Закарпаття: В Ужгороді працює гоночна автошкола, що готує пілотів усіх рівнів
Розмова з головою Закарпатської федерації автоспортуі Сергієм Трутнєвим.
На всеукраїнських змаганнях із авто- перегонів Закарпаття представляє кілька потужних екіпажів. Найбільш титулованим є пілот Вадим Трутнєв, котрий має успіхи й на міжнародному рівні. Втім мало кому відомо, що автоспорт у краї –досить розвинене явище, а в Ужгороді функціонує одна з небагатьох в Україні шкіл, що готує пілотів усіх рівнів. Про розвиток автоспорту ми розмовляли з Сергієм Трутнєвим.
Ужгородська гоночна школа – одна з кращих
– Нині є дуже багато видів автоперегонів, багато з яких не класичні. Які з них практикуються закарпатськими гонщиками?
– Ми зосередилися на двох видах – класичному ралі в різних класах автомобілів та гірських гонках. Виступаємо тільки у професійних модифікаціях – це відповідає класу наших гонщиків. Звичайно, наші хлопці компетентні та успішні й у інших видах, як, приміром, кільцеві гонки, картинг, спринт-ралі тощо. Нині справді дуже багато модифікацій автоперегонів, які не санкціоновані федерацією, але рівень майстерності там не вельми високий. Ураховуючи, що автоспорт – екстремальне захоплення, зростає вірогідність травм або навіть гірше… Тому переконаний: усе, що не підпорядковане федерації автоспорту, – самодіяльність, яка може дуже погано закінчитися
– Як цю майстерність піднести? І як узагалі охочому до автозмагань стати гонщиком?
– Щоб ним стати, природно, насамперед треба добре водити машину й мати права. Другий крок – відвідати сайт федерації автоспорту України й ознайомитися з положеннями і вимогами. Далі (на тому ж сайті), вибрати одну зі шкіл в межах країни, де готують автогонщиків. Зазначу, лише кілька тренують пілотів усіх рівнів, і Ужгород серед них! Це й не дивно, адже у нас серед інструкторів – 4 майстри спорту. Багато хто думає, ніби прийшов до школи пілотів, сів за кермо – і тебе вчать. Розчарую мрійників: спершу треба пройти курс лекцій, з’ясувати, що таке автомобільний спорт, опанувати правила виступів, техніку безпеки, національний спортивний кодекс і правила чесної гри. Важливо також навчити майбутнього пілота контролювати емоції й холоднокровно вирішувати завдання, які ставить перед тобою траса. Все для того, аби мінімізувати аварії.
– Скільки в краї професіоналів-гонщиків?
– Загалом у нашому автоклубі з десяток ліцензованих перегонців і штурманів найвищого розряду, які сформовані в екіпажі. Серед найпотужніших (подаємо у зв’язці пілот – штурман. – Авт.) Вадим Трутнєв – Іван Данилишин, Степан Німець та його син Сергій (в минулому картингіст, майстер спорту), Мирослав Василенко – Ігор П’янков (уже встиг дебютувати як гонщик). Є й дуже перспективний хлопчина Сергій Шевченко (штурман – Саша Нікулко), якому ще й 18 нема, а він уже кілька днів тому на етапі чемпіонату України (ЧУ) третім приїхав. Я ще іноді виступаю, коли штурман Данилишин вільний. Ну, і, звичайно, Костя Шелестай – один із найбільш титулованих наших перегонців, котрий і добротний штурман, і механік. Тобто переважно це працівники нашої фірми «Автоспортсервіс «Сінт», яка спеціалізується на підготовці гонок, машин, спортивного спорядження, а також і на ремонті автомобілів населення. Тобто машини – це і їхня робота, і хобі, і стиль життя. Перед початком сезону вони готують власні автівки й вирішують, залежно від інтересів спонсора, фінансової затратності й престижності, в якому конкретно змаганні взяти участь.
– Тобто команда Закарпаття досить потужна, якщо брати до уваги всеукраїнський рівень?
– Тут треба пояснити читачам, хоча б побіжно, специфіку автоперегонів. Звичайно, на базі автоклубу створюється команда (у нашому випадку – «Сінт-Ужгород»). Ми не обмежені виступами за «Сінт»: наших хлопців охоче запрошують в різні престижні команди.
«Сінт» вигравав першість України
– А які досягнення саме в нашої команди?
– Ще 2003 року Костя Шелестай, мій син Вадим Трутнєв і я в складі «Сінту» заявилися на чемпіонат України з трекових гонок і стали переможцями в командному заліку, адже в індивідуалі Владик виборов «золото», Костя – «бронзу», а я посів залікове 5 місце. Втім невдовзі в тому виді програми почалися брудні ігри, розбрат і тяганина. Тому ми вирішили перейти в кільцеві гонки й ралі. Не жалкуємо, адже успіх на конкретних трасах прийшов уже того ж року! Вадик виграв ЧУ ’2003 в кільцевих гонках, було й чимало перемог на ралі, найбільшою з них стала звитяга на першості України ’2006 й на етапі кубка Європи у Ялті. Назбирав медалей і Костянтин Шелестай: він узагалі універсал – майстер спорту і триразовий чемпіон України з картингу, ще й класний мотогонщик.
– Порівняйте радянські часи і теперішні щодо розвитку автоспорту на Закарпатті.
– Занепад однозначний в розумінні майстерності. Порівнювати тодішніх перегонців і теперішніх взагалі некоректно, адже це однаково, що зіставляти класичну музику й рок. У наші часи майстерність мала більшу вагу, адже всі їздили в своїх класах на приблизно однакових машинах. Нині ж до вмілості додалися ще й різноманітні види машин, тож інколи саме їхні характеристики стають вирішальними. Плюс реклама, піар, комерція…
– А здобутки серйозні за Союзу в закарпатців були?
– Звичайно. Я навіть готував матеріали для цілої книги «Закарпатський автоспорт в обличчях». Але й особливих даних до літераторства у мене немає, і цілісної картини так і не відбив: імена все додавалися, а інформації про них було вже не дістати. Тому вирішив не публікувати, аби не ображати когось, тим більше багато хто вже пішов із цього світу. З численної кількості імен для мене найперше – Геннадій Джигалюк (чемпіон України з кільцевих гонок в 70-х роках), на жаль, уже покійний. Ми були друзями, але й конкурентами під час заїздів: «рубалися» серйозно з перемінним успіхом. І це якось стимулювало до того, аби лишатися в строю. Серед закарпатців лише ми двоє за всю історію виступали в чемпіонатах СРСР. Геннадій узагалі до 10 найкращих пробивався!
Гоночна династія
– У вас уже формується гоночна династія. Сина ви затягнули?
– Ні! Я категорично був проти, щоб син ставав гонщиком, адже не вважаю нинішній автоспорт здоровим видом заняття. Але Вадик у мене ще той впертюх. Коли дружина це зрозуміла – пояснила мені, й довелося долучати до гоночних премудростей. Починав він із картингу, незабаром перейшов на трек. Тепер виступає і в ралі, і в гірських гонках.
– Трохи детальніше про змагання, з яких ви щойно повернулися і про плани на решту сезону.
– У гірських гонках (на етапі ЧУ) на Львівщині Вадим приїхав першим у класі «А3» і другим в абсолютному заліку серед усіх учасників з повнопривідними й з турбованими машинами. На ралійній дистанції він посів 4 сходинку. Це блискучий результат, коли враховувати те, що він пережив досить неприємну аварію і пересів на іншу машину. Тож тепер лише проходить період реабілітації й адаптації до свого «Пежо 206». Вдало виступили і Шевченко, і я – у своїх класах ми піднялися на п’єдестал. Приціл у Вадима – на Ялтинський етап кубка Європи з ралі у вересні – це одна з його улюблених трас, де він завжди показує хороші результати. Нині ж він уже виступає на «Ралі Галіція» – ще одному етапі ЧУ. Загалом графік напружений, але найцікавіше буле під кінець – тож хочеться набрати форму саме під основні заїзди.
Ростислав РОГОЖА, “Старий Замок “Паланок”
