Екологічна мережа врятує біологічне різноманіття Закарпаття
Чудові Ворочівські скелі, які неодноразово надихали закарпатських митців на творчість, унікальний стовп із вулканічного туфу поблизу Невицького замку, залізорудна штольня XV сторіччя – це лише невеличка частка місцин, що ввійшли до списку об’єктів природно-заповідного фонду Ужгородського району. Вже незабаром вони можуть стати основою екологічної мережі району, покликаної зберегти все найкраще, чим наділила природа Закарпаття.
Наразі питання створення екологічної мережі Ужгородського району вивчається районними депутатами, а тим часом у Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області триває робота з забезпечення державної політики у сфері виконання Закону України “Про екологічну мережу України”.
“Ідея створення єдиної екологічної мережі України є сама по собі дуже цікавою і, безперечно, потрібною для нашої країни, – розповідає начальник держуправління Андрій Погорєлов, – узагалі, є однією з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони довкілля, задоволення сучасних та перспективних інтересів суспільства. Зокрема, запропонована екомережа Ужгородського району є невід’ємною складовою частиною екомережі Закарпатської області і має особливе значення, адже мова йде про збереження унікальної скарбниці не тільки європейського, а й світового значення. Карпати характеризуються потужним біологічним різноманіттям, вагомим природно-ресурсним потенціалом та високим рівнем збереженості дикої природи. Закарпаття є центральною ланкою, що поєднує Південні та Західні Карпати, тому зазначені заходи зі створення екомережі є важливою складовою у частині збереження унікальних екосистем. При створенні схеми екомережі області враховувалися вимоги міжнародних конвенцій, нормативно-правових актів національного законодавства, пропозиції відповідних профільних відомств, науковців та природоохоронців. Екомережа області має транскордонний контекст і забезпечить на перспективу екомережі між нашою державою та сусідніми країнами.
Зазначу, що, відповідно до Закону України “Про екологічну мережу”, включення територій та об’єктів до переліку територій та об’єктів екомережі не приводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника та користувача. Включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони розташовані.
Коли всі схеми будуть погоджені і прийняті на сесіях районних рад, їх розглядатиме Громадська Рада, що діє при держуправлінні. Після громадського обговорення проект схеми екомережі затверджуватиме сесія обласної ради. Для забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації нами оприлюднені прийняті рішення районних рад на офіційному веб-сайті державного управління, решта будуть опубліковуватися в міру їх прийняття. Усі зацікавлені громадяни можуть ознайомитися з ними та внести свої пропозиції”.
Людина повинна допомагати природі, а не нищити її
Створення екологічної мережі, до якої входитимуть найбільші об’єкти природно-заповідного фонду України, справді може закласти міцні підвалини у вирішення проблеми, пов’язаної зі збереженням та раціональним використанням земель, необхідних нашій країні для того, аби вберегти тваринний і рослинний світ, що постійно зазнає людського втручання. Зокрема, особливої уваги заслуговують місця оселення тварин та гніздування птахів, території, на яких зростають зникаючі види рослин, а також землі, які здавна використовуються тваринами для міграції.
Чому це так важливо саме у контексті Закарпаття? Власне, слід почати з того, що наш край є дуже багатим на тваринний і рослинний світ, адже ліси у нас займають близько 724 тис. га (це 56, 8% території області), високогірні луки – близько 40 тис. га; 225, 9 тис. га зайняті природними луками, що використовуються як пасовища, а майже на 1 тис. га розташовані водно-болотні ландшафти, які є домівкою для багатьох унікальних тварин, птахів та рослин. Цікаво, що і ліси, й альпійські луки у нас здебільшого не зазнавали антропогенного впливу, тому в гірських районах Закарпаття ситуація зі збереженням довкілля не є такою катастрофічною. Натомість ландшафти Ужгородського району за останні 60 років зазнали значних людських втручань, особливо у рівнинній частині, де домінують сільськогосподарські ландшафти. Колись у цій місцевості було багато боліт та залишків водних формацій (особливо в заплавах у нижній течії річок Тиси і Латориці), де гніздилося багато видів птахів і росло чимало унікальних рослин. Втручання людей і проведення робіт з осушення багатьох водно-болотних угідь з метою збільшення кількості сільськогосподарських земель, призвело до того, що деякі види рослин ми втратили назавжди, птахи перестали прилітати до нас гніздитися, а тварини мігрували подалі від людей.
Заказники, урочища, ландшафтні парки
На цей час до складу екомережі Ужгородського району входить 21 об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення. Серед них є один загальнозоологічний заказник “Великодобронський”, розташований на площі 1736 га Великодобронського лісництва державного підприємства “Ужгородське лісове господарство”. Його створили постановою Ради Міністрів УРСР ще 28 жовтня 1974 року в заплаві річки Латориці та її приток. Ця місцевість цікава дубово-ясеневими лісовими масивами, як місце гніздування або відпочинку під час міграцій водно-болотних видів птахів, таких як коровайка, біла чапля, пугач, змієїд, лелека чорний тощо. Постійне місцепроживання тут мають козулі, дикі кабани, лисиці, зайці, борсуки і навіть лісові коти. В дуплах дерев ховаються кажани (кілька їх видів, як не дивно, також потребують збереження), на берегах Латориці селяться ондатри та видри, зустрічаються також і ссавці, занесені до Червоної книги України – горностай і норка європейська. Рослинний світ багатий на рідкісні види, такі як рябчик, водяний горіх тощо.
Ботанічною пам’яткою природи в Ужгородському районі визнано урочище “Тепла яма”. Воно розташоване на території Кам’яницького лісництва державного підприємства “Ужгородське лісове господарство”, займає площу 93 га. Природа там просто розкішна: на крутих схилах гір (висота 250-560 метрів над рівнем моря) ростуть 150-літні скельні дуби, явори, в’язи та ясени. Тут представлені майже всі формації та субформації, характерні для Вулканічних Карпат. Крім того, збереглися рідкісні для Вулканічних Карпат рослини, які вимагають особливої охорони: берека, кизил, спірея середня, кизильник цільнокраїй, в’язіль стрункий, півники злаколисті, вероніка колосиста, конвалія, аспленій північний тощо. У “Теплій ямі” проживають кроти, білки, лисиці, куниці, тхори, борсуки, кабани, “червонокнижні” саламандри та інші цікаві тварини. Ця територія була взята під охорону держави ще 14 жовтня 1975 року, тож вважається важливою частиною екологічної мережі Ужгородського району.
Не менш велике значення для збереження довкілля Закарпаття має регіональний ландшафтний парк “Притисянський”, створений у 2009 році за рішенням обласної ради на території Ужгородського, Берегівського, Виноградівського і Мукачівського районів як об’єкт природно-заповідного фонду місцевого значення. В Ужгородському районі до його складу входить уже згадуваний нами Великодобронський заказник та міждамбові простори на річках Тисі й Латориці, де зосереджене надзвичайно високе біорізноманіття.
Серед лісових багатств Ужгородського району виділяється урочище “Анталовецька поляна”, яке міститься на території Ужгородського військового лісництва. Охоронним об’єктом ця територія площею 193,1 га стала ще 1972 року. Урочище розташоване на однойменній мальовничій горі висотою 968 м, майже повністю вкритій дубово-буковим лісом. На вершині цієї гори є воронкоподібна впадина, яка свідчить про те, що ця гора є давно згаслим вулканом. Тут зростають червонокнижні види рослин – підсніжник, беладона, лілія лісова; з фауни трапляються сови, дятли, косулі, борсуки, куниці тощо. На території об’єктів природно-заповідного фонду Ужгородського району, як правило, обмежується виробнича діяльність (у тому числі полювання), що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану. Це, приміром, будь-яке будівництво, не пов’язане з охороною території, розвідувальні, підривні роботи, стоянки автотранспорту, розведення вогнищ поза межами місць, спеціально відведених для цього. Крім того, заборонено збір рідкісних і червонокнижних видів рослин, їх квітів та плодів. Та на сьогодні, на жаль, місцева рослинність зазнає негативного впливу: тут неодноразово виникали пожежі, влаштовуються так звані джипінги та розважальні поїздки на квадроциклах, популярне це місце і для піших прогулянок.
ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ ТЕЖ ПІД ЗАХИСТОМ
Входять до складу екомережі Ужгородського району і пам’ятки природи, зокрема ботанічні: “Невицький кар’єр” площею 2,8 га в Кам’яницькому лісництві, де охороняється сосна чорна – як екзотичне рослинне угрупування; “Каштановий гай” в околицях села Лінці, де росте цінна декоративна порода каштана (в народі такий каштан називають просто їстівним), завезена до нас італійцями понад 150 років тому; “Чорна сосна” в с. Оноківці, де на ділянці площею 3,2 га охороняються дерева сосни чорної, вік яких досягає 150 років.
Із зоологічних пам’яток природи в Ужгородському районі є лише одна – зате яка цікава! У селі Нижнє Солотвино розташована зоологічна пам’ятка природи “Лилики” (хто не знає – так в народі називають кажанів), де охороні підлягають місця оселення рідкісних видів кажанів, занесених до Червоної книги України, – великого і малого підковоносів, нічниці довговухої, широковуха європейського та інших.
Одним з найцікавіших є перелік геологічних пам’яток природи Ужгородського району, які також ввійдуть до екологічної мережі. Так в урочищі “Замкова гора” Кам’яницького лісництва державного підприємства “Ужгородське лісове господарство” розташований відомий багатьом краянам і туристам стовп із вулканічного туфу висотою 10 метрів. Ця скеля являє собою ерозійний останець, де відслонюються агломератові туфи андезитового складу. Ці туфи утворилися внаслідок інтенсивної експлозивної діяльності в результаті численних вулканічних вибухів одного з найбільших древніх вулканів неогенового віку, центральна частина якого була розташована східніше – на місці сучасної гори Анталовецька поляна. Близькими родичами цього стовпа можна назвати Ворочівські скелі, розташовані неподалік, на лівому березі річки Уж. Вони нависли над водою у вигляді неповторної краси природного візерунка, утвореного туфолавою ще у неогеновому віці. Так само охороняється і ділянка “Анталовецькі скелі”, а ще до списку геологічних пам’яток природи віднесена старовинна залізорудна штольня XIV століття, розташована на 5 га Ужгородського лісництва державного підприємства “Ужгородське лісове господарство” на схилі гори Крупча. Вона відома також під назвою “Галярська діра”, довжина її становить 214 м, а глибина – 2,8 м. Колись у ній видобували збагачені залізом вулканічні породи – туфолавобрекчію пізньопліоценового віку. Нині це печера, яку обрали для проживання кажани, але приваблює вона і багатьох шукачів пригод. Температура повітря в ній тримається на рівні +7 °С.
Екомережу Ужгородського району доповнюють парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва: парки відпочинку в селах В. Геївці та Великі Лази.
Основною причиною виникнення ідеї щодо формування екомережі, яка об’єднувала б усі регіони країни, стала повільна деградація природних екосистем, яка призводить до збіднення біорізноманіття. У Європі введення екомереж дало можливість забезпечити безперешкодне розселення тварин і рослин, обмін генетичним матеріалом, сезонні міграції тощо. Затвердження єдиної екологічної мережі Закарпатської області дозволить зберегти оптимальне функціонування фауни і флори нашого краю, сприятиме збереженню рідкісних видів, підтримці чисельності звичайних видів, стійкому розвиткові популяцій та екосистем. А це дає нам надію на те, що Закарпаття, зокрема й Ужгородський район, ще на довгі століття збереже свою унікальність, красу та природне багатство.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Ужгород”