Закарпатська школа художньої гімнастики “не пасе задніх” в Україні

Закарпатська школа художньої гімнастики посідає не останнє місце серед інших потужних шкіл України. Втім не так часто вихованки крайової гімнастики досягають небаченого успіху не лише на всеукраїнській, а й на міжнародній арені. Ольга Цогла пройшла нелегкий шлях, починаючи від секції в Падіюні, завершуючи знаменитою столичною школою Дерюгіної.
Минулий рік для спортсменки став просто проривом: після кількох років, які вона провела «в запасі» команди з групової художньої гімнастики, настала пора збирати трофеї й нагороди. Їх Оля здобула аж 12, при чому всіх гатунків. Підкорила Україну, ставала призером європейських турнірів, всесвітньої універсіади, етапу кубка світу і зрештою потрапила до фіналу чемпіонату світу. Про успіхи Ольги Цогли ми розмовляли з її мамою Людмилою, адже сама Ольга нині в Києві. Втім додзвонившись до тріумфаторки, ми таки змогли розпитати про її плани та надії на 2010 рік.

Мати Ольги Цогли нині згадує, як її донечка потрапила в художню гімнастику. Сталося це після розмови пані Людмили зі знайомою, яка порадила віддати дівчинку (тоді ще пер¬окласницю) в секцію гімнастики, мовляв для Олі цей вид підходящий, адже вона має не лише відповідну комплекцію, але й артистичний характер.

«Я ж тоді й не знала, що в Ужгороді гімнастика існує», – пригадує пані Людмила. Жінка повела доньку в Падіюн, адже там, за словами багатьох, була од¬на з кращих тренерів краю – Ганна Арсьонова.

В ті часи художня гімнастика в Падіюні ще не мала статусу спортивної секції. Тож два роки діти займалися (двічі на тиждень) швидше для загального розвитку, влаштовували показові виступи, без виїздів на серйозні змагання. Добре, що у 1999 році, після свого приходу на роботу в Падіюн, Олена Марченко – авторитетна спортсменка, яка згодом головувала в закарпатській федерації – разом з Арсьоновою таки змогли зареєструвати секцію. Почалися крайові змагання, дівчат і тренерів стали запрошувати на виїзні турніри по всій Україні.

«Ми почали їздити на запрошення й виступати, коли Олі було вже 10. Це досить пізній вік для дебютів, тому дуже серйозних завдань спершу не ставилося. Але ще через два роки після чемпіонату України (Ользі було 12), де донька виступила досить вдало (потрапила в десятку кращих), до ужгородської школи гімнастики прийшло повідомлення про те, що їй присвоєно звання кандидата в майстри спорту. Це був приємний сюрприз. Саме після отримання звання Оля й почала задумуватися про те, що художня гімнастика для неї – це всерйоз і надовго».

Справді, отримати КМСа після двох років серйозних виступів – неабиякий прорив. Це ще раз довело, що Арсьонова працює на славу і виховує непересічних спортсменок: виступаючи на серйозному рівні лише 2 роки Цогла змогла стати однією з найперспективніших гімнасток області, й уже тоді мала можливість залишити Закарпаття (отримувала запрошення від шкіл зі східної України переїхати туди на навчання і спортивну підготовку).

Зокрема відома тренерка Єрьоміна бажала бачити Ольгу в Дніпропетровську. Однак родина ще не готова була відпустити від себе дванадцятирічну дівчинку та й були побоювання, чи зможе дитина витримати конкуренцію, чи зможе не зламатися в чужому місті без підтримки рідних.
«Ще через два роки (як бачите, у кар’єрі спортсенки все йде дворічними циклами! – Авт.) знову на чемпіонаті країни вже сама Дерюгіна сказала, що хоче принагідно подивитися на Ольгу. Зрештою – запросила на перегляд до Києва!

Тоді рішення далося також непросто. Мати більше схилялася до Дніпропетровська й навіть не дуже хотіла везти доньку до Києва. Мовляв, у столиці навряд чи вдасться пробитися. Але Арсьонова запевнила: кличуть – треба їхати! Тим паче нічого не втрачаєте: у разі відмови залишається Дніпропетровськ, де вам будуть раді.

По приїзді Цогли до Києва Дерюгіна всього кілька хвилин екзаменувала гімнастку, а потім вчинила в своєму стилі: заявила, мовляв, негайно пишіть заяву на вступ! Мати все ще вагалась, адже дуже мало нестоличних гімнасток ходили у фаворитах у Києві. Але Ольга для себе все вирішила й переконала маму: «Хочу спробувати! А раптом вийде в Києві!».
«Тоді здала екстерном екзамени у восьмій ужгородській ЗОШ – і поїхала. Я дуже переживала, адже початок кар’єри не завжди буває стрімким і успішним. До того ж їй потрібно було ще й вчитися в училищі фізкультури і спорту (по завершенні перейшла в університет на факультет олімпійського і професійного спорту, де нині й вчиться на третьому курсі)». Побоювання матері справдилися: дівчина непогано виступала в особистих змаганнях, але в команду з групових вправ не потрапляла. Сама Оля нині згадує, мовляв, були звичайно тоді думки, що з гімнастикою нічого не вийде, що варто залишити це й сконцентруватися на навчанні в університеті. Втім дівчина завжди себе позитивно настроювала, віддано тренувалася і одного дня (наприкінці 2008 року) її таки поставили в команду. Після кількох спільних тренувань Цогла була вже частиною групи й без неї не обходилися більшість виїздів на серйозне змагання. А 2009 рік став справді тріумфальним як для команди з групових вправ так і для самої Ольги. Знаково, що поки дівчину не брали в групу – «синхроністки» мало де й світилися й призових місць було, як кіт наплакав.

Але у 2009 році нагороди посипалися одна за одною. Спершу були представницькі турніри в Італії та Португалії. Оля пригадує, як туди їхала, адже тур став першим міжнародним досвідом у її кар’єрі: «До  мене підійшла Дерюгіна й каже: ти в команді після¬завтра до Іта¬лії їдеш, паспорт є? Ну тоді біжи за ним і готуйся до відльоту!»
Я тоді, вийшовши на килим разом з командою менше переживала, ніж досвідченіші партнерки – просто не знала, наскільки це все серйозно!».

Тоді в південній Європі після двох бронзових нагород здавалося, що це вершина мрій. Але все лише починалося. Після чиновницької тяганини команда почала таки серйозно готуватися до всесвітньої Універсіади. І варто було! Адже медалей там нагребли наші дівчата чимало: три командні комплекти, а в сумі – 18 медалей! Ольга ж отримала срібло та бронзу за підсумками окремих вправ, а також бронзу в загальному командному заліку.

Після такого успіху срібло на домашньому етапі Кубка світу вважалося як належне: дівчата були у фаворитах, хоча до перемоги не дотягнули. Фінальним успіхом на міжнародній арені став чемпіонат світу, де українська команда за допомоги Цогли потрапила до фіналу, де посіла 8 місце. На завершення, вже ніби між іншим, Ольга стала вкотре разом із командою абсолютною чемпіонкою України.

Цього року Оля каже, що сконцентрується на навчанні та показових шоу-виступах по Європі: «Це буде такий собі перехідний етап від великого спорту до шоу-бізнесу».

Досьє

Ольга Цогла. Народилася 25 серпня 1990 року. Студентка третього курсу Київського університету фізкультури і спорту (факультет олімпійського та професійного спорту), майстер спорту міжнародного класу з художньої гімнастики, абсолютна неодноразова чемпіонка України з художньої гімнастики в групових вправах (стрічка, обруч, скакалка).
Призерка міжнародних змагань, срібна та дворазова бронзова призерка всесвітньої універсіади (Белград, Сербія), срібний призер етапу кубка світу з художньої гімнастики у групових вправах, фіналістка чемпіонату світу в Японії.

Тарас ВАЩУК, “Закарпатська правда”, KarpatNews