Павло ЧУЧКА (Ужгород): “Попередній склад ради, як і місто, був приватизований мером, а власної думки депутатської більшості не існувало”
Сьогодні у “Трибуні депутата” зустріч із Павлом Чучкою, депутатом Ужгородської міської ради (фракція БЮТ), головою депутатської комісії з питань розвитку міжнародної співпраці та туризму, кандидатом філологічних наук.
– У першу чергу познайомте читачів із тими, хто входить до складу вашої комісії.
– Золтан Кулін – заступник директора обласної телерадіокомпанії, Світлана Пахомова – доктор наук, завідуюча кафедрою словацької філології УжНУ, Ростислав Буланов – учитель, організатор фестивалів, Михайло Рошко – доцент факультету романо-германської філології УжНУ, письменник. Як бачите, випадкових людей тут немає.
– В якому стані зараз міжнародні зв’язки Ужгорода?
– У найгіршому за всі роки незалежності. Наведу один факт: із-поміж 17 міст-побратимів Ужгорода в святкуванні Дня міста у жовтні цього року не взяла участі жодна делегація. Гостями мерії практично є поодинокі представники дипломатичних місій в Україні. Найвідчутніший вклад у міжнародні стосунки ужгородської громади вносять два Ротарі-клуби міста, які організовують цільову підтримку обладнанням чи іншою допомогою установам та громадянам. До речі, ви помітили, що міськрада не має жодного сувеніра з символікою міста для презентації Ужгорода: ручки, вимпела, значка, прапорця, запальнички, сувенірного герба, поліетиленового пакета чи блокнота. У кращому випадку даруємо наш коньяк та набір листівок…
– А що можете сказати про туристичний рух у місті?
– Основна його маса – це автобусні екскурсії українців, що проживають у здравницях Закарпаття. А від іноземців – словацькі та угорські комерційні туристи-“човники”. Благо, що Ужгород розміщений на самому кордоні з Євросоюзом…
– Які тенденції спостерігаються в бізнес-туризмі? Чи є потенційні інвестори в цій галузі?
– Їх ще менше… У них зник бізнес-інтерес, відколи Ужгород став приватним містом одного мера. Це означало, що інвестор, який не задовольняє особисті бізнесові умови міського голови, не мав шансів закріпитися на ужгородському ринку послуг та виробництва. І даремно громада чекає на появу нових суб’єктів підприємництва, нових робочих місць тощо. Прикладом є безкінечні переговори з численними потенційними переробниками нашого сміттєпродукту. Зустрічей багато, а результат – нульовий. Околиця Ужгорода в димі, а вулиці – в смітті.
– А хіба депутати не повинні мати власної, інакшої, як у мера, позиції?
– Попередній склад ради, як і місто, був приватизований мером, а власної думки депутатської більшості не існувало. Це головна причина, чому наші міста-побратими втратили інтерес до ужгородського самоврядування: бо нічого, крім однотипних організованих посиденьок за пляшкою, попередня влада не могла запропонувати. Жодних ідей упродовж останніх років!.. Тож і наших депутатів перестало цікавити зарубіжне самоврядування, оскільки запровадити в нас західний досвід було годі й думати. А для іноземців ужгородське самоврядування було схожим на північнокорейське. Із цим слід покінчити негайно.
– То чим займається ваша комісія, якщо все так погано?
– У першу чергу, відновлюємо старі зв’язки. Хвала Богу, в місті живуть і вже співпрацюють із нами Володимир Чепа – найдосвідченіший організатор турбізнесу в області, Федір Шандор – завідувач кафедри туризму УжНУ й дуже продуктивний домолюб-краєзнавець, повернулася на посаду “міжнародника” депутат Вікторія Тарахонич, свої старі зв’язки запропонував Еміл Ландовський, завдяки якому свого часу Ужгород розвинув широкі контакти з містами-побратимами. Отже, кадровий потенціал маємо. Є й ідеї. Настав час використати шанс.
– Припустимо, ви спровокуєте в Ужгороді зростання масового туризму. Хіба місто готове до цього? Адже в нас погані дороги, мало зелених зон та парковок, відсутні громадські туалети, постійні затори на вулицях у години пік…
– Бачите, ви вже озвучили найголовніші програмні завдання для туристичної галузі в місті. Починаємо працювати. Наприклад, платні туалети є в кожному кафе, і вони можуть обслужити всіх, як це є в Хорватії, Греції, Чехії… Потрібен лише заклик влади. Дороги ремонтуватимемо, і тут головне – асфальт класти, а не красти. Транспортний міст буде реконструйований у трисмуговий, а поруч із ним, між медфаком і площею Богдана Хмельницького, збудуємо міст для пішоходів із збереженням зеленої площі. До речі, міська фракція БЮТ вирішила об’єднати кошти, закріплені за кожним із наших депутатів, для виготовлення проектно-кошторисної документації для цього пішохідного мосту.
– Це всі ідеї вашої комісії?
– Не тільки. Тут є й особисте бачення нового мера. Нам подобається, що, попри жалюгідний фінансовий стан бюджету, Віктор Погорєлов мислить стратегічно, зберігає оптимізм і вміє мріяти. А що нам усім робити, коли позаду яма? Тільки рухатися вперед! Громада, яка здобуде віру в себе, і гроші знайде, і результату досягне. Головне, якомога швидше оформити нові ідеї у проектно-кошторисну документацію. Адже Ужгород на трасі Європа – Київ є таким самим помітним містом, як і Львів. Напередодні Євро-2012 центральний бюджет України не може оминути увагою цю ділянку туристичного шляху. Обличчя держави має бути гарним, а ми для цього маємо мобілізуватися та бути організаційно готовими до роботи. Ключова посада в цьому процесі – мер Ужгорода.
– В Ужгороді часто проводяться різні фестивалі. Що нового в цьому напрямі пропонуєте ви?
– Насамперед слід систематизувати успішні вже існуючі свята, сформувати календарний щорічний план, щоб туристичний світ знав про них заздалегідь. Крім того, додати нові. Наприклад, дивує, що в прикордонному Ужгороді до цього часу немає днів культури словацьких та угорських сусідів. За наявності в місті Генеральних консульств цих держав, громадських організацій, культурно-освітніх товариств організувати це дуже просто й логічно.
Також нерозумно ховати від ужгородців щорічний міжнародний фестиваль національних телепрограм та радіопередач у лісах Перечинщини у “Воєводині” або на “Золотій горі”. Для цього в нас є кінозали і театри, радіомережа. Місто повинне стати таким собі Каннським фестом для телерадіотворчості національних меншин світу. Цю щорічну тусівку галузевих професіоналів слід зробити публічною культурною акцією.
Ще одне: давно назріла думка розмежувати в часі осінній ярмарок і День міста. Останній варто перенести із осені на весну, наприклад, 1 травня, коли цвітуть сакури, вже минув Великодній піст, студенти й учні ще не пішли на канікули, а іноземні делегації міст-побратимів – у відпустку. Коли готуємося не до опалювального зимового сезону, а до спекотного літа. І, що головне, теплий закарпатський травень уже сам по собі є святом, а пиво за рівнем споживання наздоганяє вино та сливовицю. Тому масові заходи варто поступово переносити із центру міста в Боздоський парк, потенціал якого – щастя для Ужгорода, котре вдалося зберегти і слід тепер розумно використати. Думаю, що з появою Олександра Шеби на посаді головного художника й архітектора міста професіоналізм витіснить авантюризм.
– До речі, яке ставлення нової влади до малих архітектурних форм – кіосків та будок?
– Маєте на увазі “будкопешт” у центрі? У наших сусідів в історичних частинах міст стоять кіоски з пресою та квітами, а всі інші (овочі, одяг, техніка…) винесені подалі від центру, туди, де ще слабо розвинена торговельна мережа. Архітектура має бути доступною для туриста з фотоапаратом.
– Як думаєте, скульптури ведмедиків приваблюють туристів чи навпаки?
– Ведмеді зроблені неякісно, та й сама ідея незрозуміла. Тому життя їхнє коротке. Набагато коротше, ніж бетонних паркових скульптур “піонерка з горном” або “дєвушка з веслом”. Проте ведмеді стоять у добре продуманих місцях, де згодом після них розмістять якісь інші невеликі монументи чи пам’ятні знаки. Зараз складається таке враження, ніби господар із квартири виселився, а “ведмеблі” залишилися. До того ж ці фігури ніяк не закріплені й часто падають.
– Ми все про гостей міста та про його туристів. А ужгородцям куди ходити відпочивати, крім Боздоського парку чи на пивні тераси? Не всі ж мають змогу їздити на басейни в Мішкольц або Гойдусобосло?
– На жаль, поки що це так. Є, правда, кар’єр, річка, ліси, гори… Маю одну мрію. Між Ужгородом, Барвінком та Баранинцями на глибині 800 м знаходиться термальне озеро, температура води в якому +64°. Словаки в місті Попрад (170 км від Ужгорода) збудували аквапарк і качають воду із глибини 1450 м, і їм це вигідно! Наш аквапарк зібрав би всю публіку від Мішкольца до Львова, від Кошице до Рахова… Потрібен лише серйозний інвестор, і неважливо, хто ним буде: місто чи іноземець, але краще за все закарпатський. Ідея аквапарку близька ужгородцям, оскільки ця тема їм уже знайома.
І ще про одну можливість околиці Ужгорода в кінці маршруту № 1. Спільно з містом Кросно село Баранинці підготувало проект на півмільйона євро, за яким на базі сільського футбольного поля має з’явитися доступний для ужгородців багатофункціональний відпочинково-спортивний майданчик із сценою для фестивалів, спортивних ігор, скаутських джемборі, концертів і т. д.
Та існує одна проблема: тутешній бізнесмен не дає сільраді оформити кадастровий акт на її сільське футбольне поле, а хоче привласнити його собі. Громада безсила, бо районні чиновники-саботажники виконують замовлення цього сільського олігарха. А вже за тиждень-два замість будівництва стадіону вибухне скандал між Польщею та Україною (і це перед Євро-2012!) через зрив міжнародної співпраці (у Кросно на 270 тис. євро, в Баранинцях на 240 тис. євро і в Ужгороді на 20 тис. євро). Цікаво, хто постраждає більше? Польські, ужгородські громадяни, закарпатські чиновники, сільський олігарх? На жаль, подібних випадків у міських земельно-майнових справах накопичилося немало. І це сильно гальмує оновлення міста.
– Які у вас побажання до читачів газети?
– Дуже прості. Люди! Спускаймося з космосу на землю. Припиняйте жити телевізійними проблемами центральних телеканалів. Твій Ужгород, твоя вулиця, твій двір – це і є твоя держава, твоя Батьківщина, твоє Закарпаття. Тут тобі жити, тут дружити і тут помирати. Тут і в першому, і в другому, і в третьому випадках найважливіший ти! Так живуть мої батьки, так живуть мої друзі, так живу і я.
Олексій МЕГЕЛА, Ужгород
