На Закарпатті любителі солоденького від моди не відстають!.. (ФОТО)

Майже у кожної закарпатської господині є своя книга рецептів, до якої входять страви різних національностей, що компактно проживають у нашому регіоні. Особливе місце у такому записнику займає рецептура кондитерських виробів, так званих колачів.

Аби дати можливість поласувати такими солодощами не тільки місцевим жителям, а й гостям краю, закарпатські кондитери разом з кафедрою туризму УжНУ навіть створили туристичний маршрут «Солодке Закарпаття». Нині напрямок дуже популярний, у ньому 12 пунктів, де можна не тільки скуштувати традиційні колачі, а й прийняти, наприклад, шоколадну ванну. «Закарпатка» вирішила познайомити читачів зі специфікою «солодкого шляху». Для цього ми звернулися  до господині однієї з цукрарень маршруту Олександри БОДНАР. Кондитер займається формуванням десертних столів на закарпатських весіллях.

Закарпатські ласуни не відстають від моди

– З чого почалася ваша кондитерська справа?

– Почав усе мій батько. Спочатку ми перші у нашому рідному місті Хуст почали продавати «кулькове» морозиво. Згодом, понад 10 років тому, батько відкрив першу кондитерську. Тут можна було поласувати морозивом, вершками з фруктами й десертами. Поступово ми зайнялися й випічкою. Почали з легеньких, звичних для нашого регіону тістечок. Зараз реалізовуємо десерти власного виробництва за традиційними для Закарпаття німецькими, угорськими, словацькими рецептами.

– Тобто  кондитерство для вас  –  сімейне заняття?

– Саме так. Займаємося випічкою ми з сестрою. Батько полюбляє солодке, однак більше переймається організаційними питаннями.

– Чому надають перевагу закарпатські ласуни? Які тістечка обирають для урочистостей?

– Замовляють багато різноманітної випічки. Це як традиційні закарпатські тістечка, так і десерти за новою рецептурою. Усе частіше на весілля просять приготувати італійське тірамісу (десерт на основі сиру «маскарпоне». – Авт.). Ми часто їздимо на виставки до Києва, а також за кордон – до Угорщини та Італії. Звідти й привозимо нові ідеї.

– Тобто наш споживач слідкує за кондитерською модою?

– Так. Окрім цього все частіше клієнти наголошують на тому, аби до складу тістечок входили тільки натуральні продукти. Саме тому ми стараємося не використовувати жодних консервантів.

– Виходить, що закарпатці – свідомі споживачі. А як щодо фантазії? Тортики якої форми найчастіше замовляють?

– Найрізноманітніші. Іноді клієнти приходять зі своєю ідеєю, частіше вигадуємо ми. Це дитячі торти з казковими героями, у вигляді іграшок, цифр. Весільні торти бувають різної форми і розмірів. Ми обов’язково прикрашаємо їх маленькими фігурками наречених. У нас великий каталог робіт, тому вибрати є з чого. На індивідуальне замовлення ми робили і торт у вигляді фраку для чоловіка, і торт у вигляді дівчини в купальнику для юнака. Це був подарунок від… мами.

– Як можна бути кондитером і залишатися при цьому у відмінній формі?

– Я дуже люблю солодке, однак розумію, що слід себе обмежувати. Можна спробувати шматочок одного чи іншого тістечка, але не зловживати цим. А загалом, аби бути кондитером, слід любити солодке. Завжди усе треба скуштувати, оцінити смак. Якщо людина не любить солодощі, то кондитером, скоріше за все, не стане.

Фруктові шедеври

Усе популярнішими на закарпатських забавах стають фруктові нарізки або карвінг.  Кулінарний карвінг – це мистецтво фігурного різання по овочах і фруктах, іншими словами, це талант робити зі звичайних продуктів витвори мистецтва у вигляді різьблених фігур, які найчастіше зображують тварин або квіти. Мистецтво карвінгу прийшло до нас з Південно-Східної Азії, точніше з Таїланду. Згідно з легендою, вперше твори мистецтва з овочів і фруктів постали перед тайською принцесою під час однієї з королівських церемоній. Тоді саме наближалося вражаюче за своєю красою таїландське свято «кратонг» (коли мешканці країни запускають у повітря особливі лампи і пускають по річці свічки в стилізованих під лотос човниках), принцесі піднесли «човник», прикрашений вирізаними з фруктів тваринами. З тих пір карвінг оголосили національним мистецтвом і почали організовувати особливі курси, на яких можна було оволодіти технікою виготовлення подібних шедеврів. Деякі таємниці цього мистецтва нам погодилася розповісти пані Олександра.

– Як ви навчилися робити з фруктів такі шедеври?

– До усього дійшли самостійно, звичайно, нам допоміг Інтернет. Спочатку передивлялися уроки і за допомогою спеціального набору інструментів вчилися вирізати фрагменти з фруктів. Так, потрохи набралися практичного досвіду. Зараз робимо різноманітні фруктові нарізки у вигляді пальм, сердечок, пав та іншого.

– Скільки часу витрачаєте на одну нарізку?

– У середньому від 3 до 10 годин. Усе починається з виготовлення підставок. Їх ми вирізаємо довільної форми із пінопласту. Вони слугують основою для кріплення. Згодом нарізаємо на шматочки певної форми фрукти за допомогою шпажок і у визначеному порядку кріпимо їх до основи. Так і виходить фруктова фігура.

– Скільки кілограмів фруктів на неї витрачаєте?

– У залежності від розміру і форми ми використовуємо від 10 до 30 кіло. Здебільшого це банани, виноград і цитрусові.

– Що ще незвичного замовляють для урочистих подій?

– Ми робимо фігури з льоду. Вони слугують декоративним елементом весільного столу.  Для цього з Італії нам привезли спеціальні форми. Можна замовити фігуру у вигляді двох дельфінів (пофарбованих у різні кольори) або наречених. Також пропонуємо фонтани, з яких ллється шоколад або мартіні. Загалом ідей, аби зробити свято солодким, дуже багато.

Розмовляла Вікторія Сабо, «Закарпатська правда», KarpatNews