У Виноградові встановили пам’ятник виноробу
Замовником та меценатами проекту стали депутати Виноградівської райради, підприємці Йосип Фізеші та Йосип Шерегі. Міська влада Виноградова ще минулоріч заклала у бюджет кошти на ремонт площі, на якій планувалося встановити скульптуру, яка б стала символом цього міста.
Донедавна площа перед найстарішим у Виноградові католицьким костелом була вкрай занедбаною. Навіть пішоходи нею не користувалися – порепаний асфальт просто не давав ходити тут комфортно. У радянські части тут стояла дошка пошани, а після її демонтажу площа, цей її фрагмент, був просто більмом, що псувало архітектурний ансамбль костелу, монастиря францисканців та палацу Перені, що знаходиться на другому кінці алеї, яка починається від костелу. Тепер за сприяння мера міста Степана Бочкая старий асфальт знято, площу вимощено гранітною бруківкою. Скоро тут постануть ковані ліхтарі у старовинному стилі, виконані у кузні майстра О.Безика, та ковані лавиці. Доповнять цю всю красу білі ясени (Fraxinus Ornus) з кулястими кронами. Їх, до речі, вже куплено і підготовано до посадки.
На встановленні скульптури, яка тривала цілий день, побували обоє меценатів та заступник міського голови Виноградова Василь Ціцей. Скульптуру, яка складається із двох елементів – власне фігури винороба та чавильного винного пресу – приїхав монтувати угорський скульптор Патрік Которман. Саме в його майстерні під Будапештом лилася бронзова фігура. У майстра великий досвід і академічна художня освіта. Випускник Будапештської художньої академії зазначив, що зазвичай не займається монтажем скульптур. Показовим є те, що коли вже після закінчення монтажу меценати запропонували доплату за встановлення і монтаж скульптури, Патрік… відмовився, мотивуючи це наступним чином: “Зазвичай я не доставляю і не встановлюю скульптури, які лив на чиєсь замовлення і автором яких я не є. Але Михайло є настільки хорошим скульптором, що я вирішив це зробити заради нього. І принципово безкоштовно. Це мій особистий вклад у цю роботу”.
Після такої оцінки неможливо було не поговорити із паном Которманом і ми поставили йому кілька питань.
ДОВІДКА: Которман Патрік, скульптор. 8 років тому закінчив академію мистецтв у Будапешті. Брав участь у роботі над найбільшим пам’ятником у центрі Будапешту (при вході до академії мистецтв є 3-метрова статуя сидячої жінки, одну з чотирьох частин якої виготовив Патрік, і ще одну – його дружина, теж скульптор). Обидва брата Патріка так само скульптори, їхні роботи можна зустріти в багатьох місцях Будапешту. Здебільшого родина займаєтья каменем, у Патріка є ливарна майстерня.
– Наскільки, на Вашу думку, доцільний цей пам’ятник в існуючому архітектурному історичному контексті Виноградова?
– Цей пам’ятник, вважаю, важливий уже тому, що поставлений тут не для однієї людини, а для цілої громади міста. Для спільноти. І це, гадаю, дуже важлива річ. Я довкола ще не оглядав, які в цьому місті є пам’ятники, але знаю пам’ятники в Угорщині та й у Західній Європі і скажу, що ця скульптура чудово вписалася б в архітектурний ансамбль будь-якого європейського міста.
Що стосується дискусій довкола нього, то я не можу нічого сказати. Будь-які статуї чи пам’ятники збирають довкола себе різні, інколи протилежні думки та дискусії. Неможливо створити таку роботу, яка б сподобалася абсолютно усім. Це просто нереально. Але що стосується пам’ятника виноробу, то, на мою думку, він об’єднує цілу групу людей, він не присвячений комусь одному, пам’яті однієї людини. Це пам’ятник духу тих людей, які живуть у цьому місті.
– На Вашу думку, сьогодні Закарпаття потребує більше пам’ятників політичним діячам чи більше туристично-привабливих об’єктів, які стануть вічними?
– Ну, я не можу відповісти, бо не знаю вашої ситуації, не знаю настроїв людей. Скажу, що у нас в Будапешті за останні 20 років стався вибух історичної скульптури і на сьогодні, мені здається, цього вже забагато, цих пам’ятників історичним діячам. Скульптура не про це має говорити. Звичайно, виготовлення і встановлення пам’ятників історичним постатям – це важлива частина скульптури як мистецтва, але як на мене, то воно не мало би бути настільки персоналізованим. У нас цю палицю трохи перегнули. Добре, якщо їх є 10-15, але 100-150 уже забагато. Скульптура має промовляти і про щось інше.
І тут є проблема, тому що якщо нинішнє покоління почне штампувати сучасних героїв, то наступне покоління продовжить це робити зі своїми сучасниками. А не це є суттю скульптури! Скульптура має мати більш довготривалий зміст, має послуговуватися національними цінностями. А якщо скульптура обслуговує тільки якийсь певний режим чи устрій, то з часом усе це мине, бо прийде наступне покоління, яке насадить своїх героїв та свій режим і про старі пам’ятники уже ніхто не піклуватиметься. І дуже важливо знайти той момент, який працюватиме для людей вічно. Цей пам’ятник виноробу – це вулична жанрова скульптура, до нього можна буде підійти, діти зможуть полазити по ньому, сфотографуватися і він не буде розділяти людей, а навпаки – об’єднає довкола себе. Має шанси стати улюбленцем громади міста. Ліві і праві політичні сили, принаймні у нас, дуже сильно розділяють людей, так само, як і пам’ятники їм. Ми не дуже раділи, коли у ’80-х у нас зруйнували певні пам’ятники історичним особам, бо вони були гарні, це було мистецтво, але не виключено, що це саме робитиметься і з нинішніми пам’ятниками з історичною складовою через кілька століть.
Наостанок розмови меценати та влада міста уповноважила ТО “Перший цех”, яке працювало над “Площею винороба” (скульптура, лавиці, ліхтарі становлять єдиний цілісний ансамбль) запросити представників ЗМІ на відкриття першого закарпатського пам’ятника виноробу у Виноградові і презентацію Площі Винороба, які відбудуться у день міста, 28 серпня о 17.00.
До дня міста буде закінчено всі роботи на площі Винороба, а саму скульптуру “доведено” шляхом вибіркового полірування, відновлення патини, обробкою рустованої поверхні, після чого скульптура засяє у всій своїй красі.
Олександр Попович