Роман Василів: “Селу потрібна реальна допомога держави, а не обіцянки…”

Директор  агрофірми «Еліта»  Роман Василів  родом з Івано-Франківщини, з мальовничого села Нові Кривотули. Після школи закінчив  хіміко – технологічний технікум у Калуші, згодом Кубанський сільськогосподарський інститут. У 1982 році з дипломом агронома приїхав за направленням у Закарпаття. Почав свою трудову діяльність на Берегівщині, на обласній сільськогосподарській станції в Бахті ( тепер це інститут агропромислового виробництва). Спочатку працював бригадиром, агрономом, потім – заступником директора.
У 2000 році очолив агрофірму  «Еліта» на Ужгородщині. Це господарство належить до Національної академії аграрних наук України.

У 2010 році ратівчани обрали Романа Миколайовича депутатом районної ради. Ми зустрілися з цим керівником ратівецької фірми якраз напередодні Великодніх свят. Наша розмова з Романом Миколайовичем була, звичайно, перш  за все, про депутатські та хліборобські турботи, адже весна кличе в поле. Говорили й про інше: життя багатогранне.

– Романе Миколайовичу, Вас не вперше обрали депутатом районної ради. Що Ви встигли  зробити за попередню  свою каденцію?

– Так, це вже вдруге мене обрали депутатом районної ради. За першу каденцію вдалося газифікувати Ратівці. Звичайно, це не лише моя заслуга. Активно працював і колишній голова сільради Домінкош Югас, і всі депутати. Допомогла і районна влада.

– А що корисного  для села у нинішніх Ваших планах?

– Планів багато. Але найголовніше: провести по селу водопровід, бо в криницях вода не завжди чиста, а також зробити  каналізацію. Всіляко сприятиму  сільській раді у втіленні в життя  цих проектів. Колись на водопровід Ратівці вже мали навіть виготовлену проектну документацію, але далі паперотворення справа не зрушилася. Документація так і лягла, як то кажуть, під сукно. А тепер, звичайно,  застаріла і треба виготовляти нову. У селі є декілька свердловин, дві з них можуть відразу запрацювати. Маю надію, що водопровід у селі таки буде.

– Як сільгоспвиробнику  Вам нова влада  подобається?

– Влада, хоч це слово і жіночого роду, але вона не дівчина, щоб подобатися чи не подобатися. Як і всі люди,  я її оцінюю за дієздатністю, за реальними справами на благо народу.

Уже давним-давно  в Україні не було реальних програм  для сільгоспвиробників. Маю на увазі  реальних, які б діяли, давали результат, допомагали селу. І от тепер, під егідою Кабміну України, нарешті, з’явився «Хліб – інвестбуд», який гарантує нам безвідсотковий кредит. Це добре. Наша «Еліта» має 837 га ріллі. На 160 га ми посіяли озиму пшеницю. Решту землі повинні впорати навесні. Сіятимемо кукурудзу та овес. Потрібні на все кошти, і чималі. А де їх взяти? Майже півроку фактично господарство не працює. Добре, що ми ще займаємося свинарством, маємо 140 свиней.

– Щось мало віриться, що «Хліб-інвестбуд» даватиме безвідсоткові  кредити?

– Звичайно, надіятися, що все буде легко, було б  наївно. Ця програма далекоглядна. Вона працює під майбутній урожай. Уже тепер знаємо, що ціна пшениці за центнер буде 1720 гривень, а дотепер була 2500. Та й не всі гроші даватимуть відразу. Ми, наприклад, дали заявку на 380 тисяч гривень. Спочатку на весняні роботи ми отримаємо 50 відсотків від цієї суми, перед  збором урожаю дадуть ще 20 відсотків, а коли зерно звеземо на склад, отримаємо останні 30 відсотків від заявленої суми. Звичайно, на великі прибутки не розраховуємо. Дай, Боже, щоб урожай був гарний. Це головне. Ще невідомо, куди будемо звозити зерно. У Розівці завод так і не працює, а жаль, бо везти зерно до Батєва чи до Берегова – це зайві витрати, і чималі.

Дуже  боляче по сільгоспвиробниках вдарила  дорожнеча дизпалива і бензину. Ціна ледь не сягає десяти гривень  за літр, а на обробіток одного гектара  ріллі треба затратити 3500 гривень. Якщо декілька років тому ціна селітри була 550 гривень, то нині 3200. Є різниця? Ще й яка. А все це б’є по кишені сільгоспвиробника, яка і так дірява.

– Романе Миколайовичу, а гречку не плануєте сіяти?

– Планували, але й тут фінанси співають романси. Є над чим подумати. Одна тонна насіння гречки коштує 23 тисячі гривень. Цього насіння вистачило б на 10 гектарів землі. Але на кожний гектар обробіток обійшовся б у 2500 гривень. От і помножте на 10. А де є гарантія, що не буде злив, як торік, або що обмине нас засуха, яка знищить весь урожай? У сільському господарстві, на превеликий жаль, є дуже багато ризиків. Є  багато чинників, які можуть звести працю хлібороба нанівець.Тому нам вкрай потрібна допомога держави, реальна допомога, а не обіцянки – цяцянки. Їсти ж хочуть усі. У зарубіжних країнах сільгоспвиробник захищений від збитків. А в нас і страхувальним компаніям вже ніхто не довіряє, бо не раз вже, як то кажуть, обпеклися, а держава лише обіцянками нас годувала впродовж багатьох років.

– Давайте забудемо на мить про роботу, про весняні турботи, розкажіть, чим любите займатися у вільний час, про свою сім’ю.

– Забути про клопоти навряд чи вдасться. З ними тепер на селі і спати  лягають, з ними і встають вранці. Як відомо, весняний день рік годує.

Як  відпочиваю? Вільного часу у того, хто  живе на селі, дуже мало. Люблю читати, щось майструвати. У сімейному житті, вважаю, мені пощастило, у мене міцні тили. З дружиною Тамарою ми познайомилися, коли обоє вчилися у Кубаньському сільгоспінституті. Вона працює в обласній насіннєвій інспекції. Виховали ми двох дітей, обоє мають вищу освіту. Дочка Альона – вчителька англійської мови, син Андрій – хірург. Невістка також лікар, зять Іван закінчив Київський університет УМВС, працює в органах. Маємо, слава Богу, двох онуків – Олю та Романа.

Життя іде, не встигаєш оглянутися. Тому хочеться, щоб воно поліпшилося вже завтра, а не через роки. Щоб і діти, і онуки відчували стабільність, мали перспективу. І тут багато залежить від сумлінної праці кожного, від того, як український уряд виконуватиме свої обіцянки, як перейматиме позитивний досвід ставлення             влади до села. Вчитися є у кого. До Угорщини, наприклад, як то кажуть, рукою подати, пішки з Чопа можна дійти. І села там   заможніші, і сільгоспвиробники впевненіші у завтрашньому дні, не дивлячись на примхи  природи.

Не  хочеться на песимістичній ноті закінчувати нашу розмову. Сердечно вітаю односельчан з наступними Великодніми святами, бажаю їм міцного здоров’я, щастя, миру і злагоди в родинах.

Розмову вела Марія Підгорна, “Вісті Ужгородщини”