Чого вчать дітей книжки закарпатки Галини Малик?

Під час карантину в школах я забрала до себе онуків 9 і 10 років. А щоб вони даремно не гаяли часу, ми пішли в бібліотеку і набрали дитячих книжок.
Дмитрик читав книжку Галини Малик «Злочинці з паралельного світу» і час від часу вибухав сміхом. Я раділа, що дітям цікаво і вони не заважають мені. Та коли почула від Діми: «не пісяйте кип’ятком, чуваки», «ти, чувак, заткни пельку, бо дістанеш фейсом об тейбл»… Ніколи раніше таких слів від онуків не доводилося мені чути і я здивовано запитала:

— Це автор написав?

— Та ні, бабусю, це кіт так говорить, — заспокоїв мене онук.

Я взяла ту книжку і дізналася, що її випущено на замовлення Держкомітету інформаційної політики телебачення і радіомовлення України за Національною програмою випуску суспільно необхідних питань. А ще ця повість нагороджена Міжнародною премією Степана Феденка (США).

Перечитала її сама і була вражена. Ідея твору цікава, але навіщо для дітей стільки брутальних слів і тюремної лексики? Невже не можна було обійтися без них? Чи це для збагачення української мови?

Як на мене, я не хотіла б, аби мої внуки вчилися на такій літературі. Ось я виписала деякі речення: «—Засрані порядки! — Чи ти, чувіха, просто ваньку валяєш? — Іди зі мною і не вякай! — Ах ти, падла! — Ти відморожений! — Та чув я, як цей гівнюк… — На душі неначе насрано. — Ти, чувак, не кидайся, як припадочний».

Досить? Це таке на всіх 60 сторінках. Наклад 10 000.

Я не читала інших творів цієї письменниці, тому про їх рівень не можу говорити. А якось прочитала у вашій газеті допис Галини Родіної, який називається «Розходилась наша Галя» (Рецепти щастя від закарпатської письменниці). У ньому йшлося про великі досягнення Галини Малик. Письменниця пояснює свій феномен: «Для того, щоб писати для дітей, треба бути просто щасливою людиною… Адже звідки, як не з себе, можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не існує?».

Та чи схоже те, що я прочитала, на казку? Звісно, це казка, але страшна і сумна. Можливо, хтось іншої думки?
Віра ХОЛОШВІЙ, “Україна молода”