Тренер-“розвідник” із ужгородського ФК “Закарпаття”
Завжди скромний, але в той же час вимогливий, його порад дослухаються, поважають колеги. Людина, яка все своє життя присвятила футболу і надалі працюватиме заради розвитку «гри мільйонів» у нашому краї. Саме таким є тренер «Закарпаття» Михайло Михайлович Іваниця, який в неділю, 8 серпня, святкував півстолітній ювілей. Тож про минуле, сьогодення та майбутнє найбільш масового спорту та особисте у розмові з ювіляром.
— Михайле Михайловичу, 50 років – вік вагомий, можна багато аналізувати, давати оцінку кожному епізоду життя. Які найяскравіші моменти запам’яталися найбільше?
— П’ятдесят літ пройшли як один день. Ще багато чого не зроблено. За ці роки були всілякі моменти в житті – вдачі й поразки. Згадую молоді літа, коли їздив з гірського села Ставне (Великоберезнянський район) до Ужгорода на тренування до перших тренерів Олександра Філіпа та Володимира Пінковського. Інколи, щоб встигнути на тренування доводилося тікати з уроків, але школу закінчив без трійок, надолужував пропущені заняття уночі. Щоб приїхати в обласний центр доводилося упродовж двох годин добиратися електропотягом в одну сторону, потім півторагодинне заняття і дорога назад. Тепер знову здійснюю такий же маршрут, до мами, вона в мене живе одна, часто хворіє, тому кожну вільну хвилину намагаюся бути поряд з нею.
— Через ваші руки пройшло багато юних обдарувань, назвіть найвідоміших з них.
— Ще у 1988 році прийшов працювати у ДЮСШ “Трудові резерви”, але працюючи тренером дитячо-юнацької команди не вдавалося довести дітей одного віку з початку і до завершення. Вже в 1992-му році тренер “Закарпаття” Юрій Чирков запросив мене працювати своїм помічником у команду і вже там фактично займався з хлопцями, які прийшли до нас з футбольних дитячо-юнацьких шкіл від перших тренерів. Тобто моє завдання було відшліфувати ті дані, яким їх навчили перші тренери. Серед таких гравців можу назвати Василя Кобіна, Михайла Кополовця, Владислава Микуляка, Олександра Надя, Матвія Бобаля. В команду вони прийшли в 16 років і виросли тут як професійні гравці. На жаль, нині нема другої команди і багато юнаків можемо втратити. Адже друга команда для нас можливість мати кадровий резерв із власних вихованців. Якщо цього не буде – закарпатських футболістів не буде. У приклад можу привести молодіжний склад “Закарпаття” сезону 2001 року, коли дублюючий склад виступав у другій лізі. Саме з неї і вийшли вищеназвані футболісти.
— Ви працювали в тандемі з багатьма відомими фахівцями – Чирковим, Шангіним, Калітвінцевим, Ряшком, Кушликом, тепер з Гамулою. Завжди перебували на других ролях, лише одного разу вам довірили команду у сезоні 2008/2009 і ви впоралися з завданням – потрапили у прем’єр-лігу з першого місця. Можливо, ви фартовий тренер, чи все сталося закономірно?
— Від усіх перерахованих фахівців багато чого навчився. Скажу відверто робота тренера дуже важка, незважаючи на рівень змагань чи то прем’єр-ліга або ж першість області. Але дякую долі й Богу, що присвятив себе роботі саме на цій ниві. За фахом я ще й економіст і міг працювати у зовсім іншій сфері але склалося так як є . Особливо багато чого для себе як тренера навчився від Юрія Калитвинцева, який пройшов хорошу школу Лобановського. Та й тепер в Ігоря Васильовича теж цікавий тренувальний процес. А щодо фартовості, то я не чародійник, і до успіхів команди причетний увесь колектив клубу, починаючи від повара на базі, завершуючи керівником клубу. Тренер не зможе одноосібно вирішити те чи інше завдання. Можливо лише створити певний мікроклімат, привити гравцям психологію переможців, але це одному важко виконати, потрібно зусилля всіх і кожного.
— Наразі у “Закарпаття” завдання знову повернутися до класу найсильніших. Що скажете при сучасний колектив команди?
— На тренуваннях гравці показують непогану гру, можливо нові виконавці ще не цілком влилися в колектив і це має певний вплив на кінцевий результат гри. Дві поразки ще нічого не означають, і збірна Іспанії програла першу гру швейцарцям, а потім здобула титул чемпіона світу. Потрібно набратися терпіння, а вже потім робити висновки. Гадаю, що вирішити поставлене завдання перед командою нинішньому колективу під силу.
— Які функції виконуєте у команді тепер?
— Зараз працюю таким собі тренером-розвідником – збираю інформацію про майбутніх суперників “Закарпаття”. Почергово з Сергієм Єсіним відвідуємо їх поєдинки проводимо аналітику, визначаємо сильні і слабкі сторони майбутніх наших суперників.
— Аналізуєте ситуацію з тими гравцями, які раніше входили в молодіжний склад “Закарпаття”, як склалася їх подальша кар’єра. Якщо команда повернеться у прем’єр-лігу знову доведеться формувати молодіжну команду…
— Спочатку намагалися поза конкурсом взяти участь у чемпіонаті області, але через певні причини від цього відмовилися. Тим не менш, більшість юнаків продовжили свої виступи в командах, які грають у чемпіонаті краю. А щодо результативності, то проаналізуйте ситуацію, коли хлопці грали у першому колі, то юнаків 1992, 1991 р.н., яких практично в авральному режимі зібрали за 10 днів до початку чемпіонату – всі ігри програвали, а от вже у другому колі, коли пройшли збір у Севастополі футболісти значно додали й почали показувати результат.
— Кушлик казав, що він 25 годин на добу займається футболом. А у вас чи є вільний час і чим полюбляєте займатися у цей період?
Вільного часу дуже мало, але він є. Адже не можна постійно сидіти на базі з футболістами і контролювати їх дії без потреби. Інколи потрібно трохи відійти він гравців, щоб не приїдатися. До прикладу, нещодавно їздив в Угорщину, де зустрівся з тренером Іштваном Шандором, який тренує “Дьор”. То він збирає команду на базі за 3 години до початку гри. То раніше закривали гравців на базі за 2-3 дні. У кожного тренера є свій підхід до роботи.
— Які бажання у Михайла Іваниці в свої 50?
— Хочу аби наша команда вийшла у прем’єр-лігу. Бажаю всім уболівальникам здоров’я, щоб завжди були з командою, хочу щоб у родині було все в порядку.
— До речі, кілька слів про сім’ю…
— Дружина Ганна працює медсестрою. Бути дружиною тренера важко, особливо, коли повертаєшся додому після поразки… Ми разом вже 26 років, виховали двох доньок. Старша Мар’янка вже одружилася, нині навчається в аспірантурі факультету фізичного виховання та спорту УжНУ. Менша, 19-річна Світланка навчається в ЗакДУ за спеціальністю міжнародний туризм. Дякую своїм рідним за підтримку і розуміння.
— Здоров’я, успіхів у роботі, родинного затишку Вам бажає Вам увесь колектив ФК “Закарпаття” та рідні уболівальники…
Роман Сенишин, інформаційний відділ ФК “Закарпаття”
