Закарпаття: Благодійництво — не тільки багатий гаманець, а й щире серце

День благодійника в Україні запроваджено не так і давно. І пов’язано це з умовами життя населення. У державі, в якій бідність переважає над заможністю, благодійництво є актуальним. Ми вже починаємо звикати до того, що за сприяння спонсорів часто проводяться дитячі свята, зокрема, День святого Миколая, Новий рік, Старий новий рік тощо. Хоч на мить за їх участі стають щасливими діти-сироти.
Нерідко благодійники з щирим серцем допомагають важкохворим, навіть рятують життя. Маємо досвід попередніх років, коли за природних катаклізмів — снігопадів, повеней чи пожеж на обійсті, йшли на допомогу люди, збираючи кошти потерпілим. Все це і є благодійництвом. З ним пов’язані такі принципи життя, як гуманізм і милосердя. І, згодьтеся, для того, аби у важку хвилину фінансово підтримати тих, хто цього потребує, не обов’язково мати “товстий” гаманець, треба бути щиросердечним і милосердним, вірити в Бога і пам’ятати, що твоя скромна пожертва повернеться колись сторицею.

Впродовж року ми неодноразово писали про людей, які за різних обставин підкладали плече допомоги потребуючим, у першу чергу людям пільгових категорій. За складних сімейних обставин безкоштовно забезпечувала паливними дровами потребуючих філія “Міжгір’ядержспецлісгосп” (директор Марія Галатиба), пасками до пасхальних свят — приватний підприємець Василь Черничка. Ряд поїздок по святих місцях області та за її межами для прочан райцентру, дітей церковних шкіл православної та греко-католицької церков Міжгір’я і Запереділля профінансувала селищна рада (голова Василь Щур). Все це, та ще багато іншого — свідчення того, що є на Верховині люди, які здатні безкорисливо творити добро.

Сьогодні з нагоди Дня благодійника думками з приводу цієї дати ділиться один із благодійників — головний лікар ДП “Санаторій “Верховина”, депутат районної ради Іван Канюк.

— Перш за все хочу сказати, що і Святе письмо гласить, що не варто оприлюднювати те, що ти дав милостиню чи підтримав у скрутну хвилину людину, яка цього потребує. З дитинства мене вчили батьки робити добро, бути милосердним. Тому я й намагаюся за будь-якої можливості підтримувати благодійні ініціативи. До цієї теми існує дуже актуальна приказка: “Багатий бідному не вірить, а ситий — голодному”. Звичайно, прикро, коли цього не помічають люди з достатком. Відчуваємо, що рівень життя населення знижує економічна криза в державі. А тому ми зобов’язані хоч якось допомагати людям, які належать до статусу пільгових. Незважаючи на всі негаразди в країні, кожна людина хоче покращити своє здоров’я, підлікуватися чи просто відпочити. Як головний лікар здравниці, таку можливість надаю впродовж вже кількох років художникам з України, які щороку проводять свої творчі пленери на Міжгірщині. Не відмовляю у підтримці церковних громад різних конфесій. Боляче сприймаю проблеми ветеранів-афганців, а тому за потреби намагаюся підтримати їх районну організацію, райгазету “Верховина” за проведення щорічного волейбольного турніру на честь колишнього її редактора М.Д. Красняника.

Я вважаю, що для того, аби допомогти людині не обов’язково мати великий достаток, треба пройнятися її болями і проблемами і хоч трішки бути милосердним.

Марія РУБЕЦЬ, “Верховина” для mizgir.com.ua