Ужгород: Збереження історичної спадщини — збереження національної самосвідомості

Ужгород – перлина Закарпаття, одне з найстаріших історичних міст України. Насичена подіями історія, унікальне географічне положення та численні історико-архітектурні пам’ятки створюють неповторний колорит та ауру міста. Куточки історичної частини міста з вузенькими бруківчатими вуличками, вкритими бруківкою, заворожують своєю самобутністю, тут чи не кожен будинок є пам’яткою культурної спадщини.

І хоч адміністративні та житлові будівлі центральної частини міста, замок, храми належать до різних епох і стилів, місто завжди сприймалося єдиним неповторним ансамблем з традиційним, притаманним тільки йому культурним історико-архітектурним середовищем, яке зберегло впродовж віків об’єкти культурної спадщини і пов’язані з ними розпланування та форму забудови попередніх періодів, гармонійно поєднавши сиву давнину із сьогоденням.

Ужгородський замок, будівля Ратуші, греко-католицький кафедральний собор, Горянська ротонда ХІІ ст., музеї та найдовша в Європі липова алея – ось неповний перелік об’єктів, які щороку приваблюють десятки тисяч туристів.

З приходом весни в місто приїжджає багато людей, щоб не тільки відвідати замок, церкви та музеї, а ще й помилуватися дивовижним цвітінням магнолії та сакури – японської вишні, які розкішно квітнуть по всьому місту.

Отже, такої краси та такого самобутнього історико-культурного архітектурного середовища ви не знайдете в жодному іншому місті!

Ужгород – історичне місто, що живе і розвивається.

Обличчя міста – історичний центр – пішохідна зона. Тут вирує життя, на центральних вуличках знаходяться адміністративно-офісні будівлі, бутіки, різноманітні магазини, підприємства громадського харчування. Всі вони розташовані в пам’ятках архітектури та історії або поряд з ними.

Але, на жаль, деякі з них – «бездушні» новобудови зі скла та бетону, які домінують в навколишній забудові, руйнуючи при цьому колорит та неповторність історичних кварталів, які склалися історично та були збережені протягом багатьох століть. Невже в їх власників не було бажання зберегти ту ауру, історичну своєрідність навколишнього середовища, притаманну тільки цій вулиці, кварталу, місту?!

Розумію, ви скажете, що це інвестиції в розвиток міста, для чого зберігати історичну забудову, всесвітньо відомі пам’ятки архітектури та історії, яка з них користь, вони вже віджили своє, сьогодні XXІ століття: нові технології, погляди та ритм життя, а з пам’ятками архітектури один тільки клопіт (реставрація, відновлення), а зиску ніякого.., коли на їх місці чи на їх території можна зробити щось більш грандіозне, більш «економічно» вигідне. Та чи правильна така позиція?.. Забудувати по максимуму всю ділянку в довжину, ширину і в висоту та по мінімуму вкластися в оздоблення фасаду (будуючи скляні чи бетонні коробки), ігноруючи та руйнуючи при цьому історичне середовище на вигоду своєму об’єкту та своїм статкам.

Чи не краще зберігати та примножувати ті надбання, які дісталися нам у спадок, які роблять наше місто неповторним, колоритним, вигідно відрізняють його від інших міст, приваблюють туристів зі всього світу та змушують їх із захопленням згадувати Ужгород? Треба усвідомити, що у більшості випадків майбутнє історичних міст – в їх минулому, яке може принести і приносить прибутки місту і державі. Збереження історичної спадщини – це збереження національної самосвідомості, розвиток місцевого патріотизму – невже ми проти своєї історії, проти свого рідно міста?!

Структурні зміни, що неодмінно відбуваються в історичному середовищі міста, повинні базуватися на пошуку гармонії і компромісу між економічною реальністю та необхідністю збереження історичного середовища, при цьому останнє повинно домінувати.

Туристи приїжджають до нас помилуватися не склом та бетоном новобудов торгових комплексів, а ми ідентифікуємо своє місто не з черговою новобудовою торгівельно-розважального центру. Чи не так?

Уляна ПОСТРИГАНЬ, магістр архітектури, переможець XIX Міжнародного конкурсу в сфері реставрації та реновації пам’яток української архітектури, “Срібна земля”