Закарпаття: У Міжгір’ї пройшли перші Всеукраїнські змагання з авіамоделювання за часів незалежності

Дуже часто вид спорту «авіамоделювання» плутають із хобі виготовлення моделей літаків. Спільного в цих двох речах мало. Спортивне авіамоделювання передбачає чимало видів та підвидів моделей літаків, а також різноманітні способи проведення змагання. на Закарпатті авіамоделювання має хороші традиції, активних прихильників та серйозних спортсменів.

Цей рік для авіамоделізму області став знаковим зокрема з двох причин: спортсмен Олександр Покорський-молодший став чемпіоном світу з повітряних боїв серед юніорів, а в Міжгір’ї пройшло перше всеукраїнське змагання на теренах краю за часів незалежності.

Залізні мухи

Вперше про авіамоделювання дізнався, коли з друзями, відвідуючи Міжгір’я, не міг спокійно пообідати в кафе, адже з боку чулося характерне дзижчання – наче якісь залізні мухи літали за 300 метрів від нас. Після трапези ми вирішили довідатися, що ж таке діється (як виявилося, на місцевому стадіоні). Побачили, що це всього лише проходило тренування міні-літачків, вірніше, «повітряний бій». Видовище, без перебільшення, захопливе: ми стояли хвилин 10 з відкритими ротами й дивилися, як на шаленій швидкості над нами шмигають авіамоделі, намагаючись пропелерами відкушувати шматочки стрічок, які причеплені до «хвоста» моделі суперника.
З професійної точки зору розвідати про цей вид спорту невдовзі вдалося в одного з найбільших ентузіастів авіамоделювання області – Віталія ПОКОРСЬКОГО. Як виявилося, цей спорт культивують не лише на Міжгірщині. Кілька команд тренується в Мукачеві та Ужгороді. Починається шлях розвитку авіамоделінгу і в Сваляві (тамтешні ентузіасти мають підтримку міжгірських колег. Такої масовості як за Радянського Союзу немає. У радянську добу авіамоделювання розглядалося як хобі, що культивувалося в центрах юних техніків. Нині ж воно розвинулося в окремий вид спорту і має чимало класів і підвидів – починаючи з простеньких планерів, закінчуючи радіокерованими моделями.
Загалом існує 5 категорій: вільнолітаючі (так званий F1 клас), кордові (F2), радіокеровані (F3), моделі-копії (F4) та радіокеровані з електродвигунами (F5). Кожна із цих категорій має по кілька підвидів. У краї віддають перевагу кордовому авіамоделюванню (має кілька підвидів, але найактивніше на Закарпатті розвивається «повітряний бій»).
Віталій Покорський (ентузіаст, механік, батько та наставник найтитулованішого в краї спортсмена) роз’яснює суть назви і принципи повітряного бою: «Кордові моделі передбачають двигун і керуються пілотом із землі за допомогою кількох спеціальних тросиків (корд). Звідси й назва. У категорії кордових чотири класи, у кожному з яких пріоритет віддається або швидкості, або маневреності. «Швидкісні моделі» (розгін до 300 км/год) та «гоночні» (3 спортсмени одночасно на треку) мають бути максимально швидкими. Пілотажні або «акробатичні» – для фігур вищого пілотажу й передбачають високу маневреність. Ну і, зрештою, «повітряний бій». Він поєднує швидкість і маневреність. Змагатися одночасно тут мають двоє пілотів. Перед боєм до хвостів кожного літака прив’язують довгі паперові стрічки, і перемагає той, хто зуміє пропелером свого літака «нарубати» якомога більше шматків зі стрічки супротивника. Причому самі пілоти не мають права виходити за накреслене коло діаметром 4 метри».

Правила і досягнення

Досить жорсткими є й умови змагань та вимоги до літаків. На серйозних турнірах все починається з реєстрації учасників ще у переддень змагання. Дуже жорсткі вимоги до моторів (4-міліметрове сопло, вихлопний отвір не більше 8 мм, діаметр троса-корди не менше 4 мм). Далі йдуть так звані «підльоти» – тренування, аби настроїти мотор і звикнути до повітряних потоків, які в кожному регіоні чи місці (тобто в різних «кліматах» мають іншу структуру. У день початку турніру – жеребкування пар. Загалом, діє олімпійська система з однією поправкою. На змаганні можна один раз поступитися в дуелі (лише у першому турі!). Той, хто спочатку поступився, може ще розіграти путівку в наступний етап із такими ж невдахами першого туру. Далі все по-олімпійському: програв – вибув.
Найкраще зі спортсменів області вдається виступати (у своєму виді) вже кілька років поспіль Олександру Покорському. Ще у 2007 йому вдалося здобути перемоги на Кубку України серед дорослих і чемпіонаті Європи серед юнаків. Відповідно і батько-тренер, і син-спортсмен потрапили до списку найкращих в краї серед неолімпійських видів спорту. Після перемог на низці всеукраїнських та міжнародних турнірів, уже в 2010 році Олександр виграв чемпіонат світу серед юніорів.
Якщо серед спортсменів та команд більше на виду мукачівці, то в плані організації секції та масовості тут більше на слуху міжгірці. Гурток авіамоделізму «Ікар» (а також однойменна громадська організація) тримаються на плечах батька (Олександра) та сина (Віталія) Дорошенків. Самі організатори та їхні учні достойно конкурують з Мукачевом та Ужгородом як на обласному рівні (проводяться кілька внутрішніх турнірів), так і на всеукраїнському, де Закарпаття разом із Київщиною, Луганщиною та Харківщиною тримають перед.

Міжгірські ентузіасти

Міжгірський авіамоделізм почав стрімко розвиватися у 1982, коли за гурток взявся Олександр ДОРОШЕНКО. Син Віталій пригадує, як батько фанатів цим спортом і по доброму заразив і його. «Ми займалися спочатку на території ДТСААФу, – розповідає Віталій ДОРОШЕНКО. – Але після розпаду Союзу почалися нелегкі часи. Доводилося кочувати з місця на місце. Аж поки керівники району та селища не почали звертати на нас увагу й суттєво допомагати. Нам виділили місце і приміщення на стадіоні. Тож можемо і змагатися, і тренуватися».
У Міжгір’ї намагаються культивувати кілька напрямків. Це і повітряний бій, і швидкісні моделі, і гоночні (цікавий вид, де треба подолати 100 умовних кіл, обов’язково заходячи на дозаправку в «піт-стоп»), і класи «копія» та «напівкопія». За словами Віталія, вже сформувалися певні традиції, навіть літачки-моделі обросли історіями. Приміром, у секції є точна копія (зменшена у 10 разів) радянського літака часів Великої Вітчизняної. Її змайстрували ще у 80-х роках минулого століття, але й понині на ній практикуються наймолодші учасники. А дехто навіть змагання виграє. Така економія й бережливість у використанні моделей зрозуміла: готовий літачок може коштувати від 60 до 180 умовних одиниць. Тож моделі механіки намагаються майструвати самі.
У Міжгір’ї проходить і найбільш представницьке змагання на теренах області – «Кубок Карпат». Це водночас і етап розіграшу Кубка України, і відкрита першість Закарпаття. Цього року турнір тривав аж три дні. На нього з’їхалося не лише чимало учасників зі всієї України, а й гості з Росії та Молдови. Всього стартувало на змаганні 30 учасників, причому представництво було потужним: від першорозрядників до чемпіонів Європи та світу.
Першого дня змагалися в класі повітряних боїв F-2-I,  спортсмени випробовували нові моделі «бойових» літаків з малим об’ємом двигуна. Хоч змагання в цьому класі не проходять на офіційних турнірах, але протистояння від того не стали менш принциповими.
Приємно, що першість у цьому виді програми здобув господар турніру Віталій Дорошенко. І у фіналі він здолав не кого-небудь, а  заслуженого майстра спорту, чемпіона світу, семиразового володаря світового кубка Станіслава Чорного з Києва.  Другого та третього дня йшли бої в категорії F-2-I. Тут як серед юнаків, так і серед дорослих не було рівних Олександру Покорському (віддамо належне й чітким діям його механіка Василя Алмаші).

Не без побічних ефектів

Втім не обійшлося без курйозів. Крім кількох аварій під час баталій (моделі стикалися й ламалися вщент), були й випадки, коли моделі зривалися з корд і летіли в різних напрямках далеко за межі стадіону.
Як розповідає Андрій Голодняк у репортажі про подію в міжгірській газеті «Верховина», «один літак долетів аж до медичного коледжу, інший упав біля шкільної їдальні, а третій екстрено приземлився біля карети швидкої допомоги». На щастя, ніхто не постраждав. Як пояснює Віталій Дорошенко, стосовно зіткнень літаків під час бою – нічого незвичного. Для того й спортсмени вдягнені в шоломи, тож навіть незначні травми – велика рідкість. Та й ситуації з відривом від корди передбачаються розробниками моделей: у 90% випадків спрацьовує захисний механізм, що припиняє подачу палива й модель далі не летить. Втім немає нічого досконалого: механізми бувало клинить, тож уберегти модель від вільного польоту має захисна сітка, якою обносять майданчик бою під час змагання. «Але іноді траєкторії настільки непередбачувані, що сітка не витримує, або їй не вистачає висоти, – додає Віталій. – От і виходять подібні курйози. Хоча три випадки за один турнір – це справді занадто багато. Ще одним побічним ефектом цього виду спорту, якщо на чистоту, є шум (до 90 децибел. – Авт.) Тому авіамоделізмом і намагаються займатися на окраїнах. Ми ж хоч і майже в центрі міста, але завжди стараємося реагувати на скарги – або інших спортсменів, або простих людей – відкладаємо тренування, чи переносимо в інше місце».
Втім «побічні ефекти» не мали б стати на заваді подальшій популяризації авіамодельного спорту. Адже це все одно що не займатися або не вболівати за велосипедистів лише тому, що спортсмен може зірватися з траєкторії й травмувати глядачів. Тож небо над Карпатами не буде чистим: у ньому гасатиме майбутнє нашої великої авіації.

Тарас ВАЩУК, “Закарпатська правда”