Про президентів, холодну закарпатську весну та ужгородський оптимізм. Думка історика

Весна різко посивіла. Чому це майже не дивує? Всяка радість – на якусь мить, печаль – назавжди. А ще кажуть, ніби тінь – це тільки відсутність світла, – пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Ні, схоже, що світло просто час від часу зблискує, аби ми не звикали до тіні як до чогось єдино існуючого. Дражнить нас, провокує і зникає. Світло нестабільне, печаль матеріальна, доступна на смак, колір і дотик.  Так було постійно в нашій історії – не тільки у хрущовські часи, а й безліч разів перед ними та кілька разів після них. Історики завжди любили копирсатися на світлих галявинках відлиги, бо вони рясно залиті сонечком, піснями і життєствердними проявами. Те, що настає після відлиги, завжди викликало менший інтерес, там не так комфортно, хоча саме з таких моментів і складається більшість нашого життя. Саме оці епохи розчарувань і стагнації і складають 99% людської історії.

Всяка революція неминуче змінюється контрреволюцією, причому чинять її ті самі люди. Між колишніми революціонерами обов’язково починаються з’ясування стосунків, бо влади, а головне грошей на всіх не вистачає. Перемагають у цих розборах польотів від століття до століття далеко не альтруїсти. Навпаки – ті, у кого сильніший інстинкт самозбереження за будь-яку ціну.  Зло домінує над добром. Кому від того легше, може вважати, що це тимчасово. Проте така тимчасовість триваліша і нормативніша від світла. Раціоналізм добре і цілком переконливо пояснює той світ, що безпосередньо навколо людини, дозволяє будувати плани на майбутнє і навіть реалізовувати їх, проте він не лишає надії.  Як співав Висоцький: «Чистая правда конечно же восторжествует, если проделает то же, что явная ложь». Саме на цьому ґрунтується всяка ефективна політика, що є нічим іншим, як природним відбором сильніших за рахунок слабших.

Ціле життя прагну зрозуміти оптимістів. Чим породжується цей химерний умонастрій? Наївністю, нестримним бажанням видавати бажане за дійсне, звичкою до самообману, страхом перед реальністю? Оптимізм –  певний захисний механізм людської психіки. Якщо він у когось є, значить цій людині воно необхідно. Діти усміхаються частіше за дорослих. З часом у цьому все менше потреби. Почути красиві слова автоматично викликають недовіру й опір. Щоб повірити у гарний прогноз, потрібно десь навіть переломити себе, зате в усяку гидоту віриш відзразу і беззастережно, бо воно підтверджується усім нашим попереднім досвідом.

Народна мудрість вчить, що добро – це там, де нас немає. Тому частина закарпатців так любить мандрувати. Хоча – куди ти втечеш від самого себе? Зло сидить десь глибоко усередині і глузує з усіх наших спроб перехитрувати його. Інколи навіть здається, що добро – тільки інструмент у руках зла, що дозволяє злу через тимчасові відступи, через гамбіти завойовувати все більше і більше простору.  Принаймні, те, що добро давно і вміло використовується силами зла в своїх інтересах, цілком очевидно. Тому добро (краса) може бувати більшим злом, ніж саме зло. Це я не тільки про красиву, безумовно, комуністичну ідею, а й про багато іншого.

Людина завжди розривається між здоровим глуздом і прагненням щастя. Хоча що таке щастя, ніхто достеменно не знає. Натомість здоровий глузд сидить у кожного глибоко усередині, десь поруч нашого внутрішнього зла. Можливо, це те саме. ЗМІ переповнені чорнухою, тому що їй легше вірять. Добро в цьому житті теж присутнє, але в його існуванні треба постійно переконувати. У першу чергу – себе самого. Та й дивляться на тебе при цьому, як на повного бевзя. Тож у перемогу добра давно не віриш. Прагнеш  тільки, щоб зло зростало не так швидко – скажемо, не у геометричній прогресії, а лише в арифметичній.  Виграш часу – єдине, що лишається, коли більше вигравати нічого. Президентство В.Ющенка було просто відтягуванням часу, але і це вже зовсім немало. Не виключено, що те саме стосується і президентства П.Порошенка.

Для мене склянка завжди наполовину порожня. Тому її і цінуєш  більше, ніж наполовину повну. Тінь учить любити світло, бо його незмірно менше. Воно виняток, а виняток завжди цікавіший за правило.  Винятки дають надію, якої позбавляють правила. Винятки свідчать, що життя таки не вкладається у прокрустове ложе раціоналізму. За всякою відлигою врешті-решт настають значно триваліші приморозки. Але краще це знати, ніж плекати ілюзії. Всяк приходить у цей світ за своєю бочкою дьогтю з краплею меду.  І ще добре, коли та крапля там є.

Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено