Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
72-у річницю Карпатської України відзначено на Закарпатті цілком гідно. Було покладання вінків до пам’ятника А.Волошина, мітинг-реквієм на Красному полі, вийшов другий том збірника «Карпатська Україна: Документи і матеріали. Хроніка подій. Персоналії». Крім того, відбулися два культурницькі десанти з того боку Карпат. Першими приїхали на запрошення О.Солонтая і В.Феськова Віктор Рог – головний редактор газети «Шлях Перемоги», автор і укладач цілої серії книг, Ярослав Ілляш, редактор київської газети «Терен», родом закарпатець, Святослав Липовецький – засновник тернопільського видавництва «Servus», Сергій Кузан – голова Молодіжного націоналістичного конгресу. Тут до них приєднався 87-річний чинадієвець Михайло Петричко, який зустрів Карпатську Україну 15-річним юнаком, був знайомий з рядом її провідних діячів, в роки війни браву участь в українському підпіллі, потім карався у сталінських таборах.
Гості привезли мемуари генерал-хорунжого армії УНР, дипломата, начальника штабу «Карпатської Січі» Василя Филоновича «Березневі дні Карпатської України» і багато іншої літератури, зокрема презентаційний альбом «ОУН», один з розворотів якого теж присвячений Карпатській Україні. Филонович (1890 – 1978) уродженець Сум. У травні 2009 р. інший сумчанин Валерій Власенко виявив у Національному архіві Чеської Республіки 40 сторінок машинопису, залишених воєначальником, а вже у липні видав їх удома під грифом тамтешнього університету, за сприяння тодішньої обласної влади і місцевих підприємців.
Наступного року Іван Ребрик перевидав книжку в Ужгороді, а тепер закарпатці мають можливість познайомитись і з першовиданням – ретельно прокоментованим і проілюстрованим півсотнею унікальних фотографій. Для Східної України ця видана тисячним накладом книжка є головним довідником про Карпатську Україну, адже там буквально погодинно розписано події 12-17 березня 1939 р. Окремо завітав на Закарпаття наш земляк, а нині науковий працівник Львівської бібліотеки ім.В.Стефаника Василь Габор. Свого часу він видав солідний бібліографічний покажчик «Українські часописи Ужгорода», а нині привіз книжку “Іван Колос – поет Карпатської України”.
Колос – типовий, цілком закарпатський приклад пропащої сили. Брегівська гімназія, Празький університет. Багато друкувався у журналі «Пробоєм». 1938 р. видав в Ужгороді першу і єдину поетичну збірку «Молоді мої дні», яку наступного року відзначили літературною премією у Львові. Може, ще більшою нагородою була дуже висока оцінка збірки Є.Маланюком. Та автор дізнався і про книжку і тим більше про премію. Тільки через шість – сім років. Події Карпатської України він зустрів десятником у чеському війську, служив у Моравії. 15 березня 1939 р. в окупованій німцями Чехії військо було розпущене. Оскільки в рідному краї лютував терор, Колос подався у протилежний бік, до Праги. Там роботи не було, перебрався до німецького Любка, працював на металургійному заводі, возив кокс до плавильної печі. Відтак перебрався до Берліна, де працював у приватній страховій конторі аж до травня 1945 р. Звідти переїхав до Праги.
Оскільки українців звідти примусово переселяли додому, змінив у паспорті національність на словацьку. Його неодноразово відвідували радянські люди у цивільному, представляючись дипломатами. Він уперто залишався у Чехії ,хоча всім друзям радив перебиратися до США. З цього В.Габор робить припущення, що Колос був членом ОУН, за вказівкою якої лишався там. Двадцять шість років працював на допоміжних роботах у шахті. Рідні довго шукали його через Міжнародний Червоний Хрест, але Колос дав знати про себе тільки вийшовши на пенсію.
Наприкінці 80-х з ним зустрічався В.Габор, питав, чому той не поїхав до Америки. “Аби могли виїхати інші,” – була відповідь. Доживав віку у північній Чехії, якось ізолювався від українського життя, перервав зв’язки з друзями, неохоче відповідав на листи. Помер аж у грудні 1993 р. у своїй холостяцькій квартирі. Точніша дата невідома, бо тіло було виявлене десь через тиждень після кончини. І от 17 років потому В.Габор перевидав і поетичну збірку Колоса, і окремі його листи. Невиданою ще лишається його публіцистика з «Пробоєм», облікована у монографії.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»