Сергій Созанський: «Формула успіху ужгородських митників – праця, помножена на наполегливість»
45-річний начальник відділу кадрової роботи Сергій Созанський на Ужгородській митниці – всього рік. Знаючи його напружений графік роботи, майже марафонський, таки знайшли проміжок в потоці невідкладних справ і нарад для інтерв’ю. Сьогодні вже нікого не здивуєш 22-ма роками державного стажу, 18 з яких – в митних органах. Про фаховий рівень людини свідчать його здобутки, авторитет, куди б не повернула кар’єрна стежина. Рідкісне поєднання прагматичного мислення й організаторських здібностей приносять йому удачу майже в усьому, за що береться.
– Сьогодні Ви очолюєте так звану «кузню кадрів» в Ужгородській митниці. Як із вчителя математики стали митником? Де і з чого самі розпочинали школу навчання митної справи?
– Так, у 1986 році я працював вчителем математики у мальовничому гірському селі Синевір. Пізніше мені запропонували очолити Мукачівське товариство «Знання», був членом партії. Тоді мені казали, якщо вмієш працювати з людьми, то зумієш оволодіти різною спеціальністю. Через кілька місяців перевели по партійній лінії в Мукачівський міськвиконком заступником начальника будівельно-монтажного управління відділу капітального будівництва. Якось знайома, яка працювала на митниці, порадила звернутись у відділ кадрів Берегівської митниці, де якраз набирали спеціалістів-будівельників. 91-го року тодішній начальник митниці Онуфер Ю.О. без вагань прийняв мене на роботу, запропонувавши спочатку посаду заступника начальника митниці по будівництву. Проте довгий час цієї посади не було введено за штатом, тому довелось працювати на пасажирському напрямі інспектором митного поста «Лужанка».
Моїм наставником був Шило Володимир Петрович. Зараз він працює у Виноградівській митниці. Ази митної справи давались нелегко, бо переконувався, скільки не читай, практика показує інше… Курси підвищення кваліфікації проходив у Києві. Робота пошуківця розпочалась із вивчення документів, ведення обліку в журналах, підшивки документів в архів і т. ін. Коли мене почали залучати до більш поглибленого огляду машин, пам’ятаю, все одно хвилювався, аби не пропустити якусь контрабанду. Але розумів: очі не рентген, 100-відсоткову гарантію і зараз не дасть інспектор на будь-якій ділянці контролю…
Тож якщо хоч половину знаходиш з того, що переміщується нелегально через кордон, то це дуже добре. Мій наставник вчив мене, в першу чергу, звертати увагу на поведінку пасажирів, водіїв, особливо, коли задаєш питання, чи вони нервуються, уникають прямих відповідей, намагаються чимшвидше завершити розмову…Та все ж, тоді легше працювалося, бо згідно із законодавством був визначений перелік заборонених до вивезення товарів, інспектор чітко знав, що можна пропускати, а що ні. Протоколи складалися при більш значних порушеннях митних правил, зокрема переміщення через кордон великої кількості валюти, золота…
– Як вам удалося так динамічно охопити великий обсяг діяльності митної установи, працюючи на різних посадах у митницях?
– Так, митниця – це ціла система підрозділів, які виконують різнопланові завдання, і зрозуміло, що повсякденна робота у відділах значно відрізняється. Мене часто залучали для підготовки різноманітних звітів, опрацювання відповідних документів, аналітичних матеріалів та довідок. Згодом запропонували очолити відділ статистики Берегівської митниці, оскільки я за фахом – математик, дав згоду. До наступної кар’єрної сходинки – в. о. начальника відділу по роботі з особовим складом – я вже навчався на 4-ому курсі юридичного факультету Львівського університету, за направленням Держмитслужби України.
Крім цього, вже як 2 роки поспіль був обраний головою профкому Берегівської митниці. В 97-му році, після закінчення університету, був переведений на Чопську митницю, спочатку на вантажний напрям (м/п «Батьово»), потім в юридичний відділ. А вже через 7 років очолив колектив юристів. Довелось також трохи попрацювати на поштовому відділенні…
У 2007-ому мене призначено заступником начальника служби координації та контролю діяльності підпорядкованих митниць Західної регіональної митниці. Робота досить цікава, полягала у розробці пропозицій з питань розвитку інфраструктури пунктів пропуску, запровадженні типових уніфікованих процедур митного контролю та оформлення, аналізу стану використання технічних засобів, а також в ефективній розстановці кадрів. На той час було 11 митниць, підпорядкованих Західній регіональній, з 20-ма міжнародними пунктами пропуску, і наше завдання – контролювати дотримання працівниками митних установ та учасниками ЗЕД технологічних схем митного контролю та оформлення. У подальшій моїй роботі набутий досвід є дуже значимим, особливо при ефективній розстановці посадових осіб в митниці та прийнятті кадрових рішень.
– Чи важко було поєднувати роботу митника й очолювати профком спочатку Берегівської, а потім Чопської митниць, адже громадська робота не менш відповідальна та значима?
– Як кажуть, день довгий…Після основного робочого часу залишався працювати над проблемними питаннями профспілкового комітету. Цей напрямок дав мені змогу ближче познайомитися з колегами, дізнатися, з якими проблемами вони стикаються і як допомогти їх вирішувати, не стояти осторонь. На моє переконання, нема таких проблем, які неможливо вирішити.
– Скільки працівників у цих колективах?
– Понад 220 осіб у Берегівської митниці і 538 – у Чопській. Громадська робота – це інший рівень спілкування з колегами, так би мовити, «позакабінетний», який дає можливість виявити багато інших творчих можливостей митників. До речі, коли очолював профком Чопської митниці, з колегами організував чудовий танцювальний гурт з народних танців, який брав активну участь в багатьох святкових заходах. Крім того, профспілковий комітет постійно брав активну участь у меценатстві, благодійництві у різних школах-інтернатах. Саме тоді починаєш розуміти, що наша допомога – це частинка людського тепла, якого потребують обділені долею діти…
– Перейдемо до Вашої сьогоднішньої роботи з кадрами. Як з «дисципліною» в Ужгородській митниці, чи часто доводиться застосовувати дисциплінарні стягнення до порушників трудового законодавства?
– На жаль, вже цього року до двох працівників митниці застосовано дисциплінарні стягнення. Питання зміцнення трудової і службової дисципліни є пріоритетним в діяльності митної установи. Тож для поліпшення виконавської дисципліни та недопущення зловживань з боку працівників, керівництвом проводиться відповідна робота щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності тих, хто компрометує звання державного службовця, недобросовісно виконує свої службові обов’язки і т. ін.
Жоден факт, чи-то порушення дисципліни, чи недоборів митних платежів, або грубих помилок в оформленні митної документів, порушення етики поведінки державного службовця, поза увагою не залишився. Так, торік 30-ом митникам оголошено зауваження, 6 з яких – з керівного складу, 18-ом – оголошено догани, п’ять працівників попереджено про неповну службову відповідність, 96 осіб позбавлено та зменшено розмір премії, 8-ом працівникам знято надбавку.
Проте не так все й погано. Є багато сумлінних працівників, яких митна служба нагороджує за досягнуті успіхи в роботі. Лише минулого року із 405 працівників по штату відзначено 288 осіб. Це говорить про те, що колектив нашої митниці, в основному, складається із професіоналів та відданих митній справі працівників.
– Щороку митниця проводить конкурс «Кращий за професією», під час якого випробують свої знання і сили ужгородські митники незалежно від рангів та практичного досвіду. Що показують ці тести для вас як керівника по роботі з кадрами?
– Ужгородська митниця має багато досвідчених спеціалістів. Кожного року ми беремо участь у конкурсах, які проходять на рівні Держмитслужби. Нещодавно наш працівник Степан Мацко у конкурсі «Кращий за професією» виборов почесне ІІІ місце серед митників зі всієї України. Зараз ми залучаємо його до різних семінарів, щоб поділився досвідом і навчив молодих спеціалістів митній справі. А взагалі я вважаю, що конкурс «Кращий за професією» сприяє підвищенню загального професійного рівня працівників митниці. В команду обираються найкращі, які добре володіють нормативною базою і мають неабияких практичний досвід. Звичайно, ми їх нагороджуємо, таким чином стимулюємо інших до кращих результатів.
– Як Ви визначаєте рівень професійних знань, навичок, що відповідають вимогам сучасного держслужбовця, у молодих спеціалістів?
– Минулого року до нас направлено 7 молодих спеціалістів (з Академії митної служби України та 1 випускник академії митної служби Російської Федерації). Безперечно, диплом випускника Академії митної служби України чи іншого вищого навчального закладу збільшує ймовірність наявності високого інтелекту у людини, але ніяк не гарантує його. Тому комісія по прийому на роботу проводить співбесіду з цими випускниками, звертає увагу на їх комунікабельність. На мою думку, головне, аби молода людина хотіла працювати в митній системі, прагнула реалізувати свої знання на практиці, ну і обов’язково була дисциплінованою. Як показав досвід, молоді спеціалісти – випускники нашої академії мають гарні професійні знання і на оперативній роботі проявляють інколи кращі навики пошуківця, ніж ті, хто працює декілька років.
– Що цінуєте в колегах і чого потрібно остерігатись в них?
– Ціную надійність. Остерігатись потрібно підступності. Але я вдячний долі за те, що довелось працювати на 6-ох митницях, в яких у мене з’явилось багато друзів, з якими ми пройшли пліч-о-пліч через багато труднощів.
– Як потрапили в Ужгородську митницю?
– Швидше, за сімейними обставинам. Сім’я живе в Ужгороді. Діти вже дорослі і не хотілось би познайомитись зі своїм майбутнім зятем або невісткою на весіллі (сміється). Хочеться завчасно довідатись, з ким діти поєднають долі…
– Кажуть, якщо колектив відділу складається переважно з працівників однієї статі, то моральний клімат набагато кращий, коли керівник іншої статі. Одним словом, як Вам працюється в жіночому колективі?
– У жіночому колективі мужчині завжди легше працювати, а тим паче коли він керівник. Тоді колегині між собою більш згуртовані, дисципліновані. Коли чоловік-керівник дає якесь доручення жінці-офіцеру, то вона до цього ставиться більш відповідально і серйозно. У чоловіках закладена незалежність, і вона не заважає їм співіснувати. За рік моєї роботи в Ужгородській митниці довелось керувати вже в 3-ох жіночих колективах.
Не було якихось непорозумінь, навпаки – всі дружньо виконували різні доручення, завдання. Сьогоднішній колектив відділу кадрової роботи, який складається з досвідчених працівниць, успішно виконує усі свої функції з професійного навчання, виховання особового складу тощо. Надія Фегер, Катерина Федурця, Ірина Зизень, Тетяна Решетар та Інна Дербаль – вони взірець державного службовця.
– Який пан Созанський в сім’ї, поза роботою?
– З дружиною Мариною ми живемо у шлюбі майже 25 років. Познайомились, коли вона була ще студенткою філологічного факультету. Понад 10 років працювала вчителем у школі. Потім теж пішла вчитись на юриста, здобула юридичну освіту, зараз працює у виконавчій службі. Син закінчив навчання в академії, за фахом економіст, дочка навчається на 4-ому курсі математичного факультету. Коли часто доводилось працювати в іншому регіоні, то вихованням дітей займалась дружина. Професія вчителя допомогла нам обом долати всі труднощі з виховання дітей.
У нас в сім’ї є гарна традиція – кожної неділі – святковий обід, за столом збираються всі, ділимось, радимось з усіма проблемами, радощами. Я радий, що в моїй сім’ї повна довіра одне до одного, і певною мірою, цим завдячую своїй дружині, яка створила теплий домашній затишок.
У вільний від роботи час займаюсь колекціонуванням. Із видів спорту опанував самбо, непогано катаюсь на лижах.
– І насамкінець, в чому, на вашу думку, формула успіху Ужгородської митниці?
– У формулу успіху працівників Ужгородської митниці закладені праця та наполегливість. Кожен доповнює один одного своїм досвідом роботи, реалізує свої особисті можливості. Це робить колектив дружним та сильним.
Вікторія СЕНГЕТОВСЬКА, спеціально для газети “НЕДІЛЯ”
