Завтра в Ужгороді виступить Борис Грєбенщиков із легендарним рок-гуртом “Акваріум”

Уже цієї неділі, 5 вересня, Ужгород відвідає легендарний Борис Грєбенщиков. Лідер гурту “Акваріум” презентує в амфітеатрі своїм шанувальникам акустичну програму “День радості”. Поринути у творчість, яка не розрахована на дітей чи дорослих, білих чи чорних, веселих чи сумних, а, в першу чергу, на людей — ось що пропонує глядачеві один із засновників російського року.
Візит БГ стане унікальним за кількома позиціями: по-перше, сольних концертів артист не давав вже близько десяти років, по-друге, всі пісні, які є в програмі, Грєбенщиков виконуватиме у їх первинному варіанті, по-третє, музикант відкритий до спілкування з публікою. Коли ще може випасти нагода спитати у людини-легенди те, що хвилює, привідкривши завісу таємничості артиста? Як пишуть шанувальники Грєбенщикова, “концерти такого роду забирають кордон між співаком і слухачем, зникає так званий бар’єр”. Це не тільки концерт, а й інтимне спілкування на більш високому рівні.

Напередодні свого візиту до Ужгорода лідер гурту “Акваріум” погодився відповісти на кілька запитань.

— Борисе, я читала, що ви любите Лондон, ставитеся до Нью-Йорка як до домашньої тваринки, любите Сибір і Поволжя. А як ставитеся до українських міст? Що перше на асоціативному рівні з’являється зі словом Україна?

— Як можна не любити землю, на якій є Київ, Одеса і Львів? Звичайно — люблю.

А Ужгород — без перебільшення — перлина.

— Де вам більше подобається виступати — в критих приміщеннях, або на фестивалях під відкритим небом? І чи має ця деталь взагалі якесь значення?

— Це не зовсім деталь. Під відкритим небом ніколи не буде добре чути і завжди є можливість опинитися під дощем. Під відкритим небом чудово гуляти, випасати тварин, займатися фізичними вправи або писати з натури пейзажі, а музику краще слухати в спеціально пристосованих для цього будівлях.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що “рок помер”. Що стало причиною його смерті?

— Старечий маразм.

— Багато рок-груп зі стажем понад 20 років сьогодні стикнулися з тенденцією омолодження своїх фанів. Як ви думаєте, це хороша тенденція?

— На мою думку, це жахливо і неприродно. Нове покоління має вважати музику попереднього покоління занудною і вульгарною — і грати свою, від якої старші хапаються за голову, викликають міліцію і в ідеальному випадку виганяють з дому. Слухати музику, яку не проклинають твої батьки — колабораціонізм і здавання позицій молодості.

— Скільки концертів ви зіграли за всю свою творчу діяльність, хоча би приблизно?

— Як порахувати зірки на небі й квіти на луках? Ми з цифрами живемо в різних світах.

— Чи не виникає у вас ностальгії за своїми першими виступами? Яка різниця, приміром, між концертами, що були 20 років тому, і нинішніми?

— Ностальгія — це заняття для тих, хто з тугою дивиться у своє минуле, у кого завтра буде нуднішим, ніж вчора. У нас навпаки: завтра цікавіше, ніж вчора, а сьогодні — краще за те та інше. 20 років тому ми хотіли “грати музику”, сьогодні музика злилася з життям і дві години на сцені — найбільш екстатична частина дня.

— Чи був серед них якийсь особливий (концерт), про який ви ніколи не забудете?

— Кожен концерт як і кожне захоплення — особливі, двох схожих не буває.

— Борисе, скажіть, чи є в Україні артисти, які вам симпатичні та з якими можна, поекспериментувавши, зробити спільний продукт? Як ви взагалі ставитеся до творчих експериментів?

— Називати когось одного було би нечесно. В Україні дуже багато людей, до творчості яких я ставлюся з симпатією. Більше того, мені здається, що в багатьох випадках мистецтво в Україні заходить значно далі й цікавіше, ніж у Росії. Але робота над кожною піснею — справа дуже особиста, будь-яка співпраця з ким би то не було відбувається лише в тому разі, якщо цього вимагає пісня. Тільки от “робити продукт” мені нецікаво, я віддаю перевагу, як і раніше, ставитися до творчості як до священного дійства.

— А без якої речі ви би не змогли обійтися сьогодні і чому?

— Будь-яка річ — іграшка. А навіщо обходитися без іграшок, якщо з ними веселіше?

— Чи вважаєте ви себе щасливим? І що для вас являє собою це поняття?

— Я щасливий тоді, коли щасливі люди, яких я люблю. Це необхідна умова — і коли вона дотримана, тоді можна починати думати про безконечність.

— Який вчинок у вашому житті можна назвати найвідповідальнішим і навпаки?

— Чоловік за своїм визначенням відповідає за кожен свій вчинок, навіть за абсолютну безвідповідальність. Роби максимум того, що можеш, а інше — надай Господові.

Людмила Федоришина, РІО