Сергій Федака: кохання з першого погляду до останньої копійки, або “Козирний “Валет Валентина Другета”
Коли Бог роздавав таланти, він забував бути об’єктивним – одному відсипав повною мірою, іншого просто пропустив. Коли настала черга Федаки, рука всемогутнього сіпнулася і дарів божих на голову майбутнього професора насипалося більше, аніж перед цим дісталося цілому десятку. З того часу Сергій змушений спокутувати цей щедрий дар.
Втім, ніхто не скаже, що йому це не вдається: той, хто сказав, що не можна однією дупою бути одночасно на семи базарах, не був знайомий із Федакою. Пари-презентації-конференції-прес-конференції-семінари-статті газетні-статті наукові-вірші-детективи-деца у нотаря-виїздні засідання-деца в інших місцях. І ще купа всього іншого, про що так зразу і не згадаєш, тому що в нормальних людей зовсім інший ритм життя.
Цього разу Сергій вкотре здивував (хоч загалом вже стало традицією з нього взагалі не дивуватися). Днями у поліграфцентрі „Ліра” вийшов історико-пригодницький роман „Валет Валентина Другета”. За жанром це радше щось на зразок детектива на історичну тематику. Кінець ХУІІ століття, середньовічний Ужгород. Головний герой – схожий на самого автора авантюрист Іван Ходина, котрому Сергій щедро подарував один із своїх газетних псевдонімів: „Його обличчя було просто-таки відкритою книгою про сім смертних гріхів. Колись правильні риси давно втратили свою цнотливість через хаотичне харчування і ще хаотичніше пиття.
Визначити первісний колір шкіри було просто неможливо. Кожна частина обличчя мала своє забарвлення, і як та вся мозаїка трималася купи, годі було збагнути. Волосся було ще більш різношерстим – то навіть не триколірна кішка, а осінь в Карпатах. Кожне око жило окремо від іншого, тому обличчя водночас плакало і сміялося. Його безнадійно зіпсута осанка видавала глибоко вкорінену звичку дивитися у корінь речей”. Одним словом, герой явно перебрав у ревному слідуванні латинській приказці „Мужам належить виглядати не надто парадно”. Втім, здається це не заважало найбільшій Івановій слабкості: „Кожна жінка була для Ходини особливо дорогою. Бо дешевих жінок не буває навіть задарма. Він не раз переживав кохання з першого погляду до останньої копійки. З кожною жінкою він переживав цілу вічність, що тривала іноді ніч, іноді довше”, „Ходина любив жінок, хоча знав, що всередині кожного яблука знаходиться огризок”.
Взагалі вся книжка – це суцільний афоризм, який вже з настанням тепла шанувальники Федаки почнуть цитувати, поволі цмулячи пиво на унгварських набережних. Ну як вам таке: „Її обличчя виглядало так, наче ним користувалися задовго до її народження”, „Він мислив всім опорно-руховим апаратом”, „…дурниця, що чоловіки люблять очима. Вони ними хочуть”, „Гриби, риба, диня, свяня – потребують погар вина”, „Бджола завжди летить до меду, на відміну від мух, що все знаходять гній”, „Життя нагадувало чорновик твору, котрий так ніколи і не буде написано”.
Втім, куций переказ Федакиної геніальності не передає повного враження від книжки. Перефразовуючи, можу сказати, що краще один раз прочитати, аніж сім разів почути. Автор стверджує, що книжка є у вільному продажу, тож бажаючі можуть самі зануритися в антураж середньовічного Ужгорода, де є і вбивство, і зникнення загадкового елексиру, і казенний армійський гумор, і кохання, і зради, і іскрометна, тонка, витончена іронія автора.
Людмила Руда, газета “НЕДІЛЯ”
