмана Петра Сагайдачного в 2021 році й по розподілу потрапив у 128 гірсько-штурмову бригаду. Я перший у нашій родині став кадровим офіцером і не жалію. Був у відпустці дома, бачив своїх однолітків, багато з котрих випивають, не можуть знайти роботу або з усіх сил намагаються відкосити від армії. То мені їх шкода… Моє місце тут – я воюю за свою країну. Бував за кордоном у різних країнах, там гарно. Але дома завжди краще, і я хочу, щоб мій дім, моя країна були вільними.
