Закарпаття: У Хусті працює школа, де дітям дають і звичайну, і мистецьку освіту

На Закарпатті учні тільки однієї школи навчаються за цим принципом. В Україні таких – менше, ніж пальців однієї руки.

Хуст і Харків – лідери

У другій половині вісімдесятих у Радянському Союзі запровадили цікавий експеримент: створювали спеціалізовані школи, які поєднували і звичайну загальну, і мистецьку (чи іншу профорієнтаційну) освіту. Тоді їх називали школами-комплексами. Наш Хуст потрапив у той експеримент. Переживши тяжкі 90-ті, місцева школа-комплекс естетичного виховання останніми роками стрімко розвивається, ставши справжньою гордістю третього за величиною закарпатського міста.

Директор закладу Іннеса Чернянчук, яка цьогоріч відзначатиме вже десять років із часу призначення на посаду, зізнається, що експеримент проходив доволі важко. Бо ж спробуй об’єднай в одно і звичайний, і мистецький напрямки!

«На Закарпатті наша школа така єдина, – розповідає Іннеса Іванівна. – Точно знаю, що успішно впровадили аналогічний експеримент у Харкові, бо там працює високого рівня ліцей (Харківський ліцей мистецтв № 133. – Ред.). У решті випадків, очевидно, не все пішло гладко. Проте, вважаю, Харків і Хуст довели слушність експерименту і вдало його реалізували. Хоч і дуже непросто було. Адже важливо не тільки вміло поєднати дві різні навчальні програми. Складно досягти єдиного інтегрованого фінансування. Приміром, до 1998 року нашу школу забезпечувало Міністерство культури. Але потім у Кабміні розібралися, і нині кошти надходять двома лініями – і з Міносвіти, і з Мінкульту».

Загалом історія цього особливого навчального закладу розпочинається з 1945 року, коли, відповідно до Постанови Ради Закарпатської України, з 1 вересня в Хусті запрацювала музична школа-семирічка. Згодом вона росла, розвивалася, і 1988-го року, у пік запровадження згаданого експерименту, стала базою для створення школи-комплексу. Тоді дитячу школу мистецтв об’єднали із загальноосвітньою восьмирічкою.

Проте вже 1998-го її реорганізували в ЗОШ І–III ступенів із естетичним вихованням та Хустську школу мистецтв, а чотири роки тому перейменували на спеціалізовану школу І–ІІІ ступенів № 6 та школу мистецтв. Але всі ці реорганізації на навчальний процес майже не вплинули.

Вчитися заіграшки

Сьогодні в хустському навчальному закладі 391 учень загальноосвітньої школи і 691 – мистецької. Цікавість експерименту в тому, що школа мистецтв із першого до 6-го класу «вклинюється» у спільний розклад. І таким чином дитина розвантажується і здобуває дві освіти граючись. Якщо після читання йде сольфеджіо, а після математики – хореографія чи основи дизайну, знімається напруження. І це при тому, що учні з третього до п’ятого класу мають і 6, і 8, і навіть 9 уроків.

Здавалося б, така велика кількість різних завдань непосильна для маленьких діточок. Проте пані Іннеса заперечує це припущення. «У січні ми завжди набираємо підготовчу групу, де готуємо майбутніх першокласників саме до навантаження одразу двох шкіл, – пояснює директор. – Як показала практика, у вересні ніколи не маємо проблем. За півроку малюки вчаться правильно розподіляти обов’язки, увагу і час. Коли починається навчальний рік, і діти встигають освоювати весь матеріал, і батьки дуже задоволені. До речі, цього року ми мали набрати один перший клас (бо школі бракує приміщень, про що трохи далі. – Ред.), але вже тепер маємо півсотні заяв. Тож, коли відверто сказати, не знаю, що будемо робити».

Є ще одна цікава річ. Оскільки ця школа – єдина мистецька в Хусті, по обіді сюди йдуть учи­тися прекрасному й учні з решти 9 загальноосвітніх міських закладів. З другої до сьомої вечора за окремим розкладом працює повноцінна школа мистецтв для всіх дітей міста.

Зауважимо, що цей навчальний заклад цінують не тільки в Хусті. Молодий колектив (а близько половини вчителів – молодь) демонструє яскраві показники в роботі. Приміром, у квітні минулого року проходили атестацію. Із 63 мистецьких шкіл Закарпаття тільки 3 атестували з відзнакою. В тому числі й хустський навчальний заклад.

Пані Іннеса задоволено розповіла про здобутки школи. Зокрема, про те, що тут діють чотири народні й три зразкові колективи. Що самодіяльний театр через півроку після стоврення вже посів друге місце на обласному фестивалі імені Всеволода Майданного. Чи про те, що після закінчення школи 87 % учнів вступають до вищих навчальних закладів.

«Маємо прекрасних випуск­ників, – каже Іннеса Іванівна. – Всіх, хто досяг успіху, отак зразу й не перерахуєш. Але гордимося, зокрема, що виховали відому співачку й телеведучу Іванку Мелай, що наш учень Едвін Мартон став солістом симфонічного оркестру Будапештської філармонії (це той хлопець, який грав на скрипці під час виступу Діми Білана на Євробаченні. – Ред.), що Андріана Пилип стала солісткою театру опери й балету в Будапешті, а Михайло Медвідь – солістом симфонічного оркестру в Мехіко. Пишаємося багатьма нашими випускниками».

Пані Чернянчук наголошує: дуже важливо, аби діти під час навчання брали участь у конкурсах – і українських, і міжнародних. Щороку керівник школи окремою графою виділяє кошти на відрядження. «От найближчої суботи веземо 10 учнів молодших класів на обласний конкурс індивідуального виконавця відділу фортепіано, який відбудеться в Мукачеві, – каже директор. – Хоч ситуація цього року дуже непроста. Та ми відмовилися від ремонтів, від деяких інших запланованих витрат, але все ж залишили кошти на відрядження».

Криза мучить

Останні кілька тижнів вся Україна говорить про так звану оптимізацію мережі шкіл та програму економії бюджетних коштів у сфері освіти. Перші наслідки цього ощадження вже відчутні й на Закарпатті: в одних закладах дітям скасували обідні перші страви, в інших – скорочують штати, в третіх – не виплачують вчителям «гірські» надбавки. Болісно відчувають кризу і в Хусті. Начальник управління освіти Хустської міської ради Василь Мочарник запевнив нас, що ніхто не планує закривати в місті жодну зі шкіл. Проте погодився, що бюджету на повноцінне фінансування освітньої сфери не вистачає. Минулими роками освітяни почувалися значно впевненіше.

Скажімо, позаторік школі-комплексу з естетичним вихованням влаштували серйозний ремонт, замінили систему опалення, вікна, зробили гарний концертний зал, придбали відповідні меблі. Відтак оновили фасад і внутрішній дворик. А от цього року продовжувати ремонт не будуть, бо нема грошей.

Та ж ситуація і з інструментами. «Останніми роками ми поповнювали інструментальну базу, – розповідає Іннеса Чернянчук. – Закупили магнітофони, відеокамеру, отримали від управління освіти інтерактивну дошку. Маємо також два комп’ютерні класи. Причому один – у школі мистецтв. Його позаминулого року подарували благодійники з Єдиного Центру. Але купити щось дороге, наприклад, рояль, – про це вже перестали й мріяти. Дуже скромно витрачаємо – на флейточки, саксофони, труби, скрипки. Та й то востаннє оновлювали інструменти три роки тому. Ні минулого, ні позаминулого не купували нічого».

У Хусті стараються йти в ногу з часом, активно послуговуючись у навчанні сучасними технологіями. Керівник школи переконана, що цього вимагає життя. «Як можна розповідати про чудові фрески Софійського чи Володимирського соборів, демонструючи їх на маленькому книжковому чи альбомному аркуші? – риторично запитує Іннеса Чернянчук. – Як на мене, в ХХІ столітті це неприпустимо. Тому й комп’ютерний клас, який подарували мистецькій школі, й інтерактивна дошка, й інша сучасна техніка – це дуже велика поміч нашим учителям. Відверто скажу: колеги з інших закладів нам заздрять».

Проте має школа й невирішені проблеми. Зокрема – брак приміщень. Якщо 2001 року тут загалом навчалося 740 дітей, то нині – 1080. Керівництво закладу вже 5 років просить владу знайти нове місце для районної дитячої бібліотеки, яка тепер у будівлі навчального закладу. «Ми розуміємо, що всім колегам треба працювати, – уточнює Іннеса Чернянчук. – Звичайно, і бібліотека потрібна. Але й школа теж має рости. Поки що, на жаль, не маємо куди».

Не знає директор і того, чи буде цього року вчасне й повне фінансування. Навіть за урізаним бюджетом. Наразі керівництво навчального закладу пішло на скорочення і техперсоналу, і педагогічних годин. Залишили: найпотрібніші мінімальні витрати – те, без чого вже ніяк не обійтися. Хоча директор не приховує, що навчальний процес від цього дуже постраждав.

«Ми добре розуміємо, що місту складно нас фінансувати в нинішніх умовах, – каже пані Чернянчук. – Напевно, міська рада навіть буде звертатися по допомогу до обласного бюджету, бо в скарбниці Хуста не вистачає асигнувань на школу до кінця року. Очевидно, керівництво райцентру проситиме сприяння крайової влади. Я дуже сподіваюся, що Ужгород із розумінням поставиться до наших проблем».