Між «лячно» і «соромно»
Зазирнув на сайт Партії регіонів, купа тексту російською мовою… пошукав переклад – виявилося, що знаходжуся саме на українському варіанті сайту. Замислився…
Минуло чотири доби з дня виборів. Попередні їх результати добре відомі чи не кожному. Згідно з ними, можна було б говорити про те, що вперше Україна матиме президента меншості, але я не про це…
Ми звикли до неординарних ходів та висловлювань Юлії Тимошенко, але, знаючи її вже не перший рік, так досі і не знаємо чого від неї чекати (адже чекати можна будь-чого). Ми, хто дійсно прагнув бачити саме її на чолі нашої держави – напевно, це таки ми щось недоробили, десь недопрацювали, десь поклалися на «авось». І ось, матимемо в результаті те, що матимемо…
Численні публікації в інтернеті на зразок вибору між «соромно» та «лячно», обережні висловлювання Заходу про те, що вони не те, щоб задоволені вибором українців, але… поздоровлення ще не проголошеного переможця, переговори в Раді щодо переформатування коаліції… Здається, щось таки відбувається…
Але, насправді, країна завмерла. Тому що сама Тимошенко тримає паузу. Паузу, яка для її опонентів та вчорашніх союзників, набагато промовистіша, ніж будь які заяви. Політолог Карасьов, який під час виборчої кампанії активно відстоював позицію Ющенка, вже змінив тон і почав висловлюватися на кшталт: тигриця готується до стрибка… Регіонали поспіхом самі озвучують можливі кроки Тимошенко, самі ж лякаються їх, самі ж пояснюють, чому цього робити не треба. З одного боку вони проголошують, що відправлять Юлю у відставку, а з іншого – просять її самостійно піти у цю саму відставку. Щось не стикується… Чи не так?
В розмові зі знайомим політологом, коли ми обговорювали його статтю, опубліковану в «Українській Правді», я обмовився, що об’єктивно розумію, що вибір зроблено, але не можу серцем прийняти, що ми вибрали собі такого одіозного президента. На що він мені відповів: яка країна – такий і президент. Лише п’ять слів, але думаю я над ними ще й по сьогодні… Невже у нас – саме така країна?.. Виходить, що так…
Коли у Шуфрича запитали поздоровляти його з перемогою чи співчувати, Нестор Іванович відповів: «Сьогодні поздоровляти, а через півроку – співчувати. Отримали опозиціонерку на свою голову». Отже, їм таки лячно… А мені особисто – соромно…
Викладач КСУ Юрій Фекете
