“До карпатського лісу треба йти другом…”
Торік до місцевих органів влади, до Великоберезнянської районної ради УТМР надходили десятки скарг і заяв від індивідуальних виробників про нанесення їхнім господарствам значної шкоди дикими кабанами. А з 2010 року нові тривоги – про можливі загрози життю людей від вовків.
Поділюся своїми спостереженнями й роздумами з цих проблем.
Дикий кабан – надзвичайно цікава і загадкова тварина. З кінця 30-х років минулого століття популяція цього виду дикої фауни в Україні почала різко скорочуватися. Причиною цього явища було, з одного боку, малоконтрольований відстріл тварин в період сезонів полювання та й, власне, і після їх завершення.
Та все ж найбільшого удару цьому виду фауни завдала справжня пошесть – хвороби тварин. Лише за останні три роки справи пішли на покращення. На Закарпатті, в тому числі й Великоберезнянщині, популяція дикого кабана значно збільшилася. Це радість. Але дикий кабан надто апетитна, ненажерливо тварина. Вона не нехтує поживитися на присадибних ділянках громадян. При цьому іноді знищує їх за одну ніч. Це дійсно відчутні втрати для сільського населення.
Як запобігти цьому? Найкращий спосіб – почергове чергування і відлякування непроханих гостей в нічний час. Кабани бояться побаченого вогню, диму, різкого запаху деяких хімічних речовин (солярки, мазуту), дзеленькання на вірті підвішених металевих предметів ( наприклад, консервних банок ), посипаного біля сільгоспугідь людського волосся, білих опудал тощо. Кабани напрочуд добре відчувають присутність людини навіть на значнів відстані, тому й не наближуються до тих місць, де селяни охороняють посіви чи посадки. Особливо полюбляють кабани навідуватися на городні ділянки в негоду та на світанні.
Інший спосіб запобігання потравам – організація мисливськими колективами посильної підкормки кабанів. Та й самі жителі сіл можуть підсобити мисливцям в тій роботі. Восени наших селах збирається багато паданиць яблук і груш. Їх можна вивезти в лісові угіддя, на віддалені поля навіть у стані напівгнилості. Кабани з апетитом поїдають такий корм, а ми, до певної міри, вбережемо свої врожаї від знищення.
Можливо, хтось використовує й інші ефективні форми боротьби з потравами дикої фауни? Поділіться!
Про вовків. За даними управління лісового й мисливського господарства області, в угіддях Закарпаття нараховується 475 вовків, при допустимих нормах 65 – 75 особин. Принагідно нагадаю, що взагалі в Карпатській гірській системі, яка тягнеться дугою від Румунії до Сербії та Чорногорії, за підрахунками фахівців перебуває біля 8000 бурих ведмедів, 3000 рисей та 4000 вовків.
Причина такого зростання популяції цього хижака проста. У сусідніх із Закарпаттям країнах Румунії, Угорщині, Словаччині, Польщі вовка визнано лісовим санітаром і його відстріл заборонено. Надто розмножившись там, вовки мігрують в наші райони. Як ставляться до них у нас? Їх можна відстрілювати лише в період сезону полювання на лисиць. Це роблять мисливці в інших районах області, але не на Великоберезнянщині. Справа в тому, що значні території угідь району включені до Ужанського національного природного парку, а там всяке полювання категорично заборонене.
В угіддях УНПП вовки почувають себе, як в раю, особливо в місцях, розташованих між прикордонною смугою та лінією державного кордону. А тягнеться ця смуга від Заброді й до Ужка. Тут вовків майже ніхто не трубує, вони спокійно розмножуються, ховаються в денний час. Лише за останні два роки близько сотні собак стали ласощами вовків. Чи задумуються ті, кому слід думати, що станеться з нашою дикою копитною фауною, якщо із такої великої кількістю воків лише половина є самицями? Адже відомо, що одна самиця народжує від 5 до 10 вовченят. Скільки цих «санітарів» нараховуватиметься в області, в районі на кінець 2010 року? Вони ж і до людей можуть добратися. Як писав наш відомий байкар Євген Гребінка, вовки їдять не сіно, а м’ясиво!
