Два роки великої війни: відповіді на п’ять ключових питань
Через два роки після початку повномасштабної війни в Україні немає жодних підстав вважати, що вона скоро закінчиться.
Ні Україна, ні Росія, ні ключові союзники з обох боків не бачать підстав для мирного врегулювання.
Київ непохитний у тому, що його міжнародно визнані кордони мають бути відновлені, а всі окуповані території звільнені. Тоді як Москва продовжує стверджувати, що Україна не є повноцінною державою, і російські сили будуть тиснути, поки не досягнуть своїх цілей.
BBC спробували відповісти на пʼять ключових питань про те, що відбувається зараз і як події можуть розвиватися у майбутньому.
Хто перемагає?
Протягом зими точилися запеклі бої, які коштували обом сторонам багатьох життів.
Лінія фронту простягнулася на тисячу кілометрів, і її форма мало змінилася з осені 2022 року.
За кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення два роки тому Україна відтіснила російські війська з півночі та від Києва. Пізніше того ж року вона повернула собі значні території на сході та півдні.
Але тепер російські сили міцно окопалися, а українці кажуть, що їхні боєприпаси закінчуються.
Багато хто говорить про глухий кут, наприклад, нещодавно звільнений головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, а також прокремлівські воєнні блогери.
У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки на сході, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня.
Москва оголосила це великою перемогою, адже Авдіївка має стратегічне розташування, потенційно відкриваючи шляхи для глибшого вторгнення.
У Києві заявили, що відведення спрямоване на збереження життя військових, й не приховували, що сили противника переважали чисельністю та озброєнням у рази.
У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня. Це був найбільший здобуток Росії з моменту захоплення Бахмута в травні минулого року. Але Авдіївка лежить всього за 20 км на північний захід від Донецька, окупованого Росією з 2014 року.
Такий прогрес далекий від початкових амбіцій Росії в лютому 2022 року, про які казали військові блогери та повторювала державна пропаганда – взяти Київ “за три дні”.
Зараз близько 18% території України залишається під російською окупацією, разом з анексованим у березні 2014 року Кримом та значними частинами Донецької та Луганської областей на сході, які Росія захопила після цього.
Підтримка України згасає?
За останні два роки союзники України надіслали їй величезні обсяги військової, фінансової та гуманітарної допомоги – майже 92 мільярди доларів від інституцій Європейського Союзу та 73 мільярди доларів від США станом на січень 2024 року, за даними Кільського інституту світової економіки.
Поставлені Заходом танки, ППО та далекобійна артилерія суттєво допомогли Україні.
Але протягом останніх місяців потік допомоги скоротився на тлі дебатів про те, як довго союзники можуть реально підтримувати Україну.
У США новий пакет допомоги на 60 мільярдів доларів опинився заблокованим у Конгресі через внутрішні політичні суперечки.
Серед прихильників України також є занепокоєння, що підтримка США суттєво скоротиться, якщо Дональд Трамп повернеться у Білий дім на президентських виборах у листопаді.
У ЄС пакет допомоги на 54 мільярди доларів схвалили у лютому після тривалих дискусій і торгів, насамперед з Угорщиною, прем’єр-міністр якої Віктор Орбан є союзником Путіна і виступає проти підтримки України.
Крім того, ЄС зможе поставити лише близько половини від одного мільйона артилерійських снарядів, які він обіцяв Києву до кінця березня 2024 року.
Водночас серед прихильників Росії – насамперед Білорусь, чию територію та повітряний простір Москва використовувала для наступу на Україну.
США та ЄС стверджують, що Іран постачає Росії безпілотники, хоча Іран твердить, що надав Росії лише невелику кількість дронів ще до початку війни.
БПЛА стали зброєю, яку ефективно використовують обидві сторони. Вони здатні ухилятися від протиповітряної оборони.
На днях агентство Reuters із посиланням на шість анонімних джерел повідомило, що Іран також розпочав постачання Росії великої кількості потужних балістичних ракет.
Санкції не спрацювали так добре, як сподівалися західні країни, і Росії все ще вдається продавати свою нафту та купувати запасні частини й компоненти для своєї військової промисловості.
Вважається, що Китай не надає зброю жодній зі сторін. Пекін загалом дотримується обережної дипломатичної лінії щодо цієї війни, не засуджуючи російське вторгнення, але й не підтримуючи Москву зброєю. Однак і Китай, і Індія продовжують купувати російську нафту.
І Росія, і Україна також доклали багато зусиль, щоб привернути на свій бік країн Глобального півдня, здійснивши численні дипломатичні візити до Африки та Латинської Америки.
Чи змінилися цілі Росії?
Володимир Путін, схоже, все ще не відмовився захопити всю Україну.
У своєму нещодавньому інтерв’ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін – без жодних заперечень з боку співрозмовника – знову виклав своє спотворене бачення історії та війни в Україні. Він давно стверджує, не наводячи, утім, доказів, що цивільне населення в Україні, насамперед на Донбасі, потребує захисту Росії. Під час свого довгого інтерв’ю з Такером Карлсоном Путін скаржився й на розширення впливу НАТО на схід
Перед війною він написав великий нарис, у якому заперечував існування України як суверенної держави, заявляючи, що росіяни й українці — “один народ”.
У грудні 2023 року він заявив, що цілі “спеціальної військової операції”, як Росія називає своє вторгнення в Україну, не змінилися, й вони, як і раніше, включають “денацифікацію” України. Ця ідея базується на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також каже, що хоче “демілітаризації” та “нейтральної” України, і продовжує виступати проти розширення впливу НАТО на схід.
Як незалежна держава Україна ніколи не входила до жодних військових союзів. Її політичні цілі включали приєднання до Європейського Союзу, і вона вела переговори про більш тісний альянс із НАТО – ці обидві перспективи тепер здаються ближчими, ніж на початку війни.
Ці цілі мали на меті зміцнити державність України та захистити її від втягування в будь-які геополітичні проєкти відновлення Радянського Союзу у тій чи іншій формі.
Як закінчиться війна?
Враховуючи, що жодна сторона, здаватися не збирається, а Путін, схоже, залишиться при владі, прогнози аналітиків схиляються до тривалої війни.
Аналітичний центр із питань безпеки Globsec, опитавши десятків експертів, оцінив ймовірність різних сценаріїв завершення війни. Найімовірнішим стала війна на виснаження, яка розтягнеться за 2025 рік, з великими втратами з обох сторін, а Україна й надалі залежатиме від постачання зброї з боку союзників.
Другий можливий розвиток подій – ескалація конфліктів в інших частинах світу, як-от Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься розпалювати напруженість.
Експерти кажуть, що найбільш імовірною є тривала війна на виснаження з великими жертвами
Дослідники назвали ще два потенційних сценарії з однаковою ймовірністю. Перший – Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягне. Другий – підтримка союзників України зменшиться, і вони підштовхуватимуть Київ до переговорів.
Проте залишається невизначеність як щодо потенційного впливу президентських виборів у США, так і щодо того, як інші війни, насамперед конфлікт Ізраїля із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії.
Чи може війна поширитися?
У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що утримання країни в “штучному дефіциті” зброї грає на руку Росії.
На конференції з безпеки в Мюнхені він сказав, що Путін зробить наступні кілька років “катастрофічними” для багатьох інших країн, якщо західний світ не обʼєднається, щоб дати йому відсіч.
Аналітичний центр Rusi каже, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво та готова до тривалої війни. Аналітики кажуть, що Європа не встигає за цим, про це також заявив міністр закордонних справ Польщі.
Європейські країни, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, нещодавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття.
Це підштовхнуло НАТО та ЄС до активізації майбутнього планування як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства жити в зовсім іншому світі.