Тамара Мирочник, Ужгород: “Небезпека паводків у Закарпатській області була, є і нікуди в майбутньому не дінеться…”

У цивілізованих країнах варто чи ні страхувати будинок від стихії навіть не обговорюють. У нас же, кажуть експерти, людина про страховку ще 10 разів подумає. Як показує досвід, Закарпаттю серед можливих природних лих найчастіше грозить паводок. Наскільки ми захищені від води і чи можна сподіватись, що, в разі чого, збитки нам компенсує страхова компанія?

Де нові дамби – води не бояться

“Небезпека  паводків у нашій області була, є і нікуди в майбутньому не дінеться, бо це явище природне, – каже начальник відділу протипаводкового захисту Закарпатського облводгосу Тамара Мирочник. – А от те, як ми захищатимемось від нього, питання інше. Надійний захист від водяної стихії цілком можливий”. Як відомо, в краї до 2015 року триває Державна програма протипаводкового захисту. Її розробили за активної підтримки нашого земляка Віктора Балоги, врахувавши наслідки стихій 1998 та 2001 років. Сьогодні в області зроблено (або ж реконструйовано) вже 111 кілометрів дамб та 50 кілометрів берегоукріплень; побудовано 50 гідротехнічних споруд. Завдяки цьому від підтоплення вже захищено 87 сіл, селищ та міст, а також близько 52 тисяч сільськогосподарських земель.

“Там, де провели протипаводкові роботи, – зазначає Тамара Мирочник, – люди вже можуть великої води не боятися. Наприклад, рівень Тиси у Великому Бичкові, що на Рахівщині, у 2008 році був на 20 сантиметрів вищим, ніж у 2001-му. Однак 2008-го село вже не затопило”. Загалом, кажуть експерти, 2 роки тому Закарпаття від води постраждало набагато менше, ніж Прикарпаття. А все тому, що у нас працює протипаводкова Програма. До 2015-го в краї мають побудувати ще 53 кілометри дамб та берегоукріплень, а також польдери. Якщо це вдасться зробити, то від великі води будуть захищені ще близько 400 населених пунктів та приблизно 148 тисяч гектарів сільського господарства.

Від води страхують, але не всі

А поки що для жителів сіл селищ та міст ще існує небезпека підтоплення. Ми зателефонували до кількох страхових компаній, представившись жителем одного з закарпатських сіл, чиє обійстя за 200 метрів від Тиси. На питання, чи можна застрахуватися, на тому кінці дроту відповіли ствердно. Однак, щоб поговорити конкретніше, запросили до офісу, аби вже там з’ясувати подробиці розташування будинку. Експерти кажуть, якщо ризик підтоплення досип великий, далеко не кожна страхова компанія погодиться обслуговувати такого клієнта. А чи мають бажання страхуватися самі закарпатці?

“Культури страхування ні Закарпатті ще немає, – констатує директор обласної дирекції однієї з найбільших страхових компаній України Олексій Вакулович. – Коли говорити саме про майно, то найбільше цією послугою нині користуються у селах, причому – старше покоління. Ці люди не з такими вже й великими доходами, однак у них згадана традиція склалася ще з часів СРСР, коли страхування було обов’язковим”. У нового покоління, зазначає керівник дирекції, менталітет уже інший.

То чи варто повернутися до практики обов’язкового страхування будинків у селі, прийнявши відповідний закон? Олексій Олексійович каже, що свого часу держана сама скасувала таке страхування. Якщо його знову запровадять, то виглядатиме нелогічно. Більше того, до чогось примушувати людину – не демократично. І тут порівнювати ситуацію з автомобільною стра¬ховкою, наголошує Олексій Вакулович, не варто. У випадку з транспортом страхуються обов’язково, бо в разі аварії виникає відповідальність перед третьою стороною. А от те, яка доля будинку після стихії чи надзвичайної ситуації, особиста справа його власника. Хоча, припускає пан Олексій, обов’язкове страхування від паводка варто було б запровадити саме у тих районах, де є потенційна небезпека. Однак поки що від парламентарів на цю тему чути більше розмов, ніж конкретних рішень.

Отже, поки що самі маємо вирішити, чи потрібна нам страховка! Олексій Вакулович каже, що керована цим обласна дирекція після цьогорічного червневого паводка, наприклад, виплатила майже 167 тисяч гривень компенсацій власникам 130-х дворогосподарств. А після серпневої негоди, коли вітер та град наробили біди, потерпілі отримали 32 тисячі гривень. Ці люди, констатує наш співрозмовник, на власному прикладі пересвідчилися, що страхування для них аж ніяк не стало зайвим.

Водночас представники компаній кажуть про інший нюанс: мало хто з українців страхує свою нерухомість за її реальною ринковою вартістю. Натомість” коли щось сталося, воліли б отримати гроші повністю. Експерти пояснюють: це неможливо. Якщо, до прикладу, людина оцінила вартість свого будинку і майна на 50 тисяч гривень, то, в разі чого, на більшу за цю суму розраховувати не варто. При цьому власне 50 тисяч виплатять, якщо майно знищене повністю. А люди почасти думають, що їм такі гроші платитимуть незалежно, скільки збитків реально завдано.

Олексій Вакулович, говорячи саме про паводок, зазначає, що в принципі можуть бути випадки, коли страховики не хочуть обслуговувати клієнта. Однак та компанія, котру представляє він, як правило, у таких послугах не відмовляє. Хіба – коли є умови, за яких відмовить будь-який страховик. Наприклад, якщо паводок чи іншу надзвичайну ситуацію уже спрогнозовано з точністю до конкретних днів. До слова, страховий внесок для людини, що проживає в потенційній зоні стихійного лиха, може бути вищим, ніж для інших клієнтів.

Замість страховиків заплатить держава?

Як бачимо, далеко не всі закарпатці охоче пристають на умови, котрі пропонують їм страховики. Багато хто просто не вважав за потрібне вносити щороку суму, знаючи, що коли лихо таки трапиться (а може й нічого не бути), то отримає компенсацію всього на кілька тисяч гривень. І це при тому, що власне держава почасти виділяє для відшкодування збитків набагато більші суми. Крім того, місцева влада також може сплатити людям якусь суму із регіонального бюджету. Поки так є, навряд чи у краї приживеться культура страхування.

Загалом, експерти кажуть, що людина сама повинна оцінювати можливі ризики перед тим, як обрати собі місце для будівництва. Щодо старих домів, котрі мимоволі опинились у зонах потенційного затоплення, то про їх захист від води подбали, розробляючи протипаводкову програму. А нині виникла інша проблема, котра стосується новобудов. На Закарпатті, зокрема й в Ужгороді, уже є чимало приватних домів, власники яких фактично самовільно звели їх біля водойм, не отримавши жодних погоджень від Облводгоспу. Нині ж пі люди вимагають, аби уже держава за свої гроші будувала для них захисну дамбу. І де? В місці, де жодних споруд узагалі не повинно знаходитися. Держава не поспішає робити берегоукріплення через нестачу грошей, страховики – через високий ризик затоплення.

Ярослав Гулан, ЗІА “Простір”, “Старий Замок “Паланок”