Твори художника Василя Сочки експонуються в галереї Ужгород
Твори художника Василя Сочки відразу вражають своєю несподіваною присутністю, а при ближчому огляданні – вони поглинають всю увагу, пропускають у себе і залишають дивне відчуття дотикання до чогось рідкісного, до особливої гармонії перевтілень, метаморфоз.
Його формоутворення ніби зростають, творяться перед очима подібно до непідробної краси проростання рослин, розвитку пагонів, листків, до напруження ліній крил у польоті, до пружної динаміки м`язів – усього того, що творить природа, того, що є єдиним законом існування світу і всесвіту. Це поєднана краса раціо, логіки і уявлень, ідей, молекулярних структур і злету мрій.
На виставках твори Сочки чарують конструктивною грацією, узгодженням напруги і звільнення, вільним перетіканням лискучих тонованих шліфованих поверхонь, а народжуються вони в тіснуватій майстерні, заставленій каркасами розпочатих фігур, паперовими моделями і модулями, в яких ще переважає математика та вже передбачається поезія. Вони народжуються з мислення, з інтелектуального проникнення і з почуття, з художнього осягнення, з поєднання аналіточного розуму і творчого духу. Сочка охоче показує всім бажаючим як просто робити те, що він робить, та чогось ніхто не наважується спробувати. Адже не досить побачити як просто робиться гармонія. Потрібно мати ще й характер і пережити багато чого перш ніж підійти до гармонії.
Василь Сочка вчився в ужгородській школі-інтернаті № 2, де перевагу віддавав фізиці, хімії, біології та улюбленій геометрії. Він також малював і навіть півроку відвідував образотворчу студії Золтана Баконія. Батьки записали Василя в музичну школу, та одного разу вчитель повівся грубо і цього було досить, щоб хлопець відчув відразу до занять і до скрипки. Після школи зібрався було поступати в художнє училище, але там насамперед приймали учнів з восьмирічною освітою, потрібно було добувати якісь фіктивні довідки і це відбило бажання поступати. Оце невміння підлаштуватися, примиритися з неприйнятним стало однією з визначальних рис його характеру.
Зрештою юнак вирішив довіритись своєму потягові до природничих дисциплін і поступив 1967 року на фізичний факультет Ужгородського державного університету. Але тоді був СРСР, на перших курсах домінували ідеологічні предмети. Василь розгублено дивився на томи класиків марксизму-ленінізму і ніяк не міг осягнути таємницю конспектування. Він німів на семінарських заняттях і поступово перетворився на трієчника. Фізфак тривав півроку. Далі – служба в армії, а після повернення – остання спроба здобути вищу освіту, яка вилилася у рік навчання на загальнотехнічному факультеті. Там була улюблена накреслювальна геометрія, але навчання так само зайшло в глухий кут. Переживання через невдачі сина привели маму в лікарню, а Василь ніяк не міг пояснити, що він категорично не може робити те, що його не цікавить.
Розпочався тривалий період напівтворчого, напівробітничого життя, впродовж якого, однак, поступово і невпинно зростав, визрівав відомий нині блискучий майстер форми. Василь працював у рекламному комбінаті, в об`єднанні ресторанів і кафе, довгий час шоферував, був наладчиком апаратури, виготовляв з дерева сувеніри в Художпромі і згодом в Ужгородському лісокомбінаті. Увесь цей час був потрібний, щоб поступово прийти до свого мистецтва. Сочка не пішов на компроміси в навчанні. Він вчився сам і зберіг, як він каже, чисту голову і незасмічений світогляд. Читав багато літератури, зокрема наукової фантастики, братів Стругацьких, Івана Єфремова, науково-популярні журнали “Техника молодежи”, “Наука и жизнь”, “Знание – сила”, “За рулем”. Цікаві й добротні матеріали зі світу науки і техніки будили фантазію, захоплювали світом технічної творчості. Василь постійно малював різноманітні схеми, креслення машин, літальних апаратів, човнів, кораблів. Шліфувалося вроджене інженерне мислення, вміння конструювати. Захоплювала творчість Наума Ґабо, який казав, що його твори могла створити природа, але не створила. Генрі Мур, Олександр Архипенко вражали свободою пошуку. Паралельно відбувалися інтуїтивні пошуки гармонії.
Всі його інтереси й заняття зрештою привели у сорокарічному віці до кінцевого рішення – зайнятися творчістю, присвятити весь свій час тільки мистецтву, а заохочення друзів-художників Володимира Щура, Богдана Коржа, Василя Беци сприяли виставковій діяльності. Сочка прийшов до себе, поринув у свій світ улюблених геометричних тіл, які так багато говорили йому. Світ, в якому мужня стрімкість прямих породжує жіночні вигини площин – бінарність інь і ян, в якому – спіралі й зіркові поєднання, синусоїдальні поверхні, динаміка хвиль чи руху змії – підйом після спаду, імпульс і згасання, від`ємний і додатній простір, гіперболічні площини і спроби осягнення сфери, правильні кути, і сакральні кути. Платонові тіла. Божественна гармонія. Октаедри, додекаедри, ікосаедри, кристалічні структури, синтез і заворожуючі інтерпретації стрічки Мебіуса.
Все це багатство постає з нарізання на станках мініпланочок міліметрової товщини, з пошуку модуля – первісного трикутника чотирикутника, з виклеювання і вигинання площин, з пилюки шліфування, тонування аниліновими барвниками. Основний матеріал – тверді породи дерева: ясінь, граб, бук, черешня, слива, горіх, а також бамбук і бузок, і покриття гіпсом дерев`яних каркасів найновіших робіт.
Геометрія, робота з формами привели до зацікавлення таємничою сутністю тіл, їх глибинним змістом, спровокували інтерес до езотеричних вчень. На книжковій полиці з`явилися книги про старі й нові загадки походження життя і розвитку космосу, про загибель таємничої Атлантиди та існування не менш таємничої Лемурії. Ця лектура не так важила з наукової точки зору, як розбурхувала уяву, відкривала незвичний погляд на відомі речі, наповнювала новим космогонічним змістом знання про старі єгипетські піраміди, про англійський Стоунгендж та інші мегалітичні споруди. Форми набували дивовижного внутрішнього змісту і таких же дивовижних здатностей зовнішнього впливу, сполучилася краса геометрії і музики, форма стала музичною, а музика застигла в формі, але не зупинилася, продовжила гармонізувати середовище. Книга Мельхіседека “Стародавня таємниця квітки життя” лише підтвердила інтуїтивні здогадки художника. Форми набувають іншого виміру, сприйняті як дороговкази, осереддя чи обереги повсюдно розлитих потоків енергій. Фантазія невпинно породжує нові докази існування реальності, а реальність виявляється багаторівневою, спостереженою з різних ракурсів.
Часом назва роботи стає другорядною, часом назва народжує ідею форми. Роботи Сочки завжди вирізняються глибоким баченням суті форми, летючою легкістю виконання, за якою невідчутна щоденна копітка праця, красою, вишуканістю композиції довершеністю обробки поверхні. Експонати настільки вивершені, що мимоволі виникає бажання протилежного – якоїсь огрубленості, суровості, мужньої невивершеності, але потім здогадуєшся, що це не форми світу людей, людських емоцій і протиріч. Це світ ідеального, вишого, позачасового, а емоції резонують, впізнають себе в ньому. Ці форми лише виловлені з плину перетворень, колізій зникнень і народжень. Це зупинені миті, які, як відомо, є прекрасними, довершеними й ідеальними, і зупинити їх під силу тільки художнику. Художнику, що пізнав красу математики і красу поезії. Художнику, що прямує до своєї гармонії.
Роботи митця експонують у галереї “Ужгород”.
Михайло Сирохман, “Час Закарпаття”
