“На вулиці треба повернути дядю Стьопу-міліціонера!” — начальник міліції м.Ужгород Іван Цьока
Новий начальник ужгородської міліції – про найбільшу проблему обласного центру, неймовірне навантаження дільничних міліціонерів і про те, що треба реформувати.
Інколи вони повертаються… Ця фраза, що стала відомою завдяки Стівену Кінгу, – майже про нинішнього очільника ужгородської міліції. Мабуть, і сам Іван Цьока після того, як 5 років тому виявився непотрібним правоохоронним органам, не думав, що колись зможе повернутися до справи свого життя, яку не просто полюбив, а й “заразив” нею рідних братів та дітей.
Проте все в житті змінюється, й Іван Степанович дістав можливість покинути спокійну й добре оплачувану роботу в Держфінмоніторингу області та повернутися до міліції.
Повернувся, аби з перших же днів зіткнутися з низкою тяжких злочинів й одразу їх розкрити. Причому сам пан Цьока не вважає швидке розкриття за власну заслугу, скромно зізнаючись, що йому просто пощастило. Крім того, саме на нього покладене завдання втілювати на місцевому рівні численні ініціативи (поки що лише проголошені на словах) нового міністра МВС. Власне, з можливих реформ міліції й розпочалася наша розмова.
В Ужгороді найбільша біда – квартирні крадіжки
– Іване Степановичу, від чергового нового міністра вкотре чуємо, що треба реєструвати всі без винятку злочини. Але ж так мало б бути апріорі – незалежно від бажання керівника відомства. То як є насправді і що тепер зміниться?
– Раніше щодо малозначущих злочинів ухвалювалося рішення про відмову у порушенні кримінальної справи. Чималою проблемою було й те, що мінімальна сума для порушення такої справи становила 900 гривень, а в нас, на Закарпатті, багато порівняно дрібних, однак для потерпілих дуже відчутних крадіжок. Нині «поріг» відповідальності знизили до 50 гривень.
Очікуємо, хоч і не надто значного, зростання кількості злочинів усіх категорій. Але не тому, що їх не було досі, а через те, що все реєструватимуть і порушуватимуть кримінальні справи. Спершу буде суттєве зростання нерозкритих злочинів, але згодом показник значно зменшиться. Одразу йдеться і про профілактику: маємо вивчати обставини, причини, умови злочинів, яка категорія людей їх скоює і що треба, аби вони не повторилися.
Скажімо, коли я у квітні прийшов на посаду, щодня було 5–6 заяв про крадіжки металу: там паркан поцупили, там ґрати з під’їздів. Міська рада у співпраці з нами постановила заборонити в’їзд в Ужгород гужового транспорту. І нині таких заяв майже нема. Це приклад: у ході розкриття виявили причини, усунули їх, і ситуація стабілізувалася.
– Пересування містом гужового транспорту заборонено вже кілька років, здається, з 2006-го.
– Чому воно не виконувалося, не знаю. Нині є рішення – є й результат. До речі, цим поліпшили й ситуацію на дорогах, адже коні з возами суттєво заважали й автотранспорту.
– Ви не раз наголошували, що чи не найбільша проблема нині в Ужгороді – квартирні крадіжки.
– Так, і неодноразово звертався до людей подбати про елементарний захист. Злочинці вираховують, де живуть заможні люди, виламують серцевину замків, заходять, двері прикривають, і сусіди по сходовій клітці не бачать, що щось негаразд.
Відтак у вічко глянули – як нікого нема, тихенько йдуть. Але ж не може бути, аби в багатоповерхівках ніхто нічого не бачив. Інша річ – кожен сам за себе: мене не зачепило, а решта – не моя справа.
Візьмімо недавній прикрий випадок – розбійний напад на магазин мобільних телефонів. Серед білого дня в обідню перерву у центрі міста зайшли до крамниці 4 особи, вдарили двох працівників по голові й забрали товару на 100 тисяч гривень. Ми, як кажуть, за гарячими слідами затримали злочинців – небезпечну групу з Дагестану.
Але ж ужгородці здали їм житло, розуміли, що ті далеко не відпочивати приїхали, проте правоохоронців не повідомили. Тому вкотре прошу мешканців міста: місцевих таких «фахівців» нема. І до телефонів, і до квартирних крадіжок причетні «зальотні». І швидше знайти їх ми зможемо лише з вашою допомогою.
На дільничного навішали, а вимагають
– Очевидно, недопрацьовують дільничні?
– Так, їхній прямий обов’язок – поквартирний обхід, мають знати, хто де проживає, хто кому і що здає в оренду, чи платить податки, адже то наповнення бюджету. Дільничні повинні насамперед робити все, аби злочинів не допустити.
– Але ж вони і близько такого не роблять?
– Так, проблем чимало. Та що, коли в дільничного щодня по 20 заяв на кшталт: «Забула мобільний телефон у кафе/ в автобусі/ дала передзвонити незнайомій особі» тощо. Треба зібрати матеріали, відкрити кримінальну справу, скерувати слідству і при цьому вкластися в терміни. Хоча реально – це робота на кошик.
Або ж інше питання: виконавча служба не виконує своїх функцій, відтак дільничний має щомісяця по 20–30 людей доправити в суди. А поїхати, скажімо, на Мукачівщину автобусом, привезти людину – вже весь день пішов! Інший випадок – є рішення суду про стягнення аліментів, а виконавча служба пише, мовляв, не може знайти людину. І знову дільничний інспектор переймається.
Крім того, в Ужгороді дуже багато масових заходів, на які нас залучають для забезпечення громадського порядку. Знову дільничні відриваються від основної роботи.
За внутрішніми наказами, навантаження на дільничного не має перевищувати 3-х тисяч мешканців, реально ж він обслуговує 6, а коли згадати про міграцію – скільки приїжджих, студентів, ліцеїстів, сезонних працівників, туристів, – то виходить і всі 8 тисяч. Тому, хоч як би ми з нього вимагали вести профілактику злочинності, це просто фізично неможливо.
Ще одне: дуже не вистачає професіоналізму. Щоб розкривати злочини, треба попрацювати не менше 3 років. За часів СРСР була практика: працюючи опером, я 3 роки мав шефа-наставника, який навчав і контролював, передавав досвід. А нині приходить молодий на посаду – одразу вимагають показники. Тому я запросив усіх ветеранів і попросив, щоб на громадських засадах вони працювали паралельно з молодими, за кожним закріпив пенсіонера. Скажімо, квартирні крадіжки – це «кваліфіковані» злочини, а молоді, фактично ще діти, навіть не знають, як до них підступитися.
– В Ужгороді для забезпечення правопорядку запровадили ще й муніципальну міліцію. Відчуваєте ефект від їхньої роботи?
– Не хочу применшувати їхньої ролі, але вони переймаються лише сміттям. При цьому за один рейд, що ми зробили спільно з Ужгородською владою щодо впорядкування міста, незаконної вуличної торгівлі, складено 87 протоколів. Ось і ефект. Хоча не ми б мали бабок, які продають на узбіччях, ганяти.
– Міністр наголосив також, що тепер як критерій ураховуватиметься кількість розкритих злочинів на одного працівника. Отже, знову нововведення?
– Це врахування навантаження тільки щодо зареєстрованих і розкритих злочинів, хоча міліція, за відповідним законом, має й багато додаткових функцій, які чомусь за критерій оцінки не беруться…
Міністр наголосив, що злочинців треба затримувати, арештовувати, а не залишати, аби скоювали нові порушення. Я дуже це підтримую, бо, скажімо, по лінії економіки нині в нас не затримано, не заарештовано жодної особи. Про який наступ на боротьбу зі злочинністю можна говорити? Адже є важкі злочини, у тому числі у бюджетній сфері, банківські шахрайства. Значний відсоток нерозкритих шахрайств по кредитах – банки брали “ліві” довідки, не перевіряли їх, видавали гроші, а тепер свою безвідповідальність перекладають на нас.
Не можна загрузати в паперах
– З попередніх років залишилося кілька нерозкритих резонансних убивств, скажімо, сім’ї Яцути. Яка там перспектива?
– При обласному управлінні МВС створено групи, які працюють у цьому напрямку спільно з прокуратурою, є багато інформації, є перспектива їх розкриття.
– Усі начальники обласної міліції, які в нас часто змінювалися, казали подібне…
– П’ять років тому прибрали багатьох професіоналів, і злочинці робили, що хотіли…
– А як сприймати людям? Тоді казали, що прибрали поганих, тепер – непрофесіоналів…
– Я поки нікого не звільнив, навпаки, Ужгородське міське управління – кузня кадрів. Днями перший заступник пішов керівником міського відділу міліції Мукачева, а другий заступник – Мукачівського райвідділу.
– Чи немає суперечності: резонансні злочини не розкриті, бо не було професіоналів, а тепер ви нікого не звільняєте?
– А кого візьму? Щоб був час навчити, залучив ветеранів. Колишніх офіцерів не буває, – з цього я й почав розмову з давніми колегами.
– Колись вас звільнили з посади начальника Хустського райвідділу так брутально, що, розповідають, навіть не дозволили зайти забрати особисті речі з кабінету – винесли їх на подвір’я. Що ви робили ці п’ять років?
– Працював головним спеціалістом Держфінмоніторингу області. Це виконання закону про протидію відмиванню брудних коштів, тероризму. Там я був державним службовцем: субота-неділя вихідні, ніяких телефонних дзвінків серед ночі…
– Чому ж повернулися в міліцію?
– Бо я відпрацював 21 рік і 9 місяців у карному розшуку. Десять років був начальником міліції в Ужгородському райвідділі, у Хусті, очолював серйозні підрозділи в обласному управлінні, був першим заступником в Тернополі. І мені не однаково. Хочу, щоб люди відчули: в місті є кому дати лад. І що міліція існує не для себе самої.
– Вас називають основоположником міліційної династії. Розкажіть про неї.
– Нас у міліції три брати. Я – найстарший, інші пішли за мною. Один уже на пенсії, інший – у дорожньо-патрульній службі на Хустщині. Донька моя – капітан міліції, син – старший лейтенант, обоє працюють в оперативних підрозділах. Я життя віддав оперативній роботі, і якби все назад повернути, знову почав би із розшуку.
– Якби ви мали можливість щось змінити в діяльності міліції, то що б зробили насамперед?
– Дуже болюче питання – обіг паперів. Велике навантаження на людей, пишемо папір на папір. В Угорщині та інших сусідів на легкі злочини, як сказав і наш міністр, заводяться картки. Затримали злочинця і перевіряють за нею причетність до інших порушень. А ми заводимо справи й продукуємо до них плани, постанови, рапорти, довідки, перевірки тощо. Таким чином, лише чесно обманюємо один одного, бо реальної роботи нема. Якби це змінити, більше було б уваги тяжким злочинам.
Інша проблема – ДАІ окремо, паспортна служба окремо. Не повинно бути розмежування – це наше, а це ні. Скажімо, їде підвода, а працівник ДАІ не хоче зв’язуватися, відвернеться. Розвели відомчість. Допомогти треба дільничному, а йому кажуть: викликай оперативну групу.
Систему розмежували: комусь було вигідно, щоб одні день і ніч тягли воза, інші ж мали білі ручки. Міністр правильно порушує питання: міліція має бути в одному кулаку, і всі повинні працювати на один результат. Він буде, коли люди знатимуть: звернувся до будь-якого міліціонера на вулиці, він обов’язково допоможе, не скаже йти у чергову частину, а вживе заходів. Пам’ятаєте, як у дитинстві – всемогутній дядя Стьопа-міліціонер. Але й правоохоронцям потрібна підтримка людей.
ЗІА «Простір»
