Закарпаття, с.Анталовці: “Прикро й боляче за село…”
Пригадуєте, як в одному відомому кінофільмі герой сказав: «Мені за Батьківщину прикро». Не знаю, чи мешканці Анталовців дивилися цей фільм, але слова того героя повторили ледь чи не дослівно.
Чесно кажучи, це був, вочевидь, перший прийом представника районної влади, на якому мешканці села, хоч було їх багато, ніхто нічого не просив для себе особисто, не прийшов із своїми проблемами (хоч їх, напевно, у кожного чимало). Мешканці Анталовців з болем розповідали, що їхнє село, образно кажучи, залишилося на узбіччі життя, про нього наче забула влада. І виховательки місцевого дитячого садка Марина Яворська та Йолана Чубарь, майстер лісу Анталовецького лісництва Іван Глюдзик, депутати Худлівської сільради Воло-димир Вербовський та Ганна Глюдзик, бібліотекар Софія Вербовська та інші просили заступника голови райдержадміністрації Андрія Югаса допомогти селу вирватися з тенет застою. «Про нас наче забули, нам за село прикро і боляче», – говорила директор місцевої школи Марія Цоцко. «Більш запущеного села в районі, ніж наше, нема», – продовжувала педагог. ЇЇ дружно підтримали інші.
У цьому селі із 350 будинків лише до 14 дійшло голубе паливо. Не газифіковано ні школу, ні дитячий садок. Мешканці Анталовець збирали на газифікацію по 800 гривень. За свої кошти виконали усі земляні роботи. 10 кілометрів траси розкопали самі. Частину коштів віддали «Закарпаттягазбуду», але виявилося, що ще винні цій орга-нізації 350 тисяч гривень. Цифри боргу люди називали різні, але всі великі. І селу сплатити такий борг не під силу. І це не єдина проблема, яка турбувала громадян.
Жодна з вулиць села не освітлена. Йшлося і про добудову школи, адже молодші класи нині вчаться у приміщеннях будинку культури.
У місцевому дитячому садку виховуються 50 дітей. Ліжечка старі, давно потребують заміни. Вкрай необхідні нові стільчики й столики. Люди з гіркотою констатували, що там, де проводили Дні села, дитсадочки отримували нові меблі. В Анталовцях такого свята не було, та й взагалі громадських заходів, мається на увазі загальносільських, тут майже не проводять. Добре, що культпрацівники – подружжя Вербовських не дають нудьгувати молоді у клубі. Але для проведення якихось масштабних заходів потрібна підтримка міс-цевої влади.
Йшлося також про те, що село не отримує обіцяної колись допомоги від розташованого тут туристично-оздоровчого комплексу «Богольвар», який успішно працює. А, може, у цьому винна місцева влада, її керів- ник Владислав Трембецький, депутати, що не зуміли знайти спільну мову з керівниками комплексу? Можливо, самі не захотіли піти назустріч інвесторам?
Одним словом, розмова велася конкретна, предметна. Відчувалося: людям дійсно було прикро, що село опинилося на задвірках життя.
Шкода, дуже шкода, що не чув цієї розмови сільський голова. На відміну від інших керівників сіл – Владислав Йосипович не вважав за потрібне послухати, що турбує його односельчан. Напевно, мав на це поважну причину, був на якомусь іншому важливому зібранні. Але скоро вибори і йому варто було б зу-стрітися з людьми, поділитися планами, послухати поради, як розплутати клубок проблем, який так мучить анталовчан.