Відома фехтувальниця із Закарпаття здобула бронзу

Ми вирішили дізнатись про життя спортсменки з перших вуст.

Довідка. Юліана Герей, майстер спорту з фехтування на рапірах, народилась в місті Ужгород 16 листопада 1989 року. Почала займатись фехтуванням з 12-ти років в Ужгороді у старшого тренера Закарпаття з фехтування, свого покійного батька, Герея Василя Васильовича в спорткомплексі «Динамо» на вулиці Швабській і паралельно в «Динамо» в Угорщині у Габора Крейса, який наразі є старшим тренером збірної цієї країни з фехтування. Неодноразова призерка чемпіонатів України в особистих і командних змаганнях та багаторазова переможниця та призерка чемпіонатів Закарпаття. Учасниця чемпіонатів Європи та світу. Пробує себе в якості тренера. Навчається на 5-му курсі факультету фізичного виховання і спорту УжНУ.

– Добрий день, Юліано, до занять із фехтування на рапірах Вас заохотив батько?

– Батько не змушував мене тренуватись, доки сама не вирішила зайнятись цим видом спортом. До цього грала у великий теніс та вчилась танцям, однак мені це не припало до душі, і я подалась у світ фехтування. Хоча і зараз, як хобі, деколи граю в теніс.

– З кого берете приклад для своїх тренувань?

– З мого дядька Анатолія Васильовича Герея, який зараз є старшим тренером Закарпаття з фехтування, і двоюрідного брата Анатолія Анатолійовича Герея, який є членом дорослої збірної України і кандидатом в олімпійську збірну України із фехтування на шпагах. Брат має звання майстра спорту міжнародного класу, він є першим на етапі кубка світу та другим – на чемпіонаті Європи.

– Поза вашою численною родиною на кого рівняєтесь?

– Приклад можна брати з видатної італійської фехтувальниці, 10-разової олімпійської чемпіонки та стільки ж чемпіонки світу Валентини Везалій, якій уже 38 років. Як люди і спортсменки мені дуже подобаються учасниці жіночої олімпійської збірної України з шабель.

– Чи відрізнялись тренування в Ужгороді та Угорщині?

– Наша та угорська школа фехтування суттєво відрізняються. Я пристосовувалась більше до батька, який був зацікавленим у зростанні моєї майстерності. Угорський тренер Габор Крейс мав також доньку, однакового зі мною віку, і був зацікавлений у її прогресуванні. Вона здобувала звання чемпіонки Європи та світу.

– Не жалієте, що з 12-ти років після початку занять спортом Ви втратили багато вільного часу?

– У сучасному фехтуванні вік 12 років вважається пізнім віком для занять на рапірах, оскільки в 14 окремі спортсмени виконують норматив майстра спорту. Найоптимальніше розпочинати у 8 років. Мене постійно підганяли і я в 14 років стала кандидатом у майстри спорту, а в 16 – уже виконала норматив майстра спорту.

– На тренуваннях не важко?

– Тренуюсь 5-6 разів на тиждень по 3-4 години. Тренування починається з розминки і загальнорозвиваючих вправ. Далі йде спеціальна розминка – робота в парі зі спортсменом або тренером у формі бойової практики. Навантаження спочатку тривали 2 години, а зараз тривалість тренувань зросла до 3-4 годин. Безпосередньо перед змаганнями їх інтенсивність зменшується. Кожен тренер протягом тривалих років досконало вивчає свого учня і знає, як краще розпланувати для нього навантаження.

– Пам’,ятаєте свої перші змагання?

– Одразу й не пригадаю. Мабуть, найперші змагання для мене були у 2002 році в Угорщині. Я тоді здобула першу бронзову нагороду в своїй віковій категорії. Я отримала грамоту, на якій було вказано, що це перші змагання в моєму житті.

– Чи часто дістаєте поради від членів своєї родини фехтувальників?

– Я фехтую на рапірах, а брат Анатолій – на шпагах. Однак він грамотний в обох видах і завжди, коли має змогу, підтримає і підкаже, як мені діяти далі. Останнім часом він більше на зборах і змаганнях за кордоном.

– Який момент безпосередньо зі змагань для вас найпам’ятніший?

– Пам’ятаю юніорський чемпіонат України у 2006 році в Миколаєві, коли я за вихід у фінал 4-х програвала 8:14, однак у підсумку змогла переламати хід поєдинку і виграла – 15:14. Тоді я плакала і сміялась. Донині пам’ятаю і згадую ті хвилини радості. В підсумку здобула бронзову нагороду.

– Чи є здобутки, які для Вас найдорожчі?

– До 16 років, у 2003 – 2005 роках, я тричі брала участь у міжнародному турнірі країн Карпатського Єврорегіону, який заснував мій покійний батько і який останні 4 роки присвячений його пам’яті. Перший рік я була 5-та, другий – 3-тя і востаннє – перша.

– Що можете сказати про останню нагороду?

– Я взяла участь у 10-й літній універсіаді України, де захищала честь збірної УжНУ. Ми посіли 4-те командне місце. До бронзи нам не вистачило зовсім трішки. Я була на цих змаганнях і в якості граючого тренера. Також готую дітей 7-12 років, з якими буваю на змаганнях. На тренуванні спочатку займаюся з ними, а потім – сама.

– Чи задоволені ви своїм особистим успіхом?

– Напруження було під час першого кола змагань, коли відбувався розподіл по групах по 6-7 спортсменок у кожній. Кожен фехтував із кожним. За перемогами та завданими і одержаними уколами вивели їх рейтинг, з урахуванням якого далі змагались за олімпійською системою на виліт. Я дістала хороше жеребкування, провела 6 сутичок під час першого кола та 3 сутички за вихід у фінал. У 1/8 перемогла киянку, а за вихід у фінальну четвірку – львів’янку. В півфіналі поступилась ще одній львів’янці і одержала бронзову нагороду.

– Хто першим привітав Вас із черговою нагородою?

– Цього разу, коли ми були на змаганнях, мене приємно здивували: багато близьких та знайомих дзвонили мені і вітали.

– Які з міжнародних стартів стали для Вас найпам’ятнішими?

– У 2004 році брала участь у чемпіонаті світу серед кадетів у Південній Кореї. Ми змагались у шикарному комплексі маленького містечка Тайбек у горах, за 250 кілометрів від Сеула. В нас про такі умови можна тільки мріяти. Ми там провели 4 дні. Корейці справили на мене враження привітних та добрих людей. Весь час падав дощ, який не дав помилуватись місцевими краєвидами. Я там виступила найкраще серед одноліток-рапіристок – стала 33-ю.

– З ким із закарпатських фехтувальниць дружите, маєте контакт і зустрічаєтесь?

– З багатьма. Навіть сьогодні зустріла подругу, ужгородку Ольгу Куценко, яка тренується та навчається в Києві і входить до складу юніорської збірної України. Сестри Рапинець теж навчаються в Києві і входять до кадетської збірної України. Наша школа загалом випустила понад 200 майстрів спорту з фехтування.

– Які у вас плани на найближче майбутнє?

– Найближчим часом, у кінці травня, в російському місті Казань пройде чемпіонат Європи до 23 років. Я захищала кольори нашої країни на подібному чемпіонаті Європи в Дебрецені. Маю надію взяти участь і в цьому змаганні.

– Які мрії у Вас у спорті та житті?

– У мене в спорті є мрія створити в Ужгороді власний фехтувальний клуб з хорошими умовами, а в житті безліч мрій, однак зможу сказати про них тільки, коли вони здійсняться.

– Дякую за цікаві та змістовні відповіді. Бажаю, щоб травми обходили Вас стороною.