Ужгород: Закарпатському письменнику і видавцю Івану Ребрику — 50!
Що ми знаємо про Івана? Комусь призначено вирощувати помідори-капусту, комусь доглядати інтернатських дітей, комусь будувати, а комусь писати вірші і видобувати з небуття забуті імена. А Іванові – і одне, й друге, й третє, й десяте. Мова йде про Івана Ребрика – письменника й видавця, засновника першого недержавного видавництва “Гражда”, першо- відкривача літературних таємниць, замовчуваних історичних сторінок. З його подачі літературна карта Закарпаття поповнилася іменами, книгами, резонансними подіями.
Отже, народився Іван за ніч перед Різдвом, як уже зрозуміло півстоліття тому у селі Боржавське Виноградівського району. Свою трудову діяльність він розпочав… (Зазвичай так пишеться біографія?) Так от, перші трудові будні (причому не на рівні учнівської практики чи “посильної допомоги” дорослим, а на по повній програмі) почалася ще на початку 70 х, коли нарівні з батьками вирощував помідори, разом з дорослими проходив міліцейські пікети по дорозі у Львів, щоб продати галичанам вирощений власними руками урожай. А ще під час канікул працював на чорноземних кавунових баштанах.
У 1978 році Іван Ребрик став студентом філологічного факультету УжДУ, водночас мріючи стати кінорежисером, перечитуючи Шукшина й слухаючи записи Висоцького. В університеті вчили багато всілякого – від авторів “Партійної організації й партійної літератури” та “Цілини” (тільки ті, кому за 40 знають, про кого мова) до Коротича й Мушкетика. А тим часом багато справді вартого залишалося у “мертвій зоні” делікатного замовчування. Скажімо, про дорадянське літературне життя на Закарпатті взагалі не йшлося – хіба що виключно згадувалися дозволені художні тексти. І ось саме ця “мертва зона” зацікавила Івана Ребрика – спочатку студента, потім уже молодого спеціаліста й вихователя Часлівської допоміжної школи. Щось видобути про літературний процес 30-40 х років із тодішніх доступних видань було проблематично, але було реальне джерело, яке замкнути у спецсховах було неможливо. Мова йде про живі спогади того ж Юрія Керекеша, Кирила Галаса, потім Петра Продана, Івана Маргітича… Так відкривався світ абсолютно несхожий на той, який можна було вичитати в доступній літературі. Тоді він вперше почув імена, про які сьогодні не тільки може, але й мусить знати кожен філолог. Тоді ж уперше він дізнався про Юрія Станинця – автора справжнього бестселера 40х років, повісті “Юра Чорний”, а згодом із здивуванням відкрив для себе, що цей письменник і досі(80 роки) живий. Після впертих розпитувань він таки дізнався, що Юрій Станинець живе у селі Горонда, куди й подався щоб познайомитися із майстром української прози. Про те, щоб повернути Юрій Станинця на сторінки часописів і книг не могло бути й мови, але Іван знову пішов більш доступним шляхом – почав приводити до письменника журналістів і письменників – і молодих, і більш відомих. Інтерес до “мертвої зони” викликав інтерес до самого Івана Ребрика з боку КДБ, який завершився звільненням вихователя Часлівської допоміжної школи з роботи. Так Іван Ребрик став чорноробочим будівельного підприємства.
А ТИМ ЧАСОМ
80-ті роки стали знаковими для молодої поетичної хвилі. разом з Бу Ба Бу, Малковичем, Мідянкою в літературу прийшов і Ребрик, видавши свою першу поетичну книжку під назвою “Дні”. Презентована в Києві поетична збірка Івана Ребрика засвідчила не тільки очевидну причетність до нової літературної генерації, але й водночас індивідуальний поетичний світогляд. Але література – це не тільки поезія. І навіть не лише проза. Це ще й життєвий, історичний пласт сформований попередніми поколіннями, які творили 50 і більше років тому Що важливіше – написати ще один текст чи повернути сучасникам величезний пласт пам’яті, перерваної півстоліття тому? В одному з віршів Ребрик зафіксував особисте надзавдання:
Витягуємо по одному
із тьми віків, немов із схрону,
відважних й диких бунтарів.
І почав таки задумане втілювати в життя. Живі свідки й творці літературної історії поверталися з “мертвої зони” через поріг двохкімнатної квартири Ребриків. І це були люди, для яких такі поняття як “патріотизм”, “Україна”, “мова”, “незалежність” завжди мали дуже конкретне значення. Ці поняття були метою і змістом їх життя. . Іван Маргітич, Зореслав, Вікентій Шандор, Олександр Сливка, Марія Рущак-Рознійчук, Маргарета Баботова!..
Але справжнє повернення письменника можливе тільки з поверненням у літературний процес написаних текстів, художнього мислення кожного із них. І найкоротшим шляхом до здійснення задуму стало створення власного видавничого підприємства – першого недержавного видавництва на Закарпатті під назвою “Гражда”.
“Гражда” появилося у 1993 році не як бізнесовий проект, а як можливість повернути сучасникам ту історію, яка тривалий час була захована комуністичною владою в небуття. І, мабуть, цілком зрозуміло, що з таким досвідом і в такій атмосфері спілкування поняття українського патріотизму для Івана ніколи не були просто декларацією.
– На початку роботи, здавалося, що роботи буде не так і багато,- розповідає Іван Михайлович. – матеріалів для публікацій набереться може десять – двадцять. Але з кожним роком відкривається все більше й більше матеріалів з історії, літератури, філософії Закарпаття. І сьогодні я вже не знаю чи колись вдасться повністю опублікувати все, що приберегла у рукописах та старих виданнях закарпатська історія. Досить згадати тільки добу “закарпатського ренесансу” започатковану Андрієм Бачинським. Література, історія, мовознавство, природничі науки того часу досі залишаються тільки на початку досліджень. Наукові розвідки й статті присвячені виявленим фактам з життя Бачинського щороку, а то й щомісяця появляються у збірниках “Гражди”.
Інша невичерпна тема – письменник і філософ Василь Довгович. Видавництвом опубліковані “Поемата” Василя Довговича, Мовознавчий збірник “Про слова які звучанням або ж значенням подібні в угорській та руській мовах”, філософські праці, збірник наукових статей, присвячених Довговичу, історична повість про Довговича. Іван Ребрик переконаний, що настане той час, коли спадщина Довговича буде справедливо оцінена як найцінніший здобуток закарпатської культури, науки, філософії.
Є в бібліотеці “Гражди” й такі важливі видання як збірник статей і, спогадів, і художніх творів Августина Волошина, “Спогади” Вікентія Шандора, “Карпатська Україна” Бірчака. Без цих книжок навряд чи можна обійтися, вивчаючи історію Закарпаття від початку минулого століття до часів Карпатської України.
Особливе місце в культурному житті краю займає Федір Потушняк. “Граждою” вже видані книги його поезій, філософських праць, дослідження його творчості, публікації в збірниках, а попереду ще нові важливі видання, які розкриють різні грані діяльності видатного вченого, філософа, письменника.
Перелік видань можна продовжувати й продовжувати – “Угорська Русь” і “Слов’янський світ” Дмитра Дорошенка, проза Уласа Самчука, книги Франтішека Тихого, Химинця, Луки Мишуги, Галагана… Причому значна частина книжок видана коштом самої “Гражди”.
Як завжди, бути першим – найважче, але це не єдина особливість “Гражди”. Тому що воно стало не просто підприємством для випуску книг, а яскравим культурно-просвітницьким центром міста, який притягує до себе людей творчих, небайдужих, суспільно активних. Людей, яких нерідко називають культурною елітою. Завдяки зусиллям Івана й Наталії Ребрик, їх однодумців літературно-мистецький осередок під назвою “Гражда” сформував творче й інтелектуальне поле, яке стало невід’ємною частиною Ужгорода. Діяльність “Гражди”, її творчі та наукові акції проводяться на рівні загальноукраїнського контексту, і, мабуть, тому виразною рисою цієї діяльності є український патріотизм і державницька позиція.
Вибачайте за пафос, але так воно є.
ЕКЗИЛЬ. ТОБТО – НАД СИТУАЦІЄЮ, НАД ПРОВІНЦІЙНІСТЮ
Власне робота Івана не обмежується рамками одного Закарпаття. “Гражда” давно вже стала для українських письменників своєрідним містком між творчим Ужгородом і Києвом, Івано-Франківськом, Львовом, Луганськом… Коли б і з якої нагоди не приїздили сюди Микола Рябчук, Ігор Римарук, Олександр Ірванець, Юрій Андрухович, вони обов’язково навідуються до Ребриків, щоб обмінятися новинами, запланувати певні проекти, запропонувати матеріали для публікації в часописі “Екзиль”.
“Екзиль” – ще один вдалий задум, який відродився після деякої перерви і повноцінно запрацював з 2007 го року. Знову таки – видання виявилося резонансним уже хоча б тому, що підняло естетичну планку високо над рівнем провінційності, запропонувавши фаховий аналіз культурних, мистецьких, політичних, правових, літературних явищ і фактів. Перші ж номери “Екзилю” відразу привернули увагу не лише в Ужгороді, але у Львові, Києві, Чернівцях… Він увійшов у енциклопедію постмодерної літератури “Плерома”, як часопис, який презентує літературу з новіших естетичних позицій. На матеріали “Екзилю” продовжують посилатися науковці, публікуючи власні праці. “Екзиль” проект який час від часу відновлюється і згодом знову чекає кращих часів.
Якщо говорити про “Гражду” як про явище, то варто сказати про ще одну її рису – багатогранність. Видання книжок і часопису воно аж ніяк не обмежується. Адже “Гражда” уже не вперше проводить науково-практичні конференції, присвячена видатним закарпатцям. Зустрічі й обговорення сучасних літературних та політичних проблем відбувається під час приїзду на “Гражду” відомих письменників і вчених з Польші, Словаччини, Сербії, з Києва. Видавництво є ініціатором і автором кінопроектів, які демонструвалися на телеканалах області. Зрештою “Гражда” свого часу стала центром підготовки молодих закарпатських “пластунів”. Так, тут доречно згадати Андрія і Лесю, тобто Ребриків-молодших, які торують свій шлях у науці, літературі, молодіжному житті. Їх світогляд, їх орієнтири – і це очевидно – склалися з подачі Івана й Наталки Ребрик.
20 суспільної й видавничої роботи випали на непрості часи – політичних бур, метаморфоз, пострадянського авторитаризму, правового волюнтаризму. Так чи інакше противників української державності, українства взагалі вистачало вдосталь. У цьому контексті Іван Ребрик відверто заявив про своє несприйняття спекуляцій на історичних темах. Ще за часів розпаду Радянського Союзу з’явилася його резонансна стаття, яку навіть намагалися оскаржити в суді.
Державність, цілісність нації стали основою цілої серії книжок, виданих з часу діяльності “Гражди”. Власне на цьому побудована видавнича політика, навколо цих ідей об’єднані письменники, науковці, художники. І от парадокс – саме таке спрямування видавництва зазнавало спротиву не лише в часи КДБ, але й за новітніх часів. Добре знайомі схеми тиску на видавництво – через контролюючі органи, через судові переслідування – були застосовані для знищення видавництва. Причини були на поверхні – “Гражда” відстоювала принципи демократії, вела незалежну політику і це багатьом не подобалося.
Але врешті час розставляє усе і всіх на місця. Іванові 50. У цей день друзі приходять з подарунками, життя – з новими сюрпризами, барикадами, ідеями. І на все це повинно вистачити здоров’я, упертості, поблажливості долі. Чого й бажаю Іванові.
Василь Горват, Закарпаття онлайн