На Закарпатті експонується виставка “Поети Мукачева – Україні”

Вікопомного 24 серпня 1991 року сталася омріяна не одним поколінням українських патріотів подія: на світовій мапі з’явилася нова держава – Україна. Святкові урочистості цими сонячними серпневими днями проходитимуть в усіх куточках України. А для нас, закарпатців, є ще глибоко символічним і те, що чергову річницю Незалежності України ми святкуємо вслід за датою возз’єднання Закарпаття з матір’ю-Україною.
Вже багато років поспіль Мукачівська міська центральна бібліотека ім. О.Духновича День Незалежності відзначає з громадськими організаціями міста – товариством „Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка, міським осередком Союзу жінок українок, товариством російської культури „Русский дом” та літературним об’єднанням „Рідне слово”, організовуючи тематичні та літературно-музичні вечори. До цієї дати у кожному відділі бібліотеки оформлюються книжково-ілюстративні виставки, перегляди документів, тематичні полички, які знайомлять користувачів з історією та сьогоденням нашої держави.

Днями у секторі краєзнавчої літератури розгорнуто книжково-ілюстративну виставку „Поети Мукачева – Україні”, на якій представлено вірші присвячені рідній Україні членів літературного об’єднання „Рідне слово”.

Хочеться, зокрема, сказати декілька слів про саме літоб’єднання, яке вже багато років активно діє в нашому місті. В гарячих дебатах та обговореннях в літоб’єднанні розгоряється вогник натхнення, пишуться вірші і оповідання. Щороку спільно з бібліотекою проводяться презентації книг, тематичні вечори, літературні зустрічі, різні конкурси, серед юних поетів відкривають багато цікавих особистостей. У 2001 році літератори Мукачева випустили свій перший колективний літературний альманах „Вершина”, який приурочили 10-й річниці Незалежності України. На об’єктивний розсуд читача вони вже встигли за короткий час запропонувати декілька літературних альманахів це „Вершина”, „Літературний альманах №2″, „Струни душі”, „Обереги”, „У вирі часу”, „Гомін Карпат”, „Рідне слово” та ін.

Їх поезії про красу нашого краю, велике і чисте кохання, в деяких – біль і смуток, вболівання за долю України. За рівнем майстерності роботи різні, але всі вони написані від щирого серця.

Збудись! Збудись, моя Вкраїно,
Знедолена із краю в край.
Ти люба всім, для всіх єдина,
Згуртуй народ свій воєдино
І віру у Майбутнє дай.
(М.Шушкевич „Моя квітуча Україно”)

Автор цих рядків поет, голова літературного об’єднання „Рідне слово” Михайло Шушкевич у своїх віршах не тільки декларує свою любов до України, а й тривожиться її долею, вперто очікуючи прямування до кращого: „Вродлива ти, моя Вкраїно – багатий, щедрий диво край… Коли ж проб’є свята година й настане довгожданий рай?”. І, попри всі суспільно-політичні перипетії та колізії, вірить у щасливе майбутнє своєї держави.

„На всіх меридіанах і широтах, не згинувши в суворих бурях літ, примноживши чуттів і дум щедроти, буяє-творить український рід. О рідні люди по усій планеті! В крові у нас одна любов дзвенить. Край пращурів у творчім своїм злеті вас пам’ятає і благословить…” – пише поетеса Софія Малильо, на долю якої припало чимало важких днів. Під кінець війни, опинилася в Німеччині, і за це перебування була звинувачена в міжнародному шпигунстві і засуджена на 10 років сталінських таборів. З Колими її переводять у Середню Азію. У 1956 році звільнена з повною реабілітацією. Але переживши муки, душею залишилася напрочуд чистою. Її поезїї підкуповують щирістю і оптимізмом, хоч і над ними зуміла потрудитися сталінська машина часу. Перша поетична збірка С.Малильо „Іди і вір” побачила світ невеликим тиражем і нині є раритетом. Згодом виходять збірки „Воскресіння пам’яті”, „А душа її – жива” та „Надія”. Свої вірші Софія Малильо присвячує рідній землі – Україні, її патріотам.

„Мені навіки запам’яталися роки після війни, коли насильно вводилася колективізація західно-українських сіл, репресії проти населення, вивезення людей без суду і слідства до Сибіру, боротьба за волю України”, – ділиться спогадами член літоб’єднання „Рідне слово” Юзефа Комарницька. Можливо тому і поезія у її збірках більше патріотичного спрямування: „Моя, моя нескорена Вкраїна, ішла до волі, йшла через віки. Нескорена віками Батьківщина, важкі і праведні Твої шляхи”.

Почуття гордості за свою державу, віра і надія у краще майбутнє її громадян звучать і в поезіях В.Гніденка: „У серці моїм ти завжди єдина. І срібна, і рідна моя Україна”, Я.Січа: „Горджусь українською кров’ю, я твій, Вкраїно, вірний син!”, З.Миханіва: „Переконливо вірю в майбутнє країни, бо вільною стала і вийшла з руїни…”, Н.Сьоміної-Данько: „Мы – украинцы, в этом наша сила, нас родина без ніжностей растила”, Т.Ячницької: „Українець я маленький, українка й мати – ось чому про Україну щиро маю дбати”, В.Савчука: „Любов до Бога, Батьківщини – це наша заповідь свята, проявимо її щоднини до неньки – рідної Вкраїни – нема її – і нас нема!”, Б.Сливчука: „Ми з тобою Україно нерозлучні, ти – це сонце, ти – це небеса, наче пара голубів заручених, ми – життя, а ти його краса”. Тонка лірика, глибина помислів і безмежна любов до міста дитинства, до рідної землі, до неньки-України відчувається також у кожному поетичному рядку Т.Рибар, І.Окаля, Б.Сакари, Г.Ліщенюка, Г.Лімбах…

Приємно радує те, що на літературному полі нашого міста сходять нові імена. Творчість Т.Мадяр, М.Микити, Н.Рибар, С.Ржевської, А.Пилип, О.Карпинця, Н.Кіреєвої справді заслуговує уваги. Ось як відповідає на питання „Що таке Україна?” молода поетеса Наталка Секереш:

Україна – це гострий сарказм „ Енеїди”,
І думи безсмертні оті Кобзареві,
Це молот залізний в руках Каменярських ,
І Лесині грізні досвітні огні.
(Н. Секереш „Що таке Україна?)

На жаль немає вже з нами чудових, талановитих людей таких як Віктора Прокопенка, Івана Меденці, Ігоря Гопка, Ганни Жигаревич, Олени Дерваль…. Вони вісім серцем любили свою Україну, переживали за її майбуття, вірили у краще прийдешнє… „Думками бачу, Україно, твоє щасливе майбуття. В ній зберігається незмінно краплинка і мого життя. Зростай, красуйся, любий краю, як незабудка у росі. Хай сам Господь тебе тримає в добра і злагоди красі. (Г.Жигаревич „Україні”).
В день дев’ятнадцятої річниці незалежності України ми всі з надією дивимося у майбутнє, з повагою і шаною згадуючи десятки й десятки поколінь, які у нелегкій боротьбі наближали цей світлий день – День Незалежності України. І наш святий обов’язок перед близькими і далекими попередниками, які були біля витоків української державності, залишили нам у спадок любов до України, зберегти незалежність і збудувати міцну державу.

Даруй нам доле, відродити знов,
Що предками творилося віками:
І села, і міста, красу й любов,
І рідну мову, і Господні храми.
І хай, допоки Києву стояти,
Живе й квітує Україна-Мати!
(С.Малильо „Надія”)

20 серпня о 15.00 год. шанувальників поетичного слова та української пісні запрошуємо на літературно-музичну композицію „Любіть Україну і пісню її солов’їну”, яка проходитиме у читальній залі центральної міської бібліотеки ім. О.Духновича.

Тетяна Туряниця, провідний бібліотекар сектора краєзнавчої літератури Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О.Духновича, Мукачівська Ратуша