Чому закарпатцям більше подобаються столичні цицьки, ніж талановиті земляки

Обласна адміністрація постійно латає бюджет, як дорогу Іршава-Довге?

Ужгородська співачка Мирослава Копинець вирішила порадувати своїх земляків сольним концертом. Стільки лаврів за порівняно короткий час зібрала ця молода і надзвичайно талановита жінка, що просто захоплюєшся нею. Унікальний тембр її дзвінкого голосу зачаровує. Великий сольний концерт «Овіяна легендами» міг би відбутися у вівторок 17 квітня 2018 року в обласному драмтеатрі, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Перед тим, як поговорити про можливий концерт, мушу зазначити, що таку патріотку рідного краю і рідної пісні, як Мирослава, ще треба знайти. А як вона любить рідну Іршавщину, звідки має коріння, як любить рідну мову! У які жорсткі і навіть жорстокі дискусії вступає безстрашно, боронячи русинську бисіду та милу серцю пісню. Багато чоловіків пасують перед її напористістю і переконаністю, перед її знаннями спадщини предків та історії співочої автентичної культури українського Закарпаття.

У Фейсбуці, де Мирослава має 5000 друзів, її афішу про концерт «лайкнули» аж п’ятдесят три особи. Двоє з цих людей навіть написали коментарі: одна жінка побідкалася, що дуже хотіла би, але приїхати не зможе, а один чоловік зізнався, що теж дуже хоче, але… Отож, той, хто хоче, той живе далеко і не може, а 115 тисяч жителів обласного центру просто не хочуть. Не тільки концертів – не хочуть нічого. Принаймні, таке враження складається, коли думаєш про дану ситуацію.

Більшість із них, із тих 115 тисяч… Але, щоб бути справедливим, треба відкинути дітей і пенсіонерів, заробітчан, бізнесменів і хворих, отже, залишиться, грубо кажучи, п’ятдесят тисяч свідомих «патріотів» рідного міста та Закарпаття, які проживають у обласному центрі і про свій патріотизм голосно заявляють у всіх соціальних мережах і не тільки. Тож усі вони, сидичи щовечора перед телевізором, нарікають, що «давно були файні пісні, а типирь нич ниє…». Але весь парадокс у тому, що Мирослава виконує в основному старі українські закарпатські народні пісні. Русинські, якщо хочете. Саме оті, що «давно були файні». І краще за неї ці пісні ніхто ніколи не виконував. Навіть тоді, давно. Бо тоді їх співали на весіллях, на народних гуляннях, на вечорницях, з ними сумували, жили і вмирали наші предки. А великі артисти на сцені, на догоду політичним режимам, співали зовсім інше. Наша Мирослава Копинець зробила подвиг. Вона зібрала і відродила сотні старих пісень. Вона виконує їх на всіляких масових заходах високого рівня і на міжнародних конкурсах. І всюди її сприймають «на ура». А у рідному Ужгороді концерт довелося відмінити, бо квитків не продали… Із 50000 не знайшлося 500 людей, готових підтримати рідну пісню. Як каже мій кум: «Чиляди у нас много, а люди и єдного процента ни є».

От якщо б приїхала якась продажна с..а і заспівала мацковським нарєчієм, то наші «друзі патрійоти», у тому числі і члени русинських товариств, за півроку наперед викупили б усі квитки, дарма, що в десятки разів дорожче довелося б заплатити. Бо та зайшла сука може б і цицьку показала у своєму шоу, а Мирослава нічого такого не покаже, тільки високу виконавську майстерність, а вона, ця майстерність… Ну, самі знаєте.

Я не ханжа. Я просто люблю усе рідне і, крім того, вмію рахувати. Будь-який заїжджий гастролер середнього рівня може зібрати в Ужгороді як мінімум половину великого залу драмтеатру. На зароблені з одного концерту гроші він теоретично може замовити і зробити фонограму чи аранжування для нової пісні. Двадцять концертів за рік – це двадцять нових пісень. Це нова програма, новий диск, нові афіші, нові костюми, бек-вокали, підтанцьовка, світло, шоу… Це співпраця з професійними композиторами і поетами, режисерами і продюсерами… Це зйомка кліпів і трансляція їх у телеефірах та в мережі Інтернет… Це значить, що наступного року можна знову приїхати сюди, здивувати глядачів оновленою програмою і в перспективі збирати тут не половину залу, а повний.

А тепер доречно поставити самому собі, певно (бо кому ще?), риторичне запитання: а хто буде підтримувати наших талановитих людей? Обласна культура, яка не може заплатити за тепло і світло у тому ж таки драмтеатрі? Чи обласна адміністрація, яка постійно латає бюджет, як дорогу Іршава-Довге? І в результаті – ні бюджету, ні дороги. Хто підтримає найцінніше, що у нас є: нашу культуру, національну ідентичність, народну пісню, душу цих прекрасних, хоча і обкрадених гір? Скажіть: хто?

Не скажете. Бо ви, саме ви, ті, хто читають цей матеріал, купили цю газету, а, отже, підтримали своєю гривнею наших журналістів, що теж є частиною нашої культури і атрибутом свободи. Хтось із вас купив навіть квиток на концерт, але концерт відмінили. Хтось хотів купити квиток перед самим концертом… Ви і тих сто гривень уже відклали для цієї події. Бо ви любите пісню. Ви любите Мирославу. Ви справжні. А всі інші…

…Організатор концерту пла- кав, розповідаючи мені, що концерт змушені відмінити, бо навіть на оренду залу грошей від проданих квитків не вистачить. Уявляю, як плакала Мирослава. Адже стільки зусиль докладено, стільки репетицій проведено, стільки всього…

Але… Про що тепер говорити? Нема пророка у своїй Вітчизні… Таки нема.

Василь КУЗАН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено