Закарпатський Будитель не вважав русинів відмінною від решти українців нацією (ФОТО)
В часи Олександра Духновича мадяри в Угорщині не творили навіть половини населення. Тому вони робили все для того, щоб інших людей ″їхньої″ країни змадяризувати. Однак народи Угорщини не піддавалися мадяризації, боролися за своє. Одною з форм боротьби були патріотичні пісні, в яких кращі сини окремих народів гордо й демонстративно виражали свої патріотичні почуття, свою приналежність до свого народу.
Можемо правом сказати, що серед таких патріотичних закликів-вручань до кращих належить “ВРУЧАНІЄ″ нашого Духновича. Відома словацька пісня ″Hej, Slováci″, вірш Сама Томашіка ″Už Slovensko vstáva″, але й популярна “Slovák som a Slovák budem, čierne čižmy nosiť budem”. В подібних чеських піснях говориться про те, що ″Čechem byt – to naše čest″. В іншій чеській пісні дівчини чешка відкидає кавалерів різних національностей, бо вони ″ten je takovej, ten je makovej” і хоче вийти заміж тільки за чеха, тому що ″Čech je mému srdci nejmilejší″.
В порівнянні з усіма наведеними та подібними піснями, навіть у порівнянні з високопатріотичним віршем Шашкевича: ″Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас кормила; Чому ж мова єй не мила? Чом ся нев встидати маєм? Чом другую полюбляєм!″, поезія Духновича високо перевершує все подібне своєю сміливістю, своїм художнім рівнем, високим патріотизмом, ясністю думок, відвертістю визнання своєї любові до ″свого″:
“Я Русин был, єсмь і буду, Я родился Русином, Чесний мой род не забуду, Останусь його сином.., – а далі ще виразніше, точніше, ґрунтовніше і сміливіше: Русин был мой отець, мати, Руськая вся родина, Русини сестри і брати, І широка дружина..!″ В подібному дусі автор далі розводить та уточнює свою прив’язаність до свого через Руський воздух.., Руський хліб.., через Азбуку.., а не через серцю наймилішого хлопця та не через ″чорні скірні″.
Треба мати на увазі тодішній правопис, граматику й рівень мови, бо помимо того – на фоні державної мадяризуючої політики Угорщини – не є що дорікнути цій патріотичній програмі Духновича, його сміливості та бойовій позиції за свою руськість (а не за політичне русинство!)
Гріх до неба вопіючий роблять ті, які пояснюють цей вірш з позиції якогось вузького русинства Духновича, а не розуміння цього твору як національної програми Духновича. Своїм ВРУЧАНІЄМ Духнович на всю Угорщину та на всю слов’янщину заявив: Я не мадяр (не словак, не чех, не поляк, не німець), а РУСИН, РУСЬКИЙ (а тодішні слова РУСИН, РУСЬКИЙ однозначно означало те, що сьогодні в усьому світі означає слово УКРАЇНЕЦЬ!).
Отже, якщо історія є учителькою життя, якщо ми маємо виходити з досвіду минулого, щоб розуміти сучасне життя і вірно визначити нашу дорогу до завтрашнього життя, нам треба мати сміливість та гордість Духновича та бути, як він. Бо й сьогодні є сили, які хочуть уніфікувати всіх громадян держави на один спосіб. Та, за прикладом Духновича, нам не треба ганьбитися за своє, а на основі історії та культури нашого руського коріння гордо голоситися до свого українського народу!
Юрій Бача
Нове життя, № 15-16/2011, 21.4.2011
Олександр ДУХНОВИЧ (1803 – 1865) коротко перед своєю смертю у щоденнику-нотатнику “Записка Александра Духновича 1863” наводить таку статистику слов’ян:
