Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… НЯВКІТ
Шостий фестиваль еротичного мистецтва «Березневі коти» тримався, як і попередні, на ентузіазмі перш за все його організатора Віка Коврея. Ситуація десь абсурдна. Бо свого часу держава, стурбована демографічною кризою, вгатила шалені гроші у соціальну рекламу «Кохаймося!» який був реальний ефект від тих рекламних щитів, дуже тяжко сказати. Швидше за все, то було банальне відмивання грошей. Реальну же пропаганду того, що звуть здоровою еротикою і взагалі здоровим способом життя, здійснюють отакі фестивалі, яких в Україні один-два (крім Ужгорода, ще щось подібне є в Дніпропетровську). Тим не менше і при мінімальному бюджеті відбулися всі заплановані 22 заходи.До представлених на минулих фестивалях літератури і образотворчого мистецтва (з фотографією включно) тепер додалися ще три сценічні – театр, хореографія і естрадний вокал. То ж про них насамперед і мова. Драмгурток Київського педагогічного університету ім. Драгоманова (13 артистів, переважно студенти-філологи) привіз виставу за п’єсою О.Гавроша «Ромео і Жасмин». Свого часу ужгородський режисер О.Саркісянц розповів О.Гаврошу цю притчу про кохання сторожового пса і підстреленої чаплі, аби той зробив з неї п’єсу. Проте поставити такий спектакль у нас не вдалося, то ж автор подав свою драматичну байку на конкурс «Коронація слова». Там вона зайняла друге місце (до першого забракло одного голосу) і почала свою тріумфальну ходу по сценах – наразі її поставили два професійні театри (Дніпропетровськ і Одеса) і один студентський.
Драматург же тим часом написав ще чотири п’єси, зокрема про А.Ерделі та О.Духновича, які ще чекають світла рампи. Вразила Євгенція Дон-Захарова, яка на попередніх фестивалях виступала як поетеса. Тепер же вона разом із партнером показала танець-пантоміму з елементами стриптизу «Я – тебе». Десь то нагадувало відоме кіно “Аватар”, десь Елевсінські містерії. Принаймні, це була найбільш еротична акція фестивалю. Попередньо Женя ще провела для всіх бажаючих танцювальний майстер-клас “Відчуття”. Відкриттям став і виступ тріо «Куку Шанель» (вокал-клавішні, струнні, ударні). Це унікальний україномовний проект чогось середнього між джазом і шансоном.
Шкода, що Ужгороді майже нічого не знають про цей колектив. Новацією була і поява на фестивалі тієї ж “Коронації слова” – всеукраїнського проекту, який проводить однойменний літературний конкурс, а потім опікується розкруткою переможців. “Коронація” влаштувала вшанування трьох своїх лауреатів з Закарпаття – Олександра Гавроша, Володимира Бедзіра і Михайла Рошка, а також орагнізвала книжкову торгівлю, якої дуже бракувало на попередніїх фестивалях. Слабшим цього року був слем – змагання поетів з найбільш яскравого виконання своїх «домашніх» і на ходу написаних віршів. У ньому прогнозовано переміг вже добре відомий киянин Павло Коробчук. Натомість значно побільшало індивідуальних презентацій.
Валентин Кузан читав вірші зі своєї першої збірки “Щось” під музичний акомпанемент Дмитра Павлова. Мар’яна Савка зі Львова презентувала свою останню збірку «Тінь риби». Живий польський класик Богдан Задура має два типи віршів: одні дуже лаконічні, побудовані на несподіваних ефектах, інші – затяжні балади, втмі не менш несподівані. Порадували три литовські автори. Вітас Декснис перекладає з української, вільно володіє поліською і російською. Сміливі вірші читав Марюс Бірокас. Романи Андріса Акучунаса тримаються на двох китах – еротичному і алкогольному. Білоруська читали свою поезію-ню. А фото-ню представив дніпропетровець Сергій Єненко, який друкується у «Плейбої «.
Презентували альманах «Аорта», в якому представлене молоде закарпатське мистецтво. Окрім видання журнального типу, альманах містить і компакт-диск з фото- та відео-матеріалами з трьох ужгородських фестивалів «Екле» (поезія – графіка – музика), які відбулися 2008-2010 р. Вік Коврей представив власну другу збірку віршів «Woman – Man Black Out». Якщо перша його збірка була зроблена у тандемі з художницею Оленою Кондратюк, то ця – у співпраці з графіком Робертом Саллером. Останній виконав з десяток композицій у манері коміксів, у центрі кожної запальний цілунок. Варто було збільшити час на літературні читання. Цього разу таких акцій було дві – мала і велика.
Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”
