Із щоденника Сергія Федаки… Опришки
На Закарпатті відкрито ще один туристичний маршрут – на додачу до винного, медового кулінарного. Тепер ще маємо “Стежками опришків”. Як повідомив Федір Шандор, на Закарпатті опришки діяли практично у кожному районі. Але творці маршруту відібрали шість районів, де пам’ять про опришків найбільш інтенсивна, де є що показати туристам, де збереглися бодай якісь опришківські артефакти – скелі, вікові дерева, печери, окремі камені. Фольклорист С.Мишанич підкреслив, що на Закарпатті можемо говорити і про десятки тисяч опришків, інша справа, що далеко не про кожного збереглися якісь яскраві перекази. Але фольклорних матеріалів все-таки море, професор продемонстрував останній збірник, підготований за його участю рядом фахівців з сусідніх країн – “Герої чи бандити”.
Для професора опришки одночасно не кримінальники, а перш за все вияв традиційного волелюбства, непокори гнобителям і активного опору. Розмова про це відбулася dв музеї-колибі “У опришка” що в селі Нижнє Селище Хустського району. Директор колиби Володимир Стойка і минулому професійний гітарист колись грав у групі О.Сєрова. Каже що задум створити подібний заклад народився коли дочка принесла додому книжку про історію села.
Там оповідалося, що село засновано опришком, який втік з Хуста від катувань у гори і зібрав тут таких же шукачів пригод. Практично все у музеї зроблено з природних матеріалів, які ентузіасти збирали по навколишніх лісах півтора року, потім ще рік пішов на будівництво, відкрилися усього два місяці тому. Колибу прикрашено кількома колонами, на яких вирізьблено найвідоміших місцевих опришків – Пинтю, Бецу, Довбуша та інших (автор – місцевий скульптор М.Мадярій). багато народної вишивки, старого одягу, покровців.
Серед інших окрас – величезна металева клітка з чорним круком, який потрапив до господаря з перебитим крилом. А на дворі живе у загорожі маленька косуля. Там же чималенькі макети Мукачівського і Хустського замку, деревяної гармати Пинті тощо. Якщо Паланок кожний бажаючий може побачити і в натурі, то реконструкцію зруйнованого блискавкою наприкінці XVII ст. Хустського можна побачити практично тільки туту.
Також колиба готова зустрічати туристів виступами сільського музичного колективу. Найстарший його учасник О.Томишин продемонстрував віртуозне володіння дримбою, ще в репертуарі ансамблю – пісні, танці і навіть драматичні сценки. О.Гаврош представив свою книжку про тричі славного розбійника Пинтю. Зараз він готує також збірник документальних матеріалів про Пинтю, яких чимало збереглося у Румунії. Ця книжка – одна з небагатьох, що зявилася останнім часом про опришків на Закарпатті.
Інша – розвідка пенсіонерки з Велятина Т.Висицької “Опришки”, де зібрано і опубліковано практично все про опришків, що збереглося в обласному архіві. Крім того, ще у радянські часи вийшов збірник переказів “Ходили опришки”, який укладали наші фольклористи С.Мишанич, І.Сенько, І.Хланта.. Останній дуже високо оцінив книжку О.Гавроша – це місцева альтернатива “Піратам Карибського моря” та іншим подібним хітам.
Також І.Хланта запросив усіх присутніх до сусіднього села Копашново, де він народився 70 літ тому, а шість років назад заснував у тамтешній школі найбільший на Закарпатті літературний музей, під який виділено великий клас. Експозиція вражає. Спершу на 13 стендах представлено найвідоміших авторів з усіх районів Закарпаття, майже вичерпно подано їхні видання. Здається, такого ґрунтовного зібрання не має навіть обласна бібліотека.
На жаль, письменники самого Ужгорода до експозиції не увійшли – у музеї 5000 книжок, більшість яких закрито у скринях. Для повного розгортання матеріалів потрібне ще бодай одне таке приміщення. Окрім письменників, представлено також видання фольклористів та істориків. У класі навпроти відкрито шкільну картинну галерею, де представлено десятки закарпатських художників.
Завершилася екскурсія переглядом трьох фільмів про опришків – румунського про Пинтю (у цій країні він є просто-таки культовою постаттю, в одному з сіл його зображення домальовано до ікони ), польського про Яношика і ще радянського про Довбуша. Український кінематограф підняти подібну тему ще не спромігся, але вона таки цього варта.
Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”
