Закарпатці самі вдосита забезпечують себе харчами
За осені пора рахувати як курчат, так і плоди на присадибних ділянках.Цьогоріч газди порадувалися передусім вагомому урожаю другого верховинського “хліба”, тобто картоплі, яку в багатьох наших гірських селах з діда-прадіда називають булями або ріпою. Хто садив, той і мав, практично кожен землероб був задоволений збором на нивах насущного харчового продукту.
Скажімо, житель Лісківця Володимир Белень гонорово похвалився, що з працьовитою родиною накопали аж 110 мішків картоплі, не рахуючи “дрібнячку”, що за відходи для поросят. І таких щасливих картоплярів, хоч відбавляй.
Та особливо теперішнього сезону рясно вдалися дині на земельних площах. Дощенту повними кінськими фурами звозили кулястих і продовгастих форм соковитих плодів з полів до обійсть окремі сільські господарі. Приміром, сім’я Василя Пацкуна з Пилипця назбирала баштанових рослин аж дві тонни. Причому нелегко було доставляти вантаж до подвір’я, бо дині важили ого-го, одна з них взагалі виявилася нівроку рекордною — аж 58-кілограмовою. Звісно, будуть ситі і свині, і корови…
68-річний пенсіонер-міжгірець Тиберій Когутич знаний у районі передусім, як рибалка та мисливець з стажем. Та, виявляється, до всього він ще і вмілий садівник. На семи сотках з дружиною — ветераном-освітянином Марією Іванівною традиційно вирощують картоплю, кукурудзу, дині, перець, яким, до речі, в цей час добряче запаслися, бо гілки ледь не ламалися від “граду” стручкових овочів. Поряд мають і пишний садочок, на якому плодоносять сливи, груші, вишні, яблуні… Та найбільшу втіху тепер подружжя отримало від айви. Крихке і тендітне деревце, що має вже під десять років віку, нагородило турботливих хазяїв, як, звичайно, і все сімейство Когутичів, величезною купою запашних фруктів, з яких заготовили в широкому асортименті домашнього консервування напрочуд ароматичні і солодкі повидла, компоти, джеми… Ця подія з розряду сенсаційних, бо айва, яка насамперед багата на пектини, важкувато акліматизовується у нашій крутосхилій і морозостійкій місцевості. Чимало садівників-краян воліли б її мати на своїх городах, але за спроб вирощування терплять поразки, бо рідко приживається.
Втішили і верховинські виноградники, які за останніх дивних потеплінь міцно розправляють “крила” і на Міжгірщині. Модними здебільшого субтропічні ліани з гронами ягід вже стали в багатьох селах району, навіть у високогірних осідках силкуються їх дбайливо “пригріти” на подвір’ях любителі садівництва. Аж цілою плантацію обзавівся житель райцентру Михайло Блецкан, якого по праву ласкаво йменують “мічурінцем” — має серенчливі руки за прищеплень, до всього нікому не відмовляє у садівничих порадах чи то практичній допомозі. Між іншим, цієї пори скупо вродили груші, а в саду Михайла Івановича навпаки — вони, мов велетенські кулаки.
І наші рибалки хвацько можуть похизуватися, що в них діло на мазі. Мова насамперед про мешканця Міжгір’я Олександра Гущу, котрий цими днями своїм уловом утер носа всім колегам по вудці. У напівдикому ставку, що на березі р. Ріка в Поточині, йому на гачок попалися 5,2-кілограмовий білий амур та ще хижачка-щука вагою 3,5 кг, яка у наших гірських прісних водоймах, що не кажи, а унікальна рідкість. Недарма кажуть, що маститий рибак по кльову знає, як рибку звати. Отож, чи варто бідкатися на те, що голубі плеса міліють, коли асу Гущі так потужно пофортунило?!.