Ужгород: Те, що “можна” судді, простому художнику — зась!
Живе в Ужгороді цікавий художник – Ігор Панейко. Самобутній, глибокий, вдумливий. Відомий не тільки своїми філософськими картинами, але й чудовими постановками в театрі. Бо належить до рідкісної породи митців – художників-постановників. Навіть у багатому на художників Закарпатті Ігор Панейко не загубився, а світить потужно своїм талантом.
Але наразі ми не будемо говорити про мистецтво прекрасного. А про мистецтво жити за рахунок інших. Бо якщо Ігорю Панейку пощастило з талантом і долею, то не пощастило із сусідами.
Живе художник у добротному чотириквартирному будинку на вулиці Коцюбинського, 15. Здається, пощастило людині – усього троє сусідів, спільне подвір’я. Та й люди трапилися заможні, ініціативні. Тож сусіди уклали між собою угоду, що дві нижні квартири приватизують підвальні приміщення, а дві верхні – горище. Оскільки будинок ще чеський, простору, як у підвалі, так і на горищі, не бракує, тож можна робити реконструкції. Поділивши все по-братськи, найбагатші взялися за спорудження нових житлоплощ.
Таким чином підвальні приміщення стали продовженням квартир першого поверху. А сусід Ігоря Панейка на другому поверсі суддя Ужгородського міськрайонного суду І. Семерак спорудив над своєю квартирою ще одне житлове приміщення.
Оскільки квартира художника – це по суті його майстерня, в якій лише невеличка кімнатка слугує за спальню, ясна річ, Ігор Панейко теж став подумовувати про мансарду. Тоді би нагорі, в освітлених кімнатах зробив би майстерню, а внизу у квартирі жив. Взаємна угода із сусідами на руках, дозвіл на роботи Ужгородська міська рада дала, і художник взявся за будівництво, яке би нарешті вирішило його проблему із власною майстернею.
Але коли вже роботи були готові на 75%, раптом йому приходить повістка до суду. Сусіди, які давно скористалися своїм правом на розширення житлової площі, раптом заволали, що художник не має право робити те саме, що й вони. Бо, мовляв, “урізає” їхні права у доступі до горища. На якому, до речі, нічого не знаходиться.
Тож цікаво виходить: усім сусідам можна, окрім художника. Це при тому, що в нього на руках є їхні дозволи на такі роботи. Бо ж підписувалися ці документи взаємно на всі чотири квартири.
Для суду така справа – очевидна. Нема про що говорити. Але є тут одна заковика: справу передали до Ужгородського міськрайонного суду, де заступником голови працює той самий І.Семерак, який собі півгорища забудував, а другий сусід чомусь не має права це робити.
Восьмий місяць триває справа, яка не варта виїденого яйця. Точніше, до розгляду суті справи ще навіть не дійшло. Художник, ясна річ, хвилюється, переживає, адже вклав чималі кошти, а тут сусіди вимагають демонтаж усіх робіт. Як тут малювати, творити, думати про прекрасне? Та й здоров’я у 53-річного митця вже не залізне.
Дізнавшись про таку кричущу несправедливість, вирішив і я подивитися, як виглядає наша хвалена українська Феміда. І прийшов на засідання у цій справі. Суддя В.Малюк, почувши, що я журналіст, без жодних дискусій вказав мені на двері. Мовляв, треба спочатку подати йому письмове клопотання. Я, чесно кажучи, заціпенів, адже відкритий судовий процес тому й вважається відкритим, що присутніми на ньому можуть бути різні люди. І ніякого окремого дозволу судді не потрібно. Я вже мовчу, що закон дозволяє навіть вести диктофонний запис без дозволу (!) судді.
Спантеличений таким порушенням моїх прав, я вийшов у коридор. Але за мить швидко зрозумів, чому суддя виставив журналіста за двері, порушивши не тільки кодекс, але й елементарну можливість громадського контролю . Бо навпроти кабінета В.Малюка красується на дверях табличка “Заступник голови Ужгородського міськрайонного суду І.О. Семерак”. Так-так, той самий Ігор Семерак, який півгорища забудував.
Це вже виглядало, як анекдот. Із такими “об’єктивними” судами, міркував я собі, у Ігоря Панейка не тільки приватизоване горище відберуть, але й квартиру, дружину і навіть власне ім’я. Бо як справедливо може судити суддя, якщо його начальник має прямий інтерес у справі?
Будь-який неупереджений погляд на цю ситуацію очевидний: якщо троє сусідів своїм правом скористалися, то чому цього не може робити четвертий? Тільки тому, що він комусь не сподобався, а один із сусідів — суддя і може все, що хочеш, провернути через суд?
У цій начебто простій справі віддзеркалюється вся ситуація із нашим судочинством. Якщо навіть Янукович називає цю гілку влади найбільш корумпованою, то така їй і ціна.
Одного візиту до Ужгородського міськрайонного суду достатньо, аби переконатися, що в цьому Президент України таки має рацію.
Олександр Гаврош
