Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… СМЕРТЬ ФЕСТИВАЛЮ
Щось відбувається із нашими фестивалями. Вони вироджуються на очах, перетворюються із сучасних версій середньовічних карнавалів на якесь відбувалово, відмивання грошей, занудство тощо. Якби таких прикладів було один-два, це можна було би списати на суб’єктивний фактор. Але тенденція набуває масового характеру і торкається перш за все того, що колись було найкращим. Маю на увазі і літературно-музичний “Потяг до Яремче”, який вже втретє відбувся у цьому прикарпатському курорті.Цього разу концертну частину змістили з центру містечка у передмістя, де на гігантській галявині було кілька сцен, ятки із сувенірами і наїдками, майстер-класи з народних промислів, плетіння вінків і навіть створення мультфільмів. Усе доповнювалося просто-таки фантастичними гірськими краєвидами і заряджало добрим настроєм. Але фішкою цього фестивалю все ж таки є літературні читання.
Отут же виявився повний облом. Тарас і Юрко Прохаськи започаткували читання якимось жахливим депресняком. Один читав есе про наші поїзди, інший про гуцулів. Як колискова воно годиться. Але якщо акція задумувалася як щось більш-менш життєствердне, то її слід було відкривати чимось прямо протилежним за тональністю. За ними послідували Фоззі з “Танку на майдані Конго” і Грицько Семенчук.
Вірші останнього продовжували декадентську лінію Прохаськів. Фоззі же чесно заявив, що він просто не має нічого такого, що можна було би прочитати шановній публіці, чим викликав шквал овацій. Потім запропонував просто поговорити про все на світі. Але врешті-решт зачитав уривок зі своєї повісті про харківських маргіналів, після чого взяв ініціативу на себе і півгодини проповідував свої політичні та естетичні погляди.
На фоні всього попереднього це навіть було трішечки цікаво. Відтак у програмі були О.Забужко на пару з молодим місцевим автором Т.Жеребецьким. Проте такий формат примадоні, очевидно, видався не по чину. Вона спершу передзвонила, що буде не о другій, а о третій, а потім взагалі заявила, що веде дискусію десь в іншому приміщенні (турбаз у Яремчі до блуду), тому присилає за всіма бажаючими два великі автобуси. Публіка у чималенькому залі розділилася. Одні відверто плюнули на таку далеко не елегантну пропозицію, інші потяглися до машин.
Мені “Музей забутих секретів” сподобався, але від усіх тих інтриг і понтів просто вивертає, тому не поїхав. Лишився послухати Тараса, який чомусь не придумав нічого кращого, ніж косити під П’єро без Мальвіни. Він заявив, що має всього-нічого, бо розраховував читати у тандемі, виголосив пару есе і закликав усіх покинути зал. Зірвати читання все-таки не вдалося. Прийшли Ю.Іздрик і К.Бабкіна – єдині, хто з’явився вчасно.
Катруся читала дещо сюрреалістичні вірші і прозу – світлі і запальні. Відчутно, що її ще не встигли заразити тією меланхолією, яка поволі опановує більшістю наших літераторів. Натомість же Юрко демонстрував вселенську втому від життя, літератури і публіки. Чомусь весь так званий “Станіславський феномен” декламує виключно під Ю.Андруховича – з придиханням, скрадливими нотками, вимовляючи банальності так, начебто то були якісь парадоксальні афоризми.
Коли слухаєш таке вже п’ятий-десятий рік і прогнозуєш кожну наступну інтонацію, тебе просто розриває з нудьги і туги. Життя не вдалося, цей світ негідний нас, все вже відбулося, все навколо лише міф і обман, ніщо не варте наших зусиль, даний всесвіт треба деконструювати, хоча від того теж краще не стане. На філософію це все абсолютно не тягне.
На літературу – тим більше. Особливо розчулило звернення оргкомітету до газетярів, обіцялася прес-конференція, “на яку матимуть змогу потрапити тільки акредитовані журналісти”. Для акредитації треба було попередньо проанонсувати фестиваль не менш як на чверть газетної сторінки. Та пішли ви, хлопці-дівчата! З вами і на сцені немає про що особливо балакати, а тут ще й окремо нидіти. Та ще й попередньо брехати своїм читачам, ніби буде щось нормальне.
На цьому мого терпіння забракло, я проігнорував ще чотирьох авторів, які були заявлені у програмі, а також слем-турнір, і поїхав геть. У більшості авторів не відчувалося жодного драйву й інтересу до спілкування із читачем. Вони просто відбували якийсь отриманий гонорар і самі відверто нудилися. Фестиваль стрімко деградував за якихось три роки. Страшно навіть уявити четвертий.
Сергій ФЕДАКА,газета “НЕДІЛЯ”
