Лідер гурту «День Дощу» про кліп про Ужгород , що зніматиметься біля серця міста, нові пісні та гроші в музиці

Роман МАЦКЕВИЧ:

 «Мріяв бути міліціонером, а став кухарем. Але проявив себе як музикант»

Музика супроводжує нас усюди, даруючи хороший настрій. Слухати її приємно кожному, а от творити та виконувати вдається не всім.

Сьогодні у прес-центрі закарпатської газети «НЕДІЛЯ» побував дуже романтичний і талановитий гість. Роман МАЦКЕВИЧ – лідер гурту «День Дощу», людина – оркестр, що грає на трьох музичних інструментах та пише музику. Під час наших «Недільних бесід» він  розповів про український рок-гурт з Ужгорода, про своїх творчих колег, про перший студійний трек та власні таємниці.

Романе, чому саме така назва в колективу? Чому «День Дощу»?

Ми пишемо пісні про любов у дещо сумному  стилі, дощ – це  наче сльози неба, ліричний образ тужливого і меланхолійного стану і в той же час він ніби благословляє не лише землю, але й людину та її почуття. Зараз, щоправда, маємо нову пісню у зовсім іншому стилі – про Ужгород і записуємо її на студії. А на той час у нас уже було 10 пісень і назву для гурту ми підбирали, посилаючись на репертуар, аби вона асоціювалася з нашою творчістю. У нас із вокалістом було багато варіантів щодо назви. Але ця з’явилася в нас разом і всім подобається. Та й загалом колектив ми створили спільно із ним.

Розкажіть про «День Дощу»… Хто входить до складу гурту?

Нас п’ятеро. Вокал –  Павло Янковський,  він же є автором текстів, гітарист – Анатолій Васильєв, соло гітара – Михайло Дурда,  барабанщик – Юрій Шишков  і я – бас-гітара та музика і композиція творів.

Пісні виконуєте власні?

Так. Тільки авторські. Ми нікого не переспівуємо, хочемо просувати власну продукцію.

А як виникла ідея створення колективу?

Загалом музикою я займаюся вже протягом тривалого часу. Граю на трьох інструментах – гітарі, бас-гітарі та на ударних, співаю. Музиці вирішив повністю присвятити життя. Коли зустрів Павла, нашого вокаліста, який є ще й моїм кращим другом, ми вирішили сумістити сили. Адже пісні всі створюємо разом. У нас вийшов гарний тандем і така співпраця дала плідні плоди. Тому нам спало на думку не лише разом писати твори, але й виконувати їх. Так і народився «День Дощу». Хоч гурт іще молодий, та  ми багато працюємо і маємо  чимало шанувальників творчості.

А як інші учасники потрапили до колективу?

Є така  репетиційна база, де займаються всі гурти з міста. І вже коли ми з другом вирішили  створити «День Дощу», я продумав, кого б можна запросити. Ми пробували, як виходить працювати разом і в результаті у нас сформувався чудовий колектив.

А чи спадало на думку внести у звучання якусь місцеву родзинку, додати закарпатських інструментів.

Ні. За стилем нам таке не підходить. У нас більш рокове спрямування. Але думаємо над тим, аби додати на спокійні пісні скрипку або саксофон (у нас будуть ще й акустичні твори). А поки що ми п’ятеро добре спрацювалися і  цього більш ніж достатньо для виступів.

У нас є багато виконавців, які виконують твори місцевою говіркою. Не будемо всіх перераховувати.  А ви не хочете внести у творчість трохи автентики?

Ні. Наш гурт має інший стиль. Для  чого когось повторювати? Хочеться робити саме щось своє. «День Дощу» – гурт іншого напрямку. Ми виконуємо пісні і англійською, і російською, і українською. Але без прив’язки до якихось говірок. У нас багато всього, та поки що щось закарпатське не планували виконувати. Я думаю, що краще писати те, що йде від душі, а не просто є даниною чомусь чи комусь.

А з якою піснею ваш колектив дебютував?

Наша перша повноцінна композиція, наш перший студійний трек – «Небо наді мною». Вона є дійсно вдалою. Саме вона була однією з наших перших пісень. Потім ми записали пісні «Без тебе», «Мяу» та інші.

Скільки загалом творів у вас записано?

У записі маємо десь 15-16. А дійсно зроблених – 14.

Яка пісня із вашого репертуару є улюбленою?

Не можу виділити щось одне. Я – людина лірична і мені подобається лірика. Люблю красиві мелодії, гарні і цікаві слова, щоб пісня зачіпала за душу, аби створювала настрій або чомусь повчала, спонукала до дій, або дозволяла розслабитись, аби відтворювала якийсь період із життя, аби вона була зі змістом, а не набором нот чи слів.

А коли Ви почали музику писати?

Приблизно років 8 тому.

Ким Ви себе бачили дитинстві?

Мріяв бути міліціонером, а став кухарем. Але проявив себе як музикант.

Але чому кухарем?

У мене батько кухар, а мама теж любить готувати. Проте, як на мене, така робота в нашому місті дуже невдячна. Коли я навчався, мав 16-17 років, треба було практику проходити і довелося змінити багато закладів. Молодому і «зеленому» в тій сфері реалізуватись важко. Нерідко мене просто «кидали». Працював я кухарем навіть після закінчення навчання, робив  і суші й у мене добре виходило, але музика все ж більше приваблювала. Та  й десь не хотіли платити, десь – вихідні не давали. А нащо гроші, якщо немає часу їх навіть потратити.

На кого з музикантів у дитинстві вам хотілося рівнятися? Чи були кумири?

Звісно, що були. Із того часу і дотепер мені більш подобаються класичні групи. Притримуюсь принципу, що найбільш круті це –  «Deep Purple», які й стали основоположниками хард-року. Крім того, мені подобався Валерій Кипелов, коли в «Арії» співав, з українських – «Океан Ельзи», «Друга ріка», окремі композиції «Скай». Але такого, щоб я слухав лише одну групу і хотів на неї рівнятися,  не було ніколи. У творчості завжди намагався і намагаюся залишатися собою, писати те, що йде від серця, а не під впливом.

А коли Ви вперше вийшли на сцену? Пригадуєте свій перший виступ?

Авжеж. Це було ще у школі у 10 класі. Вийшло тоді досить непогано. У мене вже був колектив, при чому доволі сильний. Та й учасники були старші за віком від мене. Якщо я мав 15  років, то вони – більше 20.  Ми грали у стилі рок, рок-альтернатива, виступали, насолоджувалися музикою. Потім, у процесі життя, було ще кілька колективів. Траплялося, що щось і не складувалося, і що музиканти одружувалися й коли починалися сімейні обов’язки, кидали  музику, що хтось передумав грати, що в когось творча іскорка перегорала. Та зараз у нашому гурті всі просто дишуть музикою, усі хочуть грати, насолоджуються цим. Ми щодня зідзвонюємося.

Але Ви ще граєте і в «Вандорі». Хоч кілька слів розкажіть про той колектив.

Я два роки займався вуличною музикою. Я – вуличний музикант. Мені дуже подобається пограти у такому стилі, як блюз, виконувати композиції, де можна імпровізувати. Одного разу собі стояв й грав. Раптом до мене підійшов Іштван Халус, вокаліст гурту, він же і екс-учасник «Рокашу» й каже: «Можливо,  ми б створили колектив. У мене є басист Родіон, теж, до речі, із «Рокаша». Треба зустрітись і поговорити. Хочеться зробити щось своє, у закарпатському стилі». Я одразу погодився, мені сподобалася ідея. Через кілька днів ми списалися в Фейсбуці, домовилися про зустріч. Відтак обсудили всі питання. Іштаван сказав, що потрібен барабанщик і я запропонував  свого друга Дмитра Шевчука. Отже, колектив було сформовано. Зараз  «Вандор» поступово розвивається, маємо десь 18-19 композицій.  Там музику пише Родіон, слова – або теж його, або народна обробка.

А чи у нас на Закарпатті можливість десь записати граний професійний кліп?

Так. Саме нещодавно ми робили фото сесію з «Днем Дощу» і нам порадили одну людину, яка писала кліп «Рокашу». Будемо до неї також звертатися, бо хочемо зробити кліп. Зараз на студії ми записали трек на пісню про Ужгород. Тож плануємо зняти кліп про наше прекрасне місто. Основна частина буде проходити на площі Поштовій біля серця Ужгорода, куди привеземо апаратуру і будемо грати під студійний трек. Це будуть уривки зйомок із нашою грою, а основною тематикою стануть відзняті фрагменти визначних місць і цікавих куточків міста. Але це – поки що плани, чекаємо на тепло і весну.

У роботі ви орієнтуєтеся на публіку? Який потенційний слухач гурту – підлітки, молодь, дорослі?

Різні люди. Якщо людина цінує творчість, шукає зміст у піснях, вік значення не має. Хоч ми й молоді, та композиції з нашого репертуару охоче слухає старше покоління. Я роблю акцент на музиці і спрямовую її завжди в сучасне русло.  Але багато хто зі старшого покоління любить класику. Тому стараюся писати таку музику, щоб вона подобалася і молоді, й бабусям та дідусям. А от слова наших пісень більше розраховані саме на старше покоління.

Чи бувають у роботі якісь курйози?

Слава Богу, не бували поки що ніколи.

Зараз модно виступати дуетами. Чи плануєте з кимось із інших колективів чи індивідуальних виконавців  щось записати чи десь виступити?

Ні. Хочемо наразі працювати лише над власними творами і зі складом свого гурту. А такі трюки є дуже вдалими виключно задля реклами. Бо якщо хтось із молоді не знає виконавця старшого за віком, то так само старше покоління менше знає молодих артистів. Тоді дві публіки поєднуються і в пісні більша аудиторія охоплення. Часом один із колективів чи виконавців може «виїхати» за рахунок іншого. Але більше хочеться, щоб помітили не людину з такого творчого дуету, а саме звернули увагу на наші твори.

 А де найбільше хочеться виступити?

Десь за кордоном. Але так, щоб  це був дуже великий концерт, щоб там була не тисяча глядачів, а сто тисяч.  Хочеться відчути той адреналін, той потужний драйв, коли людям подобаються пісні і вони масово приходять, щоб їх послухати.

Дійсно гарне бажання. А чи вважаєте себе щасливою людиною і чим саме є для вас щастя?

Так. Я дійсно щасливий. У мене є все, що хочу. На даному етапі життя для мене щастя – це те, чим займаюся, сам процес… ну і… результат, безумовно.

Як гадаєте, можливість бути почутим, або, інакше кажучи, популярність в нинішній час – це результат наполегливої роботи або ж везіння?

На мою думку, що б людина не написала, що б не створила, у це потрібно вкладати гроші. Наприклад, зараз пишемо студійні треки. Але ж  за роботу потрібно заплатити. Нас же ніхто не спонсорує, все оплачуємо виключно власним коштом. Кліп будемо так само знімати за свої гроші. У музиці потрібно, скажімо, зробити старт. А для цього одного таланту замало. Потрібні ще й капіталовкладення. Хоча талант теж необхідний. Бо на концертах ми бачили, як нас гарно сприймає аудиторія. І це надзвичайно радує. Крім того, варто врахувати й те, що якщо людина йде на концерт, то має не 10 улюблених пісень, а 2-3. Тому репертуар формуємо  різноманітний, щоб усі змогли знайти для себе щось для душі.

Кажете, що граєте на трьох інструментах. А на якому четвертому  ще хотілося б навчитися?

На синтезаторі. Я собі навіть був його купив. Правда, руки не дійшли. Він у мене рік простояв, припадав порохом і врешті-решт я його продав, бо не було часу вчитися.

Чи маєте улюблену книгу і що б ви порадили іншим почитати?

Дуже люблю Булгакова «Майстер і Маргарита». Раджу прочитати всім. Також за романом дуже гарно зняли фільм. Теж рекомендую подивитися.

А де найчастіше черпаєте інформацію?

На мою думку, телебачення вже досить застаріле. Молодь більше знаходить всього в Інтернеті. Гадаю, що найефективнішою розкрутка і реклама є саме там. Радіо теж може бути, ми з гуртом і туди ходили, виконували одну композицію. Але його теж слухають більше старші люди, або молодь хіба що під час поїздок у машині, чи десь на будівництві. Зараз, вважаю, більше всі користуються саме Інтернетом.

Які творчі плани на найближчий час?

Передусім, як я вже казав, зняти кліп про Ужгород. А загалом плануємо  записати альбом, куди буде входити 15 композицій. А потім можна рухатися і далі. Сподіваюся, що все у нас буде добре!

Спасибі за розмову! Успіхів вашому колективу і хай здійсняться всі мрії!

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено