Із щоденника Сергія ФЕДАКИ…
Другий тур президентських виборів заверширвся цілком передбачувано. Епоха Майдану остаточно закінчилася, а започаткований ним режим цілком відійшов в історію. Майдан не змінив на краще В.Ющенка, а тим більше “любих друзів”.
Тому популярне колись гасло “Не зрадь Майдан” нині спрацювало дуже своєрідно. Майдан зрадили не рядові виборці, а його колишні лідери. Зате Майдан дещо змінив В.Януковича і його оточення. Це щось на кшталт того, як більшовицька революція найбільш позитивний вплив справила на провідні капіталістичні країни, підштовхнувши їх до більш справедливої соціальної політики, розвитку демократії тощо. Що стосується Ю.Тимошенко, то вона зайняла найбільш невигідну політичну позицію – між ющенківцями і регіоналами, намагалася об’єднати обидва елеткорати, але це виявилося утопією.
Для одних вона все одно спрйиалася як щось абсолютно ідентичне до В.Януковича, для інших же була цілковитою копією В.Ющенка. Позиція “між”, як правило, найбільш невигідна. І ще олдне. Свита В.Януковчиа дуже успішно “грала короля”. Натомість оточення Ю.Тимошенко валило її, як тільки могло. Набрати такий високий відсоток голосів в атмосфері внутрішніх зрад і негативного іміджу власної команди могла тільки вона. Але головне навіть не це. Справа в тому, що сама поведінка виборців, наші очікування були цього разу максимально завуальованою.
Про них цього разу відверто майже не гворили з огляду на так звану політкоректність. Електорат, як і раніше, розділився за найбільш делікатною ознакою, хоч і не дуже признавася у цьому навіть самому собі. Головний вододіл всередині електорату проліг за етнонаціональною, мовною ознакою. Між двома Українами зберігається недовіра одна до одної. Діалог між українцями й іншими національностями має вестися на значно глибшому рівні, ніж досі.
Він буде неприємним для всіх сторін, але без нього ситуація буде ще гіршою. Пустопорожні розмови про 130 національностей нічого не дають, тільки нівелюють ситуацію. Насправді у всеукраїнському масштабі ключовим етнічним феноменом є кілька мільйонів росіян і близькі до них практично цілком русифіковані представники інших національностей з республік колишнього СРСР. Плюс на регіональному рівні є кримські татари у Криму, угорці на Закарпатті, румуни на Буковині і Закарпатті. Можливо, також поляки на Галичині та ще один-два подібні етноси.
Менш чисельні національні громади форсовано інтегруються в українське суспільство, але прагнуть все ж відчувати повагу до своєї специфіки. Держава зацікавлена у залученні всіх громадян до україномовного інформаційного простору. Досягти цього можна тільки якісним інформаційним продуктом. Якщо від нього тхне нафталіном, його не споживають самі ж українці. Мова стає конкурентною тільки тоді, коли на ній існують якісь цікаві тексти, котрі приваблюють до себе.
У свідомості громадян Росії українська мова присутня завдяки нашим найкращим музичним гуртам. Для нас же англійська актуальна перш за все як найпоширеніша мова Інтернету. Кажуть, що мова – це діалект, який має армію і флот. Мабуть, це справедливо. Але недостатньо. Мова – це діалект, який має потужні бібліотеки, наукову термінологію, кінематограф і телесеріали, театр, мас-медіа, професійну естраду, свій сегмент Інтернету, відомі на весь світ торгові бренди тощо.
Українська має потенціал для перетворення на таку повнокровну мову, але цей потенціал реалізовано далеко не вповні. У напрямку украхзнізації вже пройдено доволі значний шлях. Навіть його кртики не наважуються відверто сказати, що варто повертати назад. Тому відповідна агітація велася якось крізь зуби, більше натяками, ніж відкриттим текстом.
Нині переможці розгублені. Самі економічні реалії (а також потужна опозиція) примушують В.Януковича еволюціонувати у бік національно орієнтованого лідера, забувши про його передвиборну риторику. Перші кроки до цього можуть бути цілком оригінальними, несмподіваними. Справедливі слова В.Піховшека, що В.Янукович миттєво об’єднає симпатії Сходу і Заходу, якщо як Верховний Головнокомандувач відправить солдатів розчищати снігові кучугури у містах.
А чом би ні? Єднати розколоту Україну зараз треба усіма можливими засобами.
Сергій Федака, газета “НЕДІЛЯ”
