Як Інтернет украв у мене чоловіка
Не секрет, що з появою Інтернету велика частина родин почала тріщати по швах. 40 відсотків усіх одружених пар у світі розлучилися, дякуючи соціальним мережам та сайтам знайомств, оскільки партнери заводили віртуальні романи та інтрижки на стороні.
Більше того, за останніми дослідженнями американських соціологів, через зависання у Інтернеті більшість молодих родин не живуть разом більше 14 тижнів. Це ж стосується і пар, що зустрічаються. Їхні стосунки тривають не більше 10 тижнів. Жертвою Інтернету стала і закарпатка Оксана. Жінка вирішила розповісти читачам газети ПОРАДИ свою життєву історію.
Із Миколою ми одружилися, коли нам було по 22 роки. Жили добре, працювали, виховали двох дітей. Зараз доньці 19, сину – 17 років. Нам – по 42. Здавалося б, життя має тільки починатися… Та ні.
Мій чоловік останні два роки постійно мене зраджував. Знайомився з дівчатами через спеціальний додаток. Я не раз сама читала їхні повідомлення, від яких ставало моторошно, але не робила скандалів, не казала нічого, думала, погуляє, перебіситься і в нас усе знову буде добре. Відколи це почалось, він перебрався з нашої спальні спати в іншу кімнату і я поняття не мала, що він робив ночами. А в нього були віртуальні побачення та довгі переписки… а вдень – зустрічі усе з новими і новими красунями.
Я розумію, що стала не настільки привабливою, як колись, але ж я хороша господиня, а ті молодиці… їм тільки одне в голові. Цим я себе і тішила. Та марно.
Наші з Миколою стосунки ставали все гіршими і гіршими. Він усе рідше бував вдома. Не раз приходив напідпитку, чіплявся до мене через дрібниці. Аби тільки посваритися. А згодом навіть руки здійняти почав. Наше спільне життя стало просто нестерпним… Але я терпіла, чекала, що любов закінчиться і він отямиться. Іноді, коли він мився у ванній, брала телефон, аби почитати, що він пише іншим і що пишуть йому.
І якось одного разу я натрапила на переписку з 19-річною блондинкою. Вона питала: «Коли ти підеш від своєї старої клячі?» А він відповідав: «Зачекай, кохана, ще трохи. Думаю, як її з квартири випровадити, ми ж її разом купували!».
Мені стало ніяково. Квартиру подарували мені мої батьки і це була вершина нахабства. Більше мовчати я не збиралася. Поки Микола мився. Я зібрала його речі у дві валізи і виставила в коридор. Він одразу й не зрозумів. У чому справа. Потім я йому сказала, хай забирається, куди хоче. Врятувало мене ще й те, що квартира досі на батьках і він на неї не може аж ніяк претендувати. Микола щось пробував виправдовуватись, кричати, навіщо я читаю його особисті повідомлення, що я усе не так зрозуміла… але я його більше не слухала. Мені страшенно набридла уся ця брехня, його зради і його образи. Він довго не хотів іти, я навіть погрожувала поліцію викликати. Добре, що діти в цей час не були вдома. Вони вчаться у іншому місті і згодом як пояснила їм усе, к було. Із батьком вони не хочуть спілкуватися. Новини про нього розповідає лише кума, яка з ним періодично зідзвонюється.
Зараз Микола винаймає квартиру. Ота краля його кинула, та він не довго горював, знайшов чергову. Ми розлучилися. Він навіть не прийшов на суд, аби мене не бачили. Я кілька місяців була сама не своя, а потім відчула полегшення. Жити без нього стало для мене звільненням… Зараз я зустрічаюся з другом дитинства. Він – вдівець і нам удвох дуже добре. Син і донька сприйняли все нормально, вони ж дорослі. Вадим не зависає годинами у телефоні і ми з ним воліємо краще погуляти в парку, побути на природі, ніж годинами просиджувати вдома з телефоном у руках. Я тільки тепер зрозуміла, що щаслива…
• Більше унікальних життєвих історій читайте у свіжому номері газети ПОРАДИ • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 91145!